ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року Справа № 908/731/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПрокопанич Г.К.

суддів :Мирошниченка С.В., Татькова В.І. (доповідача)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Ватутіна

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р.

у справі№ 908/731/13-г господарського суду Запорізької області

за позовом ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Обласного відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Запоріжжя (надалі - Банк)

доСільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Ватутіна (надалі - Кооператив)

простягнення 2 623 602,77 грн.

за участю представників:

від позивача- Єременко В.Б., довір. № 09-32/1329 від 19.11.2013 р.

від відповідача- Козачкова О.В., довір. № 361 від 03.10.2012 р.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року Банк звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Кооперативу про стягнення 2 623 602,77 грн. з яких: заборгованість за кредитом - 962 087,67 грн., заборгованість за процентами - 1 640 450,79 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. стосовно повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом. Зазначав, що рішенням господарського суду Запорізької області від 01.06.2006 р. у справі № 15/102/06, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.09.2006 р., було задоволено зустрічний позов Банку до Кооперативу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку" із задоволенням кредитної заборгованості в розмірі 1 337 000 грн.

Позивач також вказував, що на виконання зазначеного судового рішення Банком було укладено договори купівлі-продажу предмету іпотеки: договір купівлі-продажу № 2065 від 27.09.2006 р., грошові кошти від реалізації майна за яким були спрямовані на погашення заборгованості в сумі 147 749,22 грн. за кредитом та в сумі 29 250,78 грн. за відсотками; договір купівлі-продажу № 2069 від 27.09.2006 р., грошові кошти від реалізації майна за яким були спрямовані на погашення заборгованості в сумі 962 087,67 грн. за кредитом та в сумі 27 912,33 грн. за відсотками.

В подальшому, як зазначено Банком, постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.06.2007 р. у справі № 9/346д/06 визнано недійсним договір іпотеки № 875 від 31.05.2005 р., внаслідок чого 09.12.2010 р. за результатами перегляду за нововиявленими обставинами скасовано рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2006 р. по справі № 15/102/06; в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Крім того, рішенням господарського суду Запорізької області від 08.12.2011 р. у справі № 14/293/06-4/159д/09, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2012 р., визнано недійсним договір купівлі-продажу № 2069 від 27.09.2006 р., укладений між Банком та ТОВ "Агропромислова компанія".

Банк зазначав, що 19.04.2012 р. ТОВ "Агропромислова компанія" відступила фізичній особі ОСОБА_6 право грошової вимоги до Банку за реституційними наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу № 2069 від 27.09.2006 р. в загальній сумі 2 010 581,51 грн.; рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.07.2012 р. у справі № 2-2417/12, зміненим апеляційним судом Запорізької області 30.08.2012 р., з Банку на користь ОСОБА_6 стягнуто 2 008 872,74 грн.; в ході примусового виконання вказаного рішення ВДВС Орджонікідзевського РУЮ платіжною вимогою № 964/2 від 07.12.2012 р. з Банку стягнуто 2 213 450,91 грн. (включаючи виконавчий збір), в зв'язку з чим 21.01.2013 р. виконавче провадження № 34161003 закінчено.

Таким чином, як вказував позивач, з Банку стягнуто грошові кошти, які були отримані від ТОВ "Агропромислова компанія" на виконання договору купівлі-продажу № 2069 від 27.09.2006 р. за продаж предмету іпотеки та які були спрямовані на погашення кредитної заборгованості позичальника. У зв'язку з викладеним, на думку позивача, з 07.12.2012 р. у позичальника перед Банком виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 602 538,46 грн.

Позивач також просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності, зазначивши, що право вимоги стягнення кредитної заборгованості з позичальника фактично виникло лише з 07.12.2012 р. - після стягнення з Банку грошових коштів, отриманих від ТОВ "Агропромислова компанія" та за рахунок яких була погашена кредитна заборгованість.

