ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" серпня 2014 р.Справа № 921/501/14-г/15

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Галамай О.З.

при секретарі Сиротюк К.В.

розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро", м.Миколаїв Миколаївської області

до відповідача: Приватного агропромислового підприємства "Медобори", с.Зелене Гусятинського району Тернопільської області

про стягнення 5 206 883,26 грн. основної заборгованості, 2 291 028,63 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару, 1 001 433,44 грн. - 36% річних, 430 102,82 грн. - пені, 544 762,28 грн. - індекс інфляції, 1 041 376,65 грн. - штрафу (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

За участю представників:

від позивача: не з"явився

від відповідача: Кубрак Ж.Б. - представник, довіреність №4/7-2 від 30.07.2014р.

Представникам сторін в судовому засіданні 25.06.2014р. роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22 ГПК України.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду" та спеціалізованої програми фіксування відеоконференцій "TrueConf".

Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер 120 170 LE 44787.

Для архівного оригіналу фіксування відеоконференції надано диск DVD-R, серійний номер MWF6480613030688/

Суть спору: На розгляд господарського суду Тернопільської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" подано позов до відповідача Приватного агропромислового підприємства "Медобори" про стягнення 5 206 883,26 грн. основної заборгованості, 2 343 038,24 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару, 798 962,63 грн. - 36% річних, 307 344,65 грн. - пені, 157 186,77 грн. - індекс інфляції, 1 041 376,65 грн. - штрафу.

Ухвалою суду від 22.05.2014р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 13.06.2014р.

До початку розгляду справи по суті представник позивача 10.06.2014р. через канцелярію суду (вх. № 11173) подав необхідні для розгляду справи по суті документи, які витребовувались ухвалою суду від 22.05.2014р.

Відповідач в судове засідання 13.06.2014р. не з'явився, вимог ухвали суду від 22.05.2014р. не виконав, в звязку з чим розгляд справи відкладено на 27.06.2014 р.

В судовому засіданні 27.06.2014р., що відбулося в режимі відеоконференції, суд перейшов до розгляду справи по суті та оглянув оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 27.06.2014р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні.

Відповідач в судовому засіданні 27.06.2014р. проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 12295 від 27.06.2014р.). Зокрема зазначив, що 26.03.2014р. між сторонами укладено договір застави майбутнього врожаю, який зареєстровано в реєстрі обтяжень рухомого майна, у зв'язку з чим позивач має право задовольнити всі свої вимоги за рахунок предмету застави.

З метою повного та всебічного розгляду справи в судовому засіданні оголошено перерву до 21.07.2014 р.

В судовому засіданні 21.07.2014р. представник позивача підтримав подану ним через канцелярію суду заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 12831 від 08.07.2014р.) відповідно до якої просить стягнути з відповідача 5 206 883,26 грн. основної заборгованості, 2 291 028,63 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару, 1 001 433,44 грн. - 36% річних, 430 102,82 грн. - пені, 1 041 376,65 грн. - штрафу та 544 762,28 грн. - індексу інфляції, яку ухвалою суду від 21.07.2014р. прийнято до розгляду згідно статті 22 ГПК України.

Відтак предметом розгляду справи є стягнення 5 206 883,26 грн. основної заборгованості, 2 291 028,63 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару, 1 001 433,44 грн. - 36% річних, 430 102,82 грн. - пені, 544 762,28 грн. - індекс інфляції, 1 041 376,65 грн. - штрафу.

Відповідач в судовому засіданні 21.07.2014р. проти позову заперечив та подав клопотання в порядку ст.38 ГПК України про витребування від позивача договору застави майбутнього врожаю, оскільки даний договір у них відсутній. Також подав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів. Представник позивача щодо клопотання про продовження строку розгляду справи заперечив, оскільки вважає, що відповідач свідомо затягує розгляд справи.

Ухвалою суду від 21.07.2014 р. розгляд справи продовжено в порядку статті 69 ГПК України на 15 днів та відкладено її розгляд до 01.08.2014р. та витребувано від позивача в порядку ст.38 ГПК України договір застави рухомого майна.

