Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Британчука В.В.,
суддів:Щепоткіної В.В., Леона О.І.,
за участю прокурора Сорокіної О.А.,
захисника ОСОБА_5,
виправданого ОСОБА_6,
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 29 липня 2014 року справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої і апеляційної інстанцій, та потерпілих ОСОБА_7 й ОСОБА_8 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 29 листопада 2013 року щодо ОСОБА_6
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2013 року
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,
визнано невинним за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.
Вирішено питання про речові докази.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_6 відмовлено.
Органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він за попередньою змовою з ОСОБА_9, маючи при собі вогнепальну зброю, яку у подальшому носив без передбаченого законом дозволу, 13 березня 2004 року близько 07:45 год, перебуваючи у під'їзді будинку АДРЕСА_1, з метою заволодіння чужим майном напали на ОСОБА_8, який виходив з АДРЕСА_1, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Почувши у тамбурі крики та шум, із квартири вийшла ОСОБА_10 і почала захищати свого сина - ОСОБА_8, намагаючись припинити протиправні дії ОСОБА_6 та ОСОБА_9 У цей час ОСОБА_6 з метою подолання опору потерпілої, почав наносити їй удари по голові та грудній клітині рукояткою пістолета.
Оскільки ОСОБА_10 продовжувала чинити опір, ОСОБА_6 в ході розбійного нападу з метою її вбивства з корисливих мотивів, умисно вистрілив у неї з пістолета, від чого та померла.
Побоюючись бути викритими, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 залишили місце злочину.
Дії ОСОБА_6 органами досудового слідства були кваліфіковані за п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.
Виправдовуючи ОСОБА_6, суд у вироку на підставі аналізу зібраних органами досудового слідства і досліджених судом доказів дійшов висновку, що вони об'єктивно не підтверджують участь обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 29 листопада 2013 року вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вказує на неправильну оцінку судом доказів по справі. Суд не обґрунтував підстав виправдання ОСОБА_6 та не навів мотивів, з яких відкинув доводи обвинувачення. Вважає, що наявні у справі докази достатні для визнання винності ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Апеляційний суд доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та необґрунтовано залишив вирок без зміни, чим істотно порушив вимоги ст. 377 КПК України 1960 року.
У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просять вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому наводять доводи аналогічні тим, які викладені у касаційній скарзі прокурора. Вважають, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів об'єктивно підтверджується зібраними у справі доказами. В апеляційному порядку справа слухалась незаконним складом суду.
Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_5 направили заперечення на касаційні скарги прокурора і потерпілих та просять судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Сорокіної О.А., яка не підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечила проти задоволення касаційної скарги потерпілих, захисника ОСОБА_5 та виправданого ОСОБА_6, які заперечили проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілих, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора і потерпілих не підлягають задоволенню на таких підставах.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних справ має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ст. 327 КПК України 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.
У випадку коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину суд постановляє виправдувальний вирок.
Як убачається з матеріалів справи, обвинувачення ОСОБА_6 за п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України ґрунтується на його явках з повинною, поясненнях і показаннях, які він давав на досудовому слідстві, показаннях потерпілих ОСОБА_8, свідка ОСОБА_11, даних протоколу впізнання ОСОБА_11 ОСОБА_6, показаннях мешканців будинку АДРЕСА_1, речових доказах по справі.
Як видно зі справи місцевий суд із дотриманням вимог кримінально-процесуального закону розглянув справу, повно і всебічно дослідив покладені в основу обвинувачення докази, дав кожному з них і їм у сукупності належну оцінку з точки зору допустимості й достатності та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність участі ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Такий висновок суду достатньо мотивований й ґрунтуються на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_6 у період з 21 по 28 травня 2004 року написав чотири явки з повинною, в яких повідомляв про обставини вчинення ним та ОСОБА_9 злочину щодо ОСОБА_8, після чого допитувався в якості свідка й підозрюваного. Дані цих явок з повинною та показання ОСОБА_6 були покладені органами досудового слідства в основу обвинувачення. Проте суд обґрунтовано визнав явки з повинною та зізнавальні показання ОСОБА_6 недопустимими, оскільки вони отримані з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Так в жодному із судових засідань по справі ОСОБА_6 себе винним не визнавав і пояснював, що розбою і вбивства ОСОБА_10 він не вчиняв, 13 березня 2004 року о 07:45 год знаходився дома зі своєю дружиною ОСОБА_12, а під час досудового слідства оговорив себе під тиском працівників міліції. При цьому через незначний час після написання явок з повинною ОСОБА_6 звертався з заявами про їх написання внаслідок застосування до нього незаконних методів слідства.
Висновки судово-медичних експертиз, які були проведені за клопотаннями ОСОБА_6 24 травня, 27 травня та 10 червня 2004 року підтвердили факт наявності у нього тілесних ушкоджень, які могли мати давність утворення у вказаний ОСОБА_6 час і за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Аналогічні висновки були зроблені судово-медичним експертом і щодо ОСОБА_9 (т. 4 а.с. 209).
Незважаючи на показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які заперечували факт застосування фізичного і психологічного тиску щодо ОСОБА_6 під час досудового слідства і свідчили про добровільність явок з повинною та показань ОСОБА_6, на які органи досудового слідства послалися як на доказ обвинувачення, а також на постанову старшого слідчого прокуратури м. Хмельницького від 27 травня 2013 року про закриття кримінального провадження щодо працівників міліції за відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, статтями 364, 365, 371, 373 КК України (т. 21 а.с. 249), суд зробив вірний висновок про встановлення факту застосування до ОСОБА_6 незаконних методів слідства у цей період.