Заявою № 30-09/102 від 02.04.2013 р. про збільшення позовних вимог позивач, у зв'язку усуненням арифметичних помилок, допущених при здійсненні розрахунку заборгованості, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. в розмірі 2 623 602,77 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 962 087,67 грн., заборгованість за процентами - 1 661 515,10 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2013 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2013 р. рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2013 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2013 р. скасовано вказані рішення та постанову, справу № 908/731/13-г направлено до господарського суду Запорізької області на новий розгляд в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.02.2014 р. (суддя Смірнов О.Г.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду мотивоване пропуском позивачем строку позовної давності, в межах якої Банк мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення заявленої суми основного боргу по кредиту, оскільки цей строк закінчився 23.05.2009 р., з урахуванням строку повернення кредиту, встановленого п. 2.2. Кредитного договору; пропуском позовної давності для звернення до суду про стягнення суми процентів за період з 31.05.2006 р. по 16.11.2006 р.; відсутністю в матеріалах справи доказів поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності; недоведеністю факту користування відповідачем сумою кредиту за період з 17.11.2006 р. по 22.02.2013 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. (головуючий суддя Дучал Н.М., судді: Склярук О.І., Ушенко Л.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2014 р. скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Банку частково, стягнуто з Кооперативу на користь Банку заборгованість за кредитним договором в сумі 962 087,67 грн. за кредитом, 44 809,56 грн. за процентами за користування кредитом; відмовлено Банку в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 616 705,54 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Кооператив звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.05.2005 р. між Банком та Кооперативом (Позичальник) укладено Кредитний договір № 12-071/02-01 (надалі - Договір), за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит в сумі 1 500 000 грн. із кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 22.05.2006 р. згідно з встановленим графіком (п.п. 2.1, 2.2) та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17 % річних (п. 3.2).

Згідно з п.п. 3.3., 3.4. Договору нарахування банком відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році. Відсотки за користування кредитом нараховуються банком щомісячно в останній робочий день, за період з останнього робочого дня попереднього місяця по передостанній робочий день поточного місяця та сплачуються позичальником щомісячно на протязі п'яти банківських днів з дати їх нарахування з поточного рахунку позичальника. Відсотки за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з першого по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця.

У випадку порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту, встановленого п. 2.2 цього договору, позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи з відсоткової ставки 25 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.п.3.3, 3.4 договору (п. 3.5 Договору).

У разі несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом відповідно до п. 3.4 Договору, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитом є шістдесятий календарний день від дня нарахування відсотків, що не сплачені у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати кінцевого терміну повернення кредиту (п.2.2 договору).

Пунктом 3.8. Договору сторони погодили черговість погашення позичальником заборгованості у разі наявності заборгованості по кредиту та відсотках за користуванням ним, а саме: в першу чергу сплаті підлягають нараховані, але не сплачені в строк відсотки; в другу чергу сплаті підлягають нараховані відсотки, строк сплати яких ще не сплинув; в третю чергу сплаті підлягає прострочена заборгованість за кредитом; в четверту сплаті підлягає неустойка, передбачена договором.

Позичальник зобов'язався (п. 4.2. Договору), зокрема, надати у банк платіжні документи для отримання кредиту та використовувати кредит за цільовим призначенням і погасити заборгованість по кредиту перед банком відповідно до п.2.2. цього договору (п.4.2.1.); своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом та відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки (п.4.2.2.).

Згідно з п.п. 6.1, 6.5. Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих на себе згідно умов цього договору.

Судами встановлено, що на забезпечення вимог банку, що випливають з Договору, 31.05.2005 р. між Банком (Іпотекодержатель) та Кооперативом (Іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 857.

Згідно з п. 1.2. договору предметом застави є нерухоме майно ("Предмет іпотеки"):

- Тваринницький комплекс, що знаходиться за адресою: м. Василівка Запорізької області, промислова зона та складається з: В Корівник, Д Корівник, Є Корівник, І Корівник, 3 Корівник, Ж Корівник, Л Корівник, М Корівник, Н Корівник, О Корівник, Р Корівник, Б-3, Б-7 - Б-12, Б - 14, Б-19, Літні вигули, К Санпропускник, С Вагова, У, Ф, X, Ц,Ч,Щ-1-Щ-5 Траншеї для зберігання силосу, Б' Сіносховище, Л' Насосна станція, Е Резервуар для води, Ш Бурякосховище, № 1,4,8 Огорожа, № 6,7 Водонапірна башта, № 11 Резервуар насосної, № 13 Жироуловлювач, заставною вартістю 250 000 грн.;