22.07.2014 р. відповідачем через канцелярію суду (вх.№.13706) надано копію договору застави рухомого майна від 26.03.2014 р., який ухвалою суду від 21.07.2014 р. витребовувався від позивача.

Представник позивача в судове засідання 01.08.2014р. не з"явився, однак надав через канцелярію суду клопотання (вх.. №14053 від 29.07.2014р. ), в якому позовні вимоги підтримав повністю та просить суд розглянути спір без участі повноважного представника . Також надіслав на адресу суду оригінал акту звірки взаєморозрахунків від 13.02.2014р., укладений між ТзОВ "Імперія - Агро" та ПАП "Медобори" на суму 5 206 883,26 грн., підписаний та скріплений печатками обох сторін, який оглянуто в судовому засіданні.

Відповідач в судовому засіданні 01.08.2014р. визнав основний борг у розмірі 5 206 883,26 грн., щодо решти позовних вимог заперечив, крім того підтримав клопотання (вх.№14330) про зменшення розміру неустойки (штрафу та пені).

Також подав через канцелярію суду ( вх. №14329 від 01.08.2014р.) ще одне клопотання про витребування доказів в порядку статті 38 ГПК України, в якому просить суд витребувати у ТзОВ "Імперія - Агро" сертифікати якості продукції, стягнення заборгованості за поставку якої є предметом позову та товарно-транспортні накладні на поставлену продукцію.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів з огляду на наступне.

Статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 21.07.2014 р. розгляд справи продовжено в порядку статті 69 ГПК України на 15 днів по 05.08.2014р. включно. Відтак строк розгляд справи закінчується 05.08.2014 р. (02.08.2014 р. - 03.08.2014р.-вихідні дні), однак відповідачем заявлено клопотання 01.08.2014 р., що унеможливлює подальше відкладення розгляду справи, в зв'язку із закінченням вже продовженого строку розгляду справи, з огляду на розгляд справи в режимі відеоконференції, що потребує певних узгоджений дій по забезпеченню проведення відеоконференції господарським судом м.Києва та належного повідомлення позивача про наступний судовий розгляд.

Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд звертає увагу відповідача на те, що ухвалою суду від 21.07.2014 р. на задоволення клопотання відповідача було витребувано у позивача в порядку ст.38 ГПК України договір застави майбутнього врожаю, який був у відповідача відсутній, однак через канцелярію суду наступного дня був наданий суду самим же відповідачем. Так, відповідач не був позбавлений можливості витребувати відповідні докази в попередніх судових засіданнях.

Крім того, в клопотанні відповідача ( вх. №14329 від 01.08.2014р.), в якому він просить витребувати у ТзОВ "Імперія - Агро" сертифікати якості продукції, стягнення заборгованості за поставку якої є предметом позову та товарно-транспортні накладні на поставлену продукцію, не вказано обставин, що перешкоджають наданню цих доказів, та не подано належного обґрунтування необхідних для вирішення даного спору обставин, які можуть підтвердити зазначені докази.

Отже, суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статті 69 ГПК України, не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів.

В судовому засіданні 01.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Між ТОВ "Імперія - Агро" (Постачальник) та ПАП "Медобори" (Покупець) укладено договір поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. (надалі - договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За даним договором постачається виключно оригінальна продукція виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до пунктів 2.2.-2.4. даного договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Насіння Вітчизняного виробництва, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрива) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у

доларах США. Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. договору, та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості i ціни товару в порівнянні з даними y відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). У разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару.

П. 3.1. договору передбачено, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Сторони погоджуються застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс Долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 3.3. договору, в тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2хВ, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку; А1 - курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день перерахування коштів; А2 - курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч.1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення оплати.

Всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.3. договору. Товар, що був переданий покупцю в межах цього Договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною. За згодою сторін, після укладення відповідної угоди, може використовуватись інша форма та спосіб розрахунків, у тому числі шляхом зарахування зустрічних вимог та сільськогосподарською продукцією (пункти 3.4-3.5, 3.7 договору).

Поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору. Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості - відповідно до кількості вказаної у накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника. При цьому фактичним вантажоодержувачем товару може бути як покупець, так і вказані ним треті особи, які не є сторонами цього договору і діють на підставі доручення (пункти 6.1-6.3 договору).

Відповідно до умов договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. між сторонами за період з 15.04.2013р. по 19.11.2013р. укладено 31 додаток до договору, в яких визначено асортимент товару, кількість, ціну в гривнях та доларах США, строки попередньої та остаточної оплати товару.

Із вищенаведених додатків вбачається, що остаточний термін оплати за одержаний відповідачем по договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. товар встановлено сторонами до 20.12.2013р. (додаток № 31 від 19.11.2013р.). При цьому в п. 4. даних додатків сторони погодили, що оплата вартості товару здійснюється покупцем з врахуванням п. 3.3 договору.

Також у вищезазначених додатках сторонами передбачено курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день підписання відповідних додатків. Так зокрема, в додатках №№ 1-30 передбачено курс у розмірі 1 долар США - 08,20 грн., в додатку № 31 - передбачено курс у розмірі 1 долар США - 08,25 грн.

На виконання умов договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. та додатків до нього, позивач передав відповідачеві товар на загальну суму 5 996 883,26 грн., про що свідчать видаткові накладні, зокрема:

- видаткова накладна №988 від 24.04.2013 року, на суму 490 770,00 грн.;

- видаткова накладна №1856 від 17.05.2013 року, на суму 185 730,00 грн.;

- видаткова накладна №1855 від 17.05.2013 року, на суму 2 012 609,50 грн.;

- видаткова накладна №2001 від 21.05.2013 року, на суму 531 052,00 грн.;

- видаткова накладна №1952 від 20.05.2013 року, на суму 198 440,00 грн.;

- видаткова накладна №2149 від 22.05.2013 року, на суму 344 210,00 грн.;

- видаткова накладна №2150 від 22.05.2013 року, на суму 105 515,00 грн.;

- видаткова накладна №2631 від 03.06.2013 року, на суму 257 700,00 грн.;

- видаткова накладна №2627 від 03.06.2013 року, на суму 102 268,00 грн.;

- видаткова накладна №2791 від 06.06.2013 року, на суму 352 600,00 грн.;

- видаткова накладна №2968 від 11.06.2013 року, на суму 111 132,00 грн.;

- видаткова накладна №3206 від 19.06.2013 року, на суму 379 470,00 грн.;

- видаткова накладна №3301 від 21.06.2013 року, на суму 238 747,00 грн.;

- видаткова накладна №3320 від 25.06.2013 року, на суму 17 220,00 грн.;

- видаткова накладна №3523 від 04.07.2013 року, на суму 76 657,00 грн.;

- видаткова накладна №3587 від 08.07.2013 року, на суму 9 335,00 грн.;

- видаткова накладна №3669 від 10.07.2013 року, на суму 116 795,00 грн.;

- видаткова накладна №3720 від 12.07.2013 року, на суму 23 380,00 грн.;

- видаткова накладна №4024 від 31.07.2013 року, на суму 906,00 грн.;

- видаткова накладна №4076 від 06.08.2013 року, на суму 69 007,20 грн.;

- видаткова накладна №4192 від 16.08.2013 року, на суму 640,00 грн.;

- видаткова накладна №4317 від 28.08.2013 року, на суму 32 342,00 грн.;

- видаткова накладна №4403 від 03.09.2013 року, на суму 32 800,00 грн.;

- видаткова накладна №4642 від 16.09.2013 року, на суму 15 744,00 грн.;

- видаткова накладна №4643 від 24.09.2013 року, на суму 107 898,96 грн.;

- видаткова накладна №4949 від 04.10.2013 року, на суму 46 052,00 грн.;

- видаткова накладна №5021 від 11.10.2013 року, на суму 6 953,60 грн.;

- видаткова накладна №5153 від 21.10.2013 року, на суму 7 077,00 грн.;

- видаткова накладна №5248 від 30.10.2013 року, на суму 13 202,00 грн.;

- видаткова накладна №5255 від 01.11.2013 року, на суму 65 827,00 грн.;

- видаткова накладна №5294 від 05.11.2013 року, на суму 38 880,00 грн.;

- видаткова накладна №5392 від 19.11.2013 року, на суму 5 923,00 грн.

