ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2007 р. | № 4/288-22/52 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Дерепи В.І. |
суддів Грека Б.М. Стратієнко Л.В. |
з участю представників: позивача: відповідача: | Король Н.І., Сарасека Ю.В. Білобрам Т.Б. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | державного підприємства “Енергоринок” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 р. |
у справі | № 4/288-22/52 |
за позовом | державного підприємства “Енергоринок” |
до | відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго” |
про | стягнення 18 184 188,49 грн. |
|
ВСТАНОВИВ:
У січні 2006 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 20 297 557,79 грн. заборгованості за куплену в січні, жовтні та листопаді 2003 р. електроенергію, з яких 13 367 609,74 грн. –основний борг, 3 793 861,41 грн. –втрати від знецінення коштів внаслідок інфляції, 934 643,23 грн. –3% річних, 1 265 710,72 грн. –пеня, 935 732,69 грн. –штраф.
В подальшому позивач зменшив позовні вимоги щодо розміру суми, яка підлягає стягненню і в заяві від 31.03.2006 р. просив стягнути 18 753 844,36 грн., з яких 12 092 150,17 грн. –основний борг, 3 795 170,39 грн. - втрати від знецінення коштів внаслідок інфляції, 880 761,54 грн. –3% річних, 1 139 311,74 грн. –пеня, 846 450,52 грн. –штраф (а.с.74, т.1).
Рішенням господарського суду Львівської області від 07.07.2006 р. (суддя Желік М.Б.) позов задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ “Львівобленерго” на користь державного підприємства “Енергоринок” 12 092 150,17 грн. основного боргу, 3 795170,39 грн. втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 880 761,54 грн. –3% річних, 50 000 грн. пені, а всього –16 818 082,1 грн. та судові витрати.
Відстрочено виконання рішення на 6 місяців.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р. (головуючий –Городечна М.І., судді –Юрвевич М.В., Кузь В.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 07.07.2006 р. скасовано в частині стягнення 3 565 590,69 грн. втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 829 740,29 грн. 3% річних і постановлено нове рішення, яким в цій частині позовних вимог відмовлено.
В решті рішення залишено без змін.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р., залишивши в силі рішення господарського суду Львівської області від 07.07.2006 р.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р. –без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься в ч.1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України.
Засади організації та експлуатації енергосистем визначаються Законом України “Про електроенергетику”, ст.15 якого передбачає, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг випуску яких більші за граничні показники, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України, який створюється на підставі договору. Основні питання функціонування комплексу підприємств, що здійснюють діяльність на енергоринку, врегульовані Договором між членами оптового ринку електричної енергії від 15.11.1996 р. (далі –ДЧОРЕ).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, на підставі договору від 30.08.2002 р. № 1140/01 позивач продавав відповідачу у січні, жовтні, листопаді 2003 р. електроенергію, виставляючи щомісячно рахунки-фактури на її оплату з зазначенням передбаченого п.5.4 договору кінцевого строку платежу (до 14 числа місяця, наступного за розрахунковим), проте відповідач не оплатив в повному обсязі вартість отриманої електроенергії і його борг за куплену у зазначений період електроенергію становить 12 092 150,17 грн. а тому місцевий господарський суд правильно стягнув вказану суму з відповідача.
Підпунктом 6.3.2 договору передбачено відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату електричної енергії у вигляді пені у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) за кожний день прострочення.
Встановивши, що сума пені за час прострочення становить 569 655,85 грн., відповідач згідно з вимогами ч.4 ст. 267 ЦК України не заявляв про сплив позовної давності, суд з урахуванням обставин, передбачених ч.1 ст. 233 ГК України, правомірно зменшив суму пені, що підлягала стягненню, до 50 000 грн.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних у спірний період було встановлено Законом України від 08.10.1999 р. № 1136-ХІV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, п.2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” якого було встановлено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою комунальних послуг населенню, тобто станом на 01.01.2004 р. ( дата набрання чинності ЦК України від 16.01.2003 р.) у відповідача не існувало обов’язку перед позивачем щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в тій частині, заборгованість в якій виникла у нього у зв’язку з несплатою спожитої електроенергії населенням та підприємствами, що надають комунальні послуги населенню, щодо яких він є постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, а тому доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції мав на підставі ст. 625 ЦК України стягнути борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, починаючи з 01.01.2004 р. є помилковими.
Таким чином, апеляційний господарський суд, встановивши на підставі наданих відповідачем доказів наявність частки боргу населення та підприємств житлово-комунального господарства, що надають відповідні послуги населенню, в загальній сумі боргу відповідача перед позивачем, обгрунтовано відповідно зменшив суму втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції до 229 572,79 грн. та 3% річних до 51 021, 25 грн.
Доводи касаційної скарги про скасування судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в частині стягнення втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 3% річних у повному обсязі цих сум, стягнутому судом першої інстанції, не відповідають змісту оскаржуваної постанови, оскільки судом першої інстанції було стягнуто 3 795170,39 грн. втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, судом апеляційної інстанції рішення скасовано в частині стягнення 3 565 590,69 грн., тобто стягненню підлягають 229 572,79 грн. втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції (3 795170,39 грн. - 3 565 590,69 грн.), місцевим господарським судом стягнуто 880 761,54 грн. 3% річних, а судом апеляційної інстанції скасовано рішення в частині стягнення 829 740,29 грн., тобто стягненню підлягають 51 021,25 грн. 3% річних ( 880 761,54 грн. –829 740,29 грн.).
Таким чином, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу державного підприємства “Енергоринок” залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 р. у справі за № 4/288-22/52–без змін.
Головуючий В.І. Дерепа
Судді Б.М. Грек
Л.В. Стратієнко