- Комплекс будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: А-1 Автовагова, матеріал стін будівель та споруд - шлб., загальною площею - 19,5 кв.м., Б-1 зерносховище з льохом, матеріал стін будівель та споруд - цегла, загальною площею - 785,9 кв.м., В-1 Зерносховище, матеріал стін будівель та споруд - шлб., загальною площею - 617,4 кв.м., Г-1, Г'-І Механізований тік, матеріал стін будівель та споруд -дерев., цегла, загальною площею 134,3 кв.м., Д-1 Критий тік, матеріал стін будівель та споруд -метал., загальною площею - 928,5 кв.м., Є-1 Склад, матеріал стін будівель та споруд - з/б. блоки, шлб., загальною площею - 1063,1 кв.м., Ж-1 Охоронна будка, матеріал стін будівель та споруд - шлб., загальною площею - 6,4 кв.м., 1 Огорожа, матеріал стін будівель та споруд - з/б. плити, загальною площею - 437,2 кв.м, 2 КТП, матеріал стін будівель та споруд-метал., І замощення, матеріал стін будівель та споруд - асфальтобетон 14017,0 кв.м., заставною вартістю - 177 000 грн.

Судами зазначено, що з матеріалів справи вбачається виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором №12-071/02-01 від 30.05.2005 р. Факт надання позичальнику кредитних коштів в сумі 1 500 000 грн. в порядку, визначеному п. 3.1. кредитного договору, підтверджується платіжним дорученням № 17 від 31.05.2005 р. на суму 505 000 грн., платіжним дорученням № 45 від 31.05.2005 р. на суму 44 240 грн., меморіальним ордером № 2 від 31.05.2005 р. на суму 2 760 грн., меморіальним ордером № 1 від 31.05.2005 р. на суму 948 000 грн.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою Договір є кредитним договором, згідно з яким, за приписами ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК України).

Частиною 3 статті 1049 ЦК України визначено, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

За умовами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно зі ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застав. Так, згідно з частиною першою зазначеної статті іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" та ст. 572 ЦК України іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

У відповідності з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

Вищим господарським судом України у постанові від 14.11.2013 р. у справі № 908/731/13-г зазначено, що при новому розгляді справи, суду необхідно встановити початок перебігу строку позовної давності у взаємовідносинах сторін, перевірити обґрунтованість розрахунку позовних вимог, в частині як основного боргу так і позовних вимог щодо заборгованості по процентах з урахуванням тієї обставини, що майно яке було предметом договору іпотеки від 31.05.2005 р. було реалізовано і в подальшому грошові кошти, отримані від реалізації зазначеного майна були стягнуті з позивача на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду від 18.07.2012 р.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ч. ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що виходячи з положень п. 2.2. кредитного договору № 12-071/02-01, яким сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.05.2006 р., згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України, строк позовної давності за вимогами про повернення суми кредиту має спливати 23.05.2009 р.

Проте, виходячи з правової сутності позовної давності, остання нерозривно пов'язується з наявністю у особи порушеного права та, як наслідок, підстав для звернення до суду з вимогою про його захист.

Тобто, у визначенні моменту виникнення права на позов слід виходити з двох аспектів: факту наявності порушеного права та моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на предмет позову у даній справі - стягнення заборгованості за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. в сумі 962 087,67грн. за кредитом та 1 661 515,10 грн. за процентами - єдиною підставою для звернення позивача до суду є наявність зазначеної заборгованості позичальника за кредитним договором №12-071/02-01 від 30.05.2005 р.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитом в сумі 962 087,67грн. була погашена протягом 2006-2008 років за рахунок коштів, отриманих за договором купівлі-продажу № 2069 від 27.09.2006 р., укладеним між Банком та ТОВ "Агропромислова компанія" за результатами рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2006 р. у справі № 15/102/06, щодо майна, яке було предметом іпотеки за договором іпотеки від 31.05.2005 р. - тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м.Василівка, Промислова зона.

