ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2006 р. о 10-30 год. в м. Харкові Справа № АС-03/261-06
вх. № 6725/1-03
Суддя господарського суду Харківської області Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Гуцевич М.П.
представників сторін :
позивача - Шебаніц Н.М.
відповідача - Томчишен В.С.
по справі за позовом Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Х-в
до Дослідне господарство "Гонтарівка", с. Гонтарівка
про стягнення 29199,18 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Х-в, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача , Дослідне господарство "Гонтарівка", с. Гонтарівка, штрафні санкції за незайняті робочі місця , призначені для інвалідів у 2005р. в сумі 29199,18 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 12 робочих місць для працевлаштування, але фактично протягом дванадцяти місяців 2005 р. були працевлаштовані 8 інвалідів, тобто відповідачем не виконаний норматив 4 робочих місця. У зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму 28892,92 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів та нараховану пеню в розмірі 306,26 грн.
Відповідач в відзиві на позов та представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що компетентні державні органи повинні приймати безпосередню участь у створенні робочих місць поряд з із відповідачем, адже робочі місця повинні бути атестовані під конкретного інваліда, тоді як функцію працевлаштування повинні виконувати виключно державні органи. Відповідач зазначає, що у 2005р. він сприймав заходи щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, звертався до органів працевлаштування інвалідів з проханням направити інвалідів для працевлаштування. В свою чергу підприємство самостійно працевлаштувало 8 інвалідів. Інваліди для працевлаштування до підприємства не направлялись, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування.
Матеріалами справи встановлено, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч.3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до ч.3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.
Матеріалами справи встановлено, що середньорічна заробітна плата у відповідача у 2005 р. становила 7223,23 грн. За нестворені робочі місця відповідач повинен був сплатити до 15 квітня поточного року штрафні санкції в сумі 28892,92 грн.
Згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 297 осіб, відповідно до ст.19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 12 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів – штатних працівників на підприємстві становить 8 інвалід, отже відповідачем не було працевлаштовано 4 інваліда.
Однак суд зазначає, що згідно наведеної норми, суми яких просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов’язку покладеного законом.
Сума штрафних санкцій за 4 не зайнятих робочих місця для інваліда складає 28892,92 грн., яка відповідачем на цей час не сплачена. Пеня станом на 19.05.06 р. за прострочення платежу складає 306,26 грн.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів „ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Суд зазначає, що відповідач звертався до компетентних органів з проханням направити на підприємство для працевлаштування інвалідів, про що свідчать листи до Вовчанського РЦЗ, до сільського голови та до Вовчанського районного управління праці та соціального захисту населення.
Судом встановлено, що відповідач на протязі 2005 року подавав звіти про наявність вільних місць та потребу в працівниках до Вовчанського РЦЗ, в звітах відповідач відображав наявність вільних місць та потребу в працевлаштуванні інвалідів.
До матеріалів справи відповідачем надано довідку Виконавчого комітету Гонтарівської сільської ради № 84 від 08.06.06р., згідно якої судом встановлено, що на обліку в сільській раді перебувають інваліди, але звернень від них про допомогу в працевлаштуванні не надходило, у зв'язку з чим на підприємство відповідача інвалідів не направляли.
Крім того, позивач надав суду лист № 1938 від 13.06.06р. Вовчанського РЦЗ, в якому зазначено, що відповідач на протязі 2005р. щомісячно інформував про наявність вакансій для інвалідів , інваліди для працевлаштування не направлялись, відмов з боку відповідача у працевлаштуванні інвалідів не було.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач виконав всі необхідні (обов’язкові) дії для працевлаштування інвалідів.
Позивачем суду не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.
Позивач, не надав доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу. Не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштуванні, і відмови в такому працевлаштуванні.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем були вжити всі заходи, передбачені чинним законодавством для забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві, суд вважає позовні вимоги позивача неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 4 , 8, 86, 94, 160- 163 перехідними та прикінцевими положеннями Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Подобайло З.Г.
Постанова в повному обсязі виготовлена 27.06.06.р. о 12-00 год.