ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

У січні 2006 р. позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди бази відпочинку від 01.04.2005 р. у розмірі 10 000 грн., 1236,66 грн. пені, 1 113 грн. відшкодування збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 192,2 грн. 3% річних.

У лютому 2006 р. відповідач звернувся в суд з зустрічним позовом про стягнення з позивача 11 366 грн. зайво сплачених нею в рахунок орендної плати за договором оренди бази відпочинку від 01.04.2005 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.04.2006 р. (суддя Фаєр Ю.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 р. (головуючий -Ліпчанська Н.В., судді -Андрєєва Е.І., Мацюра П.Ф.), позов сільськогосподарського кооперативу "Україна" задоволено частково.

Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського кооперативу "Україна" заборгованість за основним боргом у сумі 2000 грн., відшкодування збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції у сумі 66,72 грн., 3% річних у сумі 10,68 грн. та судові витрати.

В решті позовні вимоги сільськогосподарського кооперативу "Україна" залишені без задоволення.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування  норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов -задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду -без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, 01.04.2005 р. між сторонами було укладено договір оренди бази відпочинку, згідно якого СК "Україна" передав суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 в оренду базу відпочинку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 7 200 м² строком на 11 місяців з 01.04.2005 р. по 01.03.2006 р.

Відповідно до ст. 3 договору загальна сума орендної плати становить 25 000 грн., включаючи ПДВ.

Первинний внесок орендної плати в розмірі 15 000 грн. орендар виплачує орендодавцю після підписання договору.

Задовольняючи первісний позов частково, суд виходив з того, що на виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила позивачу за прибутковим касовим  ордером НОМЕР_1 15 000 грн., також правомірно нею на вимогу Ізмаїльської ОДПІ за квитанцією НОМЕР_2. на розподільчий рахунок бюджету по реалізації податкової застави було перераховано 8 000 грн., оскільки об'єкт оренди перебував у податковій заставі вказані кошти були спрямовані на погашення податкового боргу сільськогосподарського кооперативу "Україна".

Що стосується оплати відповідачем за квитанцією НОМЕР_3 500 грн. за проектну пропозицію та за квитанцією НОМЕР_4. 15 30 грн. за виготовлення технічного паспорту на орендовану базу, то суд обгрунтовано не зарахував ці платежі, як передбачено п.6.1 договору в рахунок орендної плати, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідно до підпункту "а" п.2.3 договору орендар звертався до орендодавця з пропозицією здійснити виготовлення правовстановлюючих документів та орендодавець надав згоду на їх виготовлення.

Встановивши заборгованість орендаря у розмірі 2000 грн., суд згідно з вимогами ст. 625 ЦК України стягнув, виходячи з цієї суми основного боргу відшкодування збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції у сумі 66,72 грн., 3% річних у сумі 10,68 грн.

Також обгрунтовано судом відмовлено у задоволенні зустрічного позову про стягнення зайво сплаченої орендної плати у розмірі 11 366 грн. у зв'язку з використанням бази відпочинку лише 6 місяців замість 11, що пов'язано з тим, що   з 20.10.2005 р. власником бази відпочинку став ОСОБА_2., оскільки договором оренди не передбачений щомісячний  розмір орендних платежів, а лише загальна сума орендної плати. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що з 20.10.2005 р. відповідач припинила користування об'єктом оренди.

Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ -111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 14 квітня 2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15 червня 2006 р. у справі за № 34-10/31-06-516 -без змін.

Головуючий                                                                В.І. Дерепа

Судді                                                                            Б.М. Грек

                                                                                     Л.В. Стратієнко