Оригінали зазначених накладних оглянуті в судовому засіданні та містять підписи та печатки обох сторін; належним чином завірені їх копії знаходяться в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 790 000,00 грн., зокрема, 23.05.2013р. оплачено 80 000,00 грн., 21.06.2013р. - 20 000,00 грн., 19.09.2013р. - 20 000,00 грн., 17.10.2013р. - 20 000,00 грн., 13.12.2013р. - 400 000,00 грн., 16.12.2013р. - 150 000,00 грн. та 17.12.2013р. - 100 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (копії знаходяться в матеріалах справи).

Отже, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий по договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. товар становить 5 206 883,26 грн.

П. 7.1.1. договору поставки від 15.04.2013р. передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення, а також додатково сплачує штраф 20 % від суми несплаченого боргу.

Відповідно до п. 7.7. договору поставки сторони дійшли згоди про те, що в разі невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 36 % річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

В п. 7.8. договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

Відповідно до договору поставки та додатків до нього за порушення строку оплати за поставлений товар, позивачем за період з 21.12.2013р. по 03.07.2014р. нараховано відповідачеві пеню в розмірі 430 102,82 грн. та 1 041 376,65 грн. - 20 % штрафу, які просить стягнути з відповідача.

Позивачем також за період з 21.12.2013р. по 03.07.2014р. відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 7.7. договору відповідачу нараховані 36 % річних в розмірі 1 001 433,44 грн. та 544 762,28 грн. втрат від інфляційних процесів, які просить стягнути з відповідача.

Враховуючи те, що станом на 03.07.2014р. міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становить 11,88 грн. за 1 дол. США, позивачем згідно з п. 2.4. договору поставки проведено перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого товару, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 2 291 028,63 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, понесені ним у зв'язку зі сплатою судового збору.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить статті 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. та додатків до нього, укладених за період з 15.04.2013р. по 19.11.2013р., позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 5 996 883,26 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 24.04.2013р. по 19.11.2013р., належно завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

П. 3.1. договору передбачено, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Сторони погоджуються застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс Долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п. 3.2. договору).

Товар, що був переданий покупцю в межах цього Договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною. За згодою сторін, після укладення відповідної угоди, може використовуватись інша форма та спосіб розрахунків, у тому числі шляхом зарахування зустрічних вимог та сільськогосподарською продукцією (пункти 3.4-3.5, 3.7 договору).

В додатках до договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. сторони передбачили остаточний термін оплати за одержаний відповідачем товар. Зокрема, в додатку № 31 від 19.11.2013р. визначено остаточний термін оплати за одержаний товар до 20.12.2013р.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, здійснивши часткову оплату на загальну суму 790 000,00 грн., зокрема, 23.05.2013р. оплачено 80 000,00 грн., 21.06.2013р. оплачено 20 000,00 грн., 19.09.2013р. оплачено 20 000,00 грн., 17.10.2013р. оплачено 20 000,00 грн., 13.12.2013р. оплачено 400 000,00 грн., 16.12.2013р. оплачено 150 000,00 грн. та 17.12.2013р. оплачено 100 000,00 грн., що підтверджується виписками з банку від 17.04.2014р. (копії містяться в матеріалах справи). В зв'язку з чим основна заборгованість відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи становить 5 206 883,26 грн.

Відповідач доказів оплати боргу суду не представив.

Відтак, основна заборгованість відповідача в розмірі 5 206 883,26 грн. підлягає до стягнення на користь позивача.

Положенням статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України);

- розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі;

- право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України;

- стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, штраф є формою неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видом штрафної санкції.