Так згідно рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «ОСОБА_6 і ОСОБА_12 проти України» одноголосно постановлено про порушення при проведенні досудового розслідування щодо ОСОБА_6 ст. 3, ч. 2 ст. 5, п. 1 ст. 6, п. 3 (с) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А саме встановлено:
· застосування до ОСОБА_6 під час його перебування у відділі міліції жорстокого поводження та катування;
· відсутність щодо ОСОБА_6 чітко заявленої підозри на час його затримання 20 травня 2004 року, і що з ним поводилися як з підозрюваним, незважаючи на те, що формально його було затримано за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення. ОСОБА_6 не був обізнаний про підстави свого затримання;
· порушено право ОСОБА_6 не свідчити проти себе;
· обмежено право ОСОБА_6 на захист, оскільки під час розслідування справи він зазнав обмеження в доступі захисника.
І хоча вирішення питання про допустимість доказів є прерогативою національних судів, проте згідно з практикою Європейського суду з прав людини допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.
За таких обставин суд правильно визнав явки з повинною ОСОБА_6, а також його зізнавальні покази на стадії досудового розслідування недопустимими доказами по справі.
Доводи касаційних скарг про те, що ОСОБА_6 зізнавався у вчиненні злочинів в присутності захисника, про необ'єктивність висновку експерта, який зроблений приватною установою, щодо виявлення у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, а також про закриття кримінальної справи відносно працівників міліції за фактом застосування щодо ОСОБА_6 незаконних методів слідства, жодним чином не свідчать про допустимість цих доказів.
Належну оцінку суду отримали і показання потерпілого ОСОБА_8, який був очевидцем та учасником події.
Згідно його первинних показань нападники були худорлявої статури, а їх облич він не бачив, оскільки вони були у масках. Проте через деякий час після події злочину, побачивши на вулиці ОСОБА_6 разом з ОСОБА_9, співставивши їх статури зі статурами нападників, минуле ОСОБА_9, а також родинні зв'язки ОСОБА_6 з ОСОБА_12, яка працювала у ОСОБА_8, потерпілий дійшов самостійного висновку, що саме ці особи напали на нього та вбили його матір, про що і повідомив працівників міліції.
В подальшому ОСОБА_8 на досудовому слідстві та в суді наполягав на тому, що на нього напали саме ОСОБА_6 з ОСОБА_9
Проте показання ОСОБА_8, зокрема щодо форми та кольору одягу, в який були одягненні нападники, відрізняється від аналогічних показань ОСОБА_6, які він давав у явках з повинною. Подібної одежі, описаної ОСОБА_8, при обшуках за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не виявлено.
Свідок ОСОБА_11, який за версією слідства 13 березня 2004 року близько 07:30 підвози на автомобілі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 до будинку ОСОБА_8, і при цьому запам'ятав ОСОБА_6 і впізнав його, на досудовому слідстві та в суді давав непослідовні і суперечливі пояснення, чого слідством усунуто не було. ОСОБА_17 зазначив, що хлопці мали приблизно однаковий зріст, хоча насправді ОСОБА_6 вищий за ОСОБА_9 на 13 см, що візуально є відчутною різницею. Заявивши, що може упізнати хлопця з чорним волоссям ОСОБА_11 жодної іншої прикмети, рис обличчя ОСОБА_6 не назвав.
Суд правильно визнав недопустимим доказом по справі протокол впізнання ОСОБА_11 ОСОБА_6, оскільки його було проведено з порушенням вимог процесуального закону.
Зі слів допитаних в ході досудового слідства свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 - мешканців будинку АДРЕСА_1, вони бачили двох хлопців, які вибігали з під'їзду, проте конкретних прикмет, які б вказували, що серед них був саме ОСОБА_6 ці свідки не назвали.
Разом з тим, жодних прямих, об'єктивних та беззаперечних доказів на підтвердження винності ОСОБА_6 органами досудового слідства не здобуто.
Біологічних слідів ОСОБА_6 на місці злочину органами досудового слідства не виявлено. Не знайденим залишилось і знаряддя злочину.
Таким чином, всебічно та повно перевіривши матеріали справи, встановивши, що по справі відсутні докази, які без усяких розумних сумнівів свідчили б про винуватість ОСОБА_6, а здобути нові докази за спливом часу неможливо, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність участі ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а тому правильно постановив виправдувальний вирок.
У касаційній скаргах прокурора та потерпілих не наведено ґрунтовних доводів, які не були б предметом судового дослідження, свідчили б про незаконність судових рішень щодо ОСОБА_6 та спростовували б висновки суду про недоведеність його участі у вчиненні злочинів.
Доводи касаційної скарги потерпілих щодо незаконності складу суду є необґрунтованими. Обставин, передбачених статтями 54-56 КПК України 1960 року, які б виключали участь судді в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції не встановлено.
Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би тягли безумовну зміну чи скасування судових рішень, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 29 листопада 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційній скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_7 й ОСОБА_8 - без задоволення.
Судді:
В.В. Британчук В.В. Щепоткіна О.І. Леон