В подальшому, заборгованість за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. в сумі 962 087,67 грн. за кредитом виникла з 17.12.2012 р. - з моменту стягнення вказаної суми з Банку на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду від 18.07.2012 р. в межах виконавчого провадження (ВП № 34161003) згідно з платіжною вимогою № 964/2 від 07.12.2012 р. (проведено банком 17.12.2012 р.), а отже, до 17.12.2012 р. через відсутність порушеного права у Банку були відсутні підстави для звернення з позовом про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 962 087,67 грн.

Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. у сумі 962 087,67 грн. за кредитом, виникло у позивача саме з моменту списання з Банку коштів згідно з платіжною вимогою № 964/2 від 07.12.2012 р., тобто з 17.12.2012 р.

Отже, як вірно зазначено колегією суддів апеляційного суду, звертаючись у лютому 2013 року з позовом про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. у сумі 962 087,67 грн. за кредитом, позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вказаних вимог.

Враховуючи, що наявність заборгованості за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. у сумі 962 087,67 грн. за кредитом підтверджується матеріалами справи, вимоги Банку до Кооперативу про стягнення 962 087,67 грн. заборгованості по кредиту за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. визнані судом обґрунтованими та такими, що повинні бути задоволеними.

Також, як вбачається з наданого Банком розрахунку суми заборгованості по процентах по кредитному договору від 30.05.2005р. №12-071/02-01, позивачем заявлено до стягнення проценти, які нараховані на суму 1 358 400 грн. кредиту за період з 31.05.2006 р. по 28.09.2006 р., на суму 1 228 350,78 грн. кредиту за період з 29.09.2006 р. по 16.11.2006 р., на суму 962 087, 67 грн. кредиту за період з 17.11.2006 р. по 22.02.2013 р.

Звертаючись у лютому 2013 р. до господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, що нараховані з 31.05.2006 р. по 28.01.2010 р.(виходячи з положень п. 3.4. кредитного договору), позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, за вказаними вимогами, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується і Вищий господарський суд України, дійшов висновку, що можливість подання позову про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом за вказаний період, з врахуванням часткового погашення кредиту, в межах строку позовної давності з додержанням вимог господарського процесуального кодексу України залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тому суд не знайшов підстав для визнання поважними зазначених позивачем в позовній заяві причин пропущення строку позовної давності щодо вказаних вимог.

Крім того, колегією суддів апеляційного суду зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось Банком на суму заборгованості за кредитом без урахування сум погашення кредиту за рахунок коштів, отриманих згідно договору купівлі-продажу № 2069 від 27.09.2006 р., що не відповідає приписам п. 3.3. кредитного договору № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р., за яким нарахування банком відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

До того ж, кредитним комітетом Банку 04.07.2006 р. у зв'язку з впровадженням механізму призупинення нарахування відсотків за кредитом в податковому обліку, у відповідності до ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (позовна заява до господарського суду № 12010/592 від 22.05.2006 р.) прийнято рішення (оформлене протоколом від 04.07.2006 р.) про призупинення нарахування відсотків у фінансовому обліку по кредитному договору від 30.05.2005 р. № 12-071/02-01 позичальника Кооперативу з 30 червня 2006 року.

Здійснивши перерахунок процентів за користування кредитом за кредитним договором № 12-071/02-01 від 30.05.2005 р. в межах встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, з врахуванням того, що заборгованість за кредитом в сумі 962 087,67 грн. була остаточно погашена 31.07.2008 р., суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих на заборгованість по кредиту в сумі 962 087,67 грн. після виникнення такої заборгованості внаслідок стягнення вказаної суми з Банку на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду від 18.07.2012 р. в межах виконавчого провадження (ВП № 34161003) згідно з платіжною вимогою № 964/2 від 07.12.2012 р. (проведено банком 17.12.2012 р.), тобто за період з 17.12.2012 р. по 22.02.2013 р., тільки в сумі 44 809,56 грн.

Щодо поданої до Вищого господарського суду України Кооперативом касаційної скарги слід зауважити, що наведені доводи не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, які ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, а тому немає підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Ватутіна залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. у справі № 908/731/13-г залишити в силі.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя С.В. Мирошниченко

Суддя (доповідач) В.І. Татьков