- відповідно до вимог ч. 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до умов договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. (п.2.4, п.7.1.1., п.7.7., п.7.8. Договору), норм ЦК України та ГК України, за порушення строків оплати, встановлених договором та додатками до нього, позивачем за період з 21.12.2013р. по 03.07.2014р. нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 430 102,82 грн., 1 041 376,65 грн. - 20 % штрафу, 1 001 433,44 грн. - 36% річних, 544 762,28 грн. - втрат від інфляційних процесів та 2 291 028,63 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару.

При перевірці правильності нарахування позивачем штрафних санкцій, 36% річних, інфляційних втрат та дооцінки вартості неоплаченого товару судом застосовано положення п. 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р., відповідно до якого день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Також, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, зокрема згідно з додатком № 31 від 19.11.2013р., в якому визначено остаточний (кінцевий) день оплати - до 20.12.2013р. (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, тобто останнім днем виконання зобов'язання по договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. є 19.12.2013р.

Відтак у позивача виникає право на нарахування штрафних санкцій з 19.12.2013р., однак відповідно до наведених в заяві про збільшення позовних вимог (вх. № 12831 від 08.07.2014р.) розрахунків штрафних санкцій, 36 % річних та інфляційних втрат, позивачем проведено їх нарахування з 21.12.2013р.

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. господарський суд з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 ГПК України має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи вищезазначене, правильність нарахування штрафних санкцій, 36 % річних та інфляційних втрат перевіряється судом саме з 21.12.2013р.

Враховуючи вимоги постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. судом за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ здійснено перерахунки штрафних санкцій, 36 % річних та інфляційних втрат (розрахунки додаються).

Відповідно до проведеного розрахунку пені судом встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення 430 102,82 грн. пені підлягають до задоволення, як такі, що нараховані відповідно до умов договору поставки та норм чинного законодавства.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій - пені, суд відзначає наступне:

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Стаття 551 Цивільного кодексу України, вказує, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищенаведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Важкий фінансовий стан підприємств є результатом його власної господарської діяльності. Порушуючи строки оплати за договором, відповідач знав про можливість застосування до нього пені, але припустився порушень умов договору.

Враховуючи те, що застосування пені у розмірах нарахованих позивачем у позовній заяві не є надмірно великим порівняно із сумою боргу, що термін прострочення виконання грошового зобов'язання є значним, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів вжиття заходів до виконання зобов'язання чи негайного добровільного усунення допущеного порушення, як і не надано суду належних доказів збиткової діяльності підприємства, клопотання останнього про зменшення заявленої до стягнення пені судом відхиляється.

Відповідно до п. 7.1.1. договору поставки та норм чинного законодавства позивачем нараховано відповідачу сплачує штраф у розмірі 20 % від суми несплаченого боргу, що становить 1 041 376,65 грн.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу, яке підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Згідно ч.3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для покупця та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків продавцем.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Представником відповідача до клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх.№14330 від 01.08.2014 р.) долучено довідку ПАП "Медобори" про неврожай та акти обстеження посівів. Також відповідачем надано звіт про фінансові результати за січень - грудень 2013 р.

Враховуючи викладені обставини, а також те, що розмір штрафу є великим у порівнянні із основною заборгованістю та застосованими до відповідача штрафними санкціями, суд, користуючись правом, наданим йому статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України та статтею 83 ГПК України, беручи до уваги майновий стан сторін та оцінивши співвідношення розміру заявленого штрафу зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 520 688,47 грн., який підлягає до стягнення.

Нормами статті 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 7.7. договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченого ч. 2 статті 625 ЦК України і встановили її в розмірі 36 % річних від простроченої суми.

Відповідно до проведеного розрахунку 36 % річних судом встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення 1 001 433,44 грн. - 36% річних підлягають до задоволення, як такі, що нараховані відповідно до умов договору поставки та норм чинного законодавства.

При задоволенні 36 % річних судом враховано, що згідно з положеннями ч. 2 статті 625 ЦК України сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п.4.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 291 028,63 грн. - дооцінки вартості неоплаченого товару та 544 762,28 грн. втрат від інфляційних процесів, судом встановлено наступне.

Пунктом 2.4. договору сторони передбачили, що у разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару.

Сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс Долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п.3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, в тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2хВ, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку; А1 - курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день перерахування коштів; А2 - курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч.1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення оплати.

В п. 3.4. договору сторони домовились про те, що всі платежі за цим договором здійснюються відповідачем з урахуванням п. 3.3. договору.

Відповідно до статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У частині 2 статті 632 ЦК України обумовлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000р. № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Пунктом 4 цього Наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ: у справі №12/149 від 04.07.2011 року, у справі №55/440 від 27.03.2012 року).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, судом встановлено, що у п. 3.3. договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. сторони узгодили, що дооцінка вартості неоплаченого товару є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

При укладенні додатків до договору №№ 1-30 сторонами визначено курс долара США на міжбанківській валютній біржі на день підписання додатків в розмірі 8,20 грн., в додатку № 31 - передбачено курс у розмірі 1 долар США - 08,25 грн., а згідно з даними міжбанківської валютної біржі станом на день здійснення розрахунку (03.07.2014р.) курс долара США встановлено в розмірі 11,88 грн., про що свідчить долучена позивачем до матеріалів справи роздруківка міжбанківських курсів валют.

Враховуючи зміну курсу гривні до долара США, позивачем здійснено перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару в розмірі 2 291 028,63 грн.

При здійсненні перерахунку (дооцінки) вартості неоплаченого товару судом встановлено, що при застосуванні курсу долара США на міжбанківській валютній біржі на день підписання додатків №№ 1-30 в розмірі 8,20 грн. розмір дооцінки є більшим, ніж заявлено позивачем.

При застосуванні передбаченого в додатку № 31 курсу у розмірі 1 долар США - 08,25 грн., судом встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення 2 291 028,63 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару підлягають до задоволення, як такі, що заявлені відповідно до умов договору поставки та норм чинного законодавства.

Щодо стягнення з відповідача 544 762,28 грн. інфляційних втрат слід відмовити, з огляду на наступне:

- відповідно до частин 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом;

- згідно із статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення;

- аналіз ст. 625 ЦК України свідчить про те, що внаслідок знецінення лише грошова одиниця України - гривня - підлягає індексації, а іноземна валюта не підлягає;

- індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, що купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті.

Вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу. При цьому роз'яснено, що офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (п. 10 оглядового листа ВГС України №01-06/767/2013 від 29.04.2013р.).

Тому, вимоги статті 625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди та на день оплати товару.

Відтак, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

(Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у Постановах № 18/113-53/81 від 31.01.2012р., №911/2682/13 від 19.02.2014р.).

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов (вх. № 12295 від 27.06.2014р.) щодо права позивача задовольнити всі свої вимоги за рахунок предмету застави відповідно до укладеного 26.03.2014р. між сторонами договору застави майбутнього врожаю, свідчать про право позивача на обрання способу захисту за невиконання зобов'язань по договору поставки № ЗР-89/13 від 15.04.2013р. шляхом звернення стягнення на предмет застави та не позбавляють його права на звернення з позовом до суду на стягнення коштів.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до вимог статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 65 675,46 грн. покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 3, 4, 41, 42, 43,44, 45,46,12, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Медобори" (48230, Тернопільська область, Гусятинський район, с.Зелене, код ЄДРПОУ 30742864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" (54000, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, буд. 143, код ЄДРПОУ 35472893) - 5 206 883 (п'ять мільйонів двісті шість тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 26 коп. основного боргу, 2 291 028 (два мільйони двісті дев'яносто одну тисячу двадцять вісім) грн. 63 коп. - дооцінки вартості неоплаченого товару, 1 001 433 (один мільйон одну тисячу чотириста тридцять три) грн. 44 коп. - 36% річних, 430 102 (чотириста тридцять тисяч сто дві) грн. 82 коп. - пені, 520 688 (п"ятсот двадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 47 коп. - штрафу та 65 675 (шістдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят п"ять) грн. 46 коп. - судового збору.

3. В решта частині позовних вимог - відмовити.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.08.2014р.

Суддя Галамай О.З.