ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 р. Справа № 923/581/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Короткій Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Херсон

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Херсон

про стягнення 45 162 грн. 80 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_3 від 18.12.1997 р., представник ОСОБА_4, дов. б/н від 28.05.2014 р.;

від відповідача - не прибув.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулася до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на підставі договору оренди від 20.02.2013 р. 24800,00 грн. основного боргу, 9350,00 грн. неустойки за прострочення сплати орендних платежів, 10800,00 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди згідно ст.785 ЦК України, 198,00 грн. інфляційних, 14,80 грн. 3% річних.

29 травня 2014 року позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 35000,00 грн. основного боргу, 33718,00 грн. неустойки за прострочення сплати орендних платежів, 13500,00 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди згідно ст.785 ЦК України, 800,00 грн. інфляційних, 61,62 грн. 3% річних.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач не скористався своїм правом на судовий захист, в жодне судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, письмового відзиву та витребуваних судом документів не надав.

27.05.2014 р., 17.06.2014 р., 25.06.2014 р. відповідач надавав суду заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою.

Суд звертає увагу відповідача, що 2-х місячний строк розгляду справи відповідно до ст.69 ГПК України спливає 25.06.2014 р., тому суд дійшов висновку розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд -

в с т а н о в и в:

20 лютого 2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди магазину (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення магазину, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, площею 67,3 м.кв. для розміщення магазину продовольчих товарів.

Матеріалами справи підтверджується, що 22.02.2013 року між орендарем та орендодавцем було підписано акт приймання-передачі вищевказаного приміщення.

Відповідно до ч. 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п.5.1. Договору оренди орендна плата становить 9000,00 грн. за місяць та повинна вноситися орендарем щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 35000,00 грн. заборгованості з орендної плати, а також посилається на те, що 22 травня 2014 року відповідач звільнив орендоване приміщення, але від підписання акту приймання-передачі відмовився.

Судом встановлено, що відповідач має заборгованість з орендної плати в сумі 38387,00 грн.:

- за січень 2014 р. в сумі 5000,00 грн.;

- за лютий 2014 р. в суму 9000,00 грн.;

- за березень 2014 р. в сумі 9000,00 грн.;

- за квітень 2014 р. в сумі 9000,00 грн.;

- за травень 2014 р. в сумі 6387,00 грн. (за 22 дні місяця, оскільки 22.05.2014 р. відповідач звільнив орендоване приміщення).

Відповідач не надав доказів, які б підтверджували або спростовували вищевказане, не надав доказів погашення заборгованості з орендної плати.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів ч.1 п.2 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи вищевикладене, та те, що позивач не звертався до суду з клопотанням про вихід за межі позовних вимог, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 35000,00 грн.

Відповідно до п.6.2. Договору у випадку прострочення оплати нараховується пеня в розмірі 3% від суми орендної плати за кожний день прострочення протягом десяти днів та 5% від суми орендної плати за кожний день прострочення понад 10 днів.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 33718,00 грн. пені за період з 21.01.2014р. по 29.05.2014 р.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. При цьому, незалежно від способу та бази визначення розміру неустойки договором, вона не може перевищувати той розмір, який встановлено законом, як граничний.

Тобто відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

За змістом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу. Відповідно до п.49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.08р. - положення цього закону не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Враховуючи вищевикладене, - суд не погоджується з розрахунками пені, викладеними позивачем.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 727,34 грн. за період з 21.02.2014 р. по 29.05.2014 р. (за січень 2014 р. за період з 21.02.2014 р. по 29.05.2014 р. - 211,51 грн.; за лютий 2014 р. за період з 21.03.2014 р. по 29.05.2014 р. - 290,96 грн.; за березнь 2014 р. за період з 21.04.2014 р. по 29.05.2014 р. - 182,71 грн.; за квітень 2014 р. за період з 21.05.2014 р. по 29.05.2014 р. - 42,16 грн.).

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 800,00 грн. інфляційних та 61,62 грн. три відсотки річних.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки річних та інфляційних та зазначає наступне.

За обрахунком суду інфляційні складають 1513,67 грн. за період з 21.02.2014 р. по 29.05.2014 р. (за січень 2014 р. за період з 01.03.2014 р. по 29.05.2014 р. - 479,22 грн.; за лютий 2014 р. за період з 01.04.2014 р. по 29.05.2014 р. - 650,29 грн.; за березнь 2014 р. за період з 01.05.2014 р. по 29.05.2014 р. - 342,00 грн.; за квітень 2014 р. за період з 01.06.2014 р. станом на 25.06.2014 р. інфляційні втрати відсутні).

Згідно розрахунку суду три відсотки річних складають 127,56 грн. за період з 21.02.2014 р. по 29.05.2014 р. (за січень 2014 р. за період з 21.02.2014 р. по 29.05.2014 р. - 40,27 грн.; за лютий 2014 р. за період з 21.03.2014 р. по 29.05.2014 р. - 51,78 грн.; за березнь 2014 р. за період з 21.04.2014 р. по 29.05.2014 р. - 28,25 грн.; за квітень 2014 р. за період з 21.05.2014 р. по 29.05.2014 р. - 6,66 грн.).

Оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про вихід за межі позовних вимог, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних в сумі 800,00 грн. та три відсотки річних в сумі 61,62 грн.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 13500,00 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди згідно ст.785 ЦК України.

Згідно приписів ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Оскільки позивачем не надано суду належних доказів припинення договору - суд вважає вимоги щодо стягнення з відповідача 13500,00 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди безпідставними.

Позивач в позові просить розірвати договір оренди.

Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що в разі несвоєчасної сплати або невиконання умов договору, орендар має право розірвати договір в односторонньому порядку, попередив орендаря письмово за 14 днів.

Матеріалами справи підтверджується, що 24 березня 2014 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору (а.с.42), яке відповідач не отримав, оскільки не з'являвся на поштове відділення. Вищевказане повідомлення повернулось позивачеві з відміткою: за закінченням терміну зберігання.

Таким чином, судом встановлено, що письмової угоди про розірвання договору між сторонами не укладено.

Статтею 188 Господарського кодексу України, статтями 651, 652 Цивільного кодексу України також передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позову в частині розірвання договору.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищезазначених норм права та керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Розірвати договір оренди нежитлового приміщення - магазину за адресою: АДРЕСА_3, укладений 20.02.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (73000, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (73000, АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2) 35000,00 грн. боргу, 727,34 грн. пені, 800,00 грн. інфляційних, 61,62 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2021,88 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.06.2014 р.

Суддя В.В.Литвинова