АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/769/14 Справа № 187/89/14-к Головуючий у 1 й інстанції - Соловйов І. М. Доповідач - Свідерська Т.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Свідерської Т.А.,

суддів: Власкіна В.М., Алькової С.М.,

при секретарі: Письменній К.В.,

за участю прокурора: Кузьменка А.С.,

потерпілих: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника потерпілих адвоката: ОСОБА_4,

обвинуваченого: ОСОБА_5,

захисника: ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 та потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 на вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Петриківка Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою технічною освітою, не одруженого, працюючого продавцем непродовольчих товарів ПП «Паніна», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На користь потерпілого ОСОБА_2 з обвинуваченого ОСОБА_5 стягнуто 14 433 грн. 81 коп. матеріальної шкоди та 50 000 грн. моральної шкоди, на користь потерпілої ОСОБА_3 - 5 732 грн. матеріальної шкоди та 50 000 грн. моральної шкоди.

Як вбачається з вироку суду, ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що 21 квітня 2013 року приблизно о 01 годині 30 хвилин він, керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-1102» реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно із свідоцтвом про реєстрацію належить ОСОБА_7, рухався по проїжджій частині вул. Калініна смт. Петриківка Дніпропетровської області, в темну пору доби з включеним ближнім світлом фар зі швидкістю приблизно 60 км/год. Під час руху ОСОБА_5 через неуважність до дорожньої обстановки та змін у ній, виявивши на проїжджій частині дороги велосипедиста, в порушення вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху України не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди та продовжив рух, внаслідок чого допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8, який рухався по проїжджій частині в попутному напрямку. В результаті дорожньо-транспортної події велосипедист ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілого.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок суду, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Засуджений зазначає, що суд не в повній мірі при призначенні покарання врахував ряд суттєвих обставин, а саме: тяжкі переживання ОСОБА_5 з приводу загибелі потерпілого, якого він особисто знав, відмову батьків загиблого від запропонованої обвинуваченим допомоги, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди, готовність ОСОБА_5 і надалі надавати потерпілим постійну матеріальну та фізичну допомогу, а також дані про особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся у вчиненому, тривалий час проживає у цивільному шлюбі та виховує двох малолітніх дітей, має на утриманні хворобо батька похилого віку, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичних обставин справи та доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, вважають вирок суду у частині призначення покарання та вирішення цивільного позову занадто м'яким, просять змінити вирок та призначити обвинуваченому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами та стягнути на користь кожного потерпілого по 500 000 грн. моральної шкоди. На думку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд необґрунтовано визнав обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_5, тому що показання обвинуваченого про обставини злочину не свідчать про критичне ставлення його до злочинної поведінки та щире каяття, безпідставними є висновки про проживання у цивільному шлюбі та виховання дітей, а також про позитивну характеристику з місця роботи, без урахування незначного часу трудової діяльності і висновки про знаходження на утриманні обвинуваченого його батька, який проживає разом з іншим сином та сам порається по господарству, керує автомобілем, має дружину. Крім того, суд не обґрунтував у чому полягає розумність у визначенні моральної шкоди, не врахував розмір моральних страждань потерпілих, які пов'язані із втратою сина, та зменшив розмір відшкодування моральної шкоди до 50 000 грн.

У запереченнях на апеляцію потерпілих обвинувачений ОСОБА_5 просить відмовити у задоволенні апеляції, вважає, що суд обґрунтовано зазначив у вироку обставини, що пом'якшують покарання, законно та справедливо вирішив цивільний позов потерпілих.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у запереченнях на апеляцію обвинуваченого просять залишити її без задоволення, посилити призначене ОСОБА_5 покарання та збільшити розмір відшкодування моральної шкоди у межах, зазначених в апеляційній скарзі потерпілих.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника, кожен з яких окремо підтримав доводи апеляційної скарги, позицію потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які кожен окремо просили призначити ОСОБА_5 більш суворе покарання та задовольнити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, думку прокурора Кузьменка А.С. про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та щодо часткового задоволення апеляції потерпілих та збільшення розміру моральної шкоди до 200 000 грн. на користь кожного потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, апеляція потерпілих підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину.

Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах і в апеляційних скаргах не заперечується. Кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч.2 ст. 286 КК України потерпілими та обвинуваченим ОСОБА_5 також не оспорюється.

Згідно з положеннями ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Ці вимоги закону суд першої інстанції виконав і обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про вид і розмір покарання належним чином, призначивши покарання в межах санкції статті.

Апеляційним розглядом встановлено, що при призначенні покарання ОСОБА_5 за вчинення злочину суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, який критично оцінює свою злочинну поведінку, визнав вину та готовий нести кримінальну відповідальність, за місцем роботи та мешкання характеризується позитивно, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, раніше не судимий. Зазначені обставини суд визнав такими, що пом'якшують покарання обвинуваченого. Обставин, що обтяжують покарання, у справі не встановлено. З урахуванням даних про сімейний стан ОСОБА_5, який проживає однією сім'єю з цивільною дружиною та приймає участь у вихованні дітей останньої, має батька похилого віку, за яким здійснює догляд, добровільно вчиняв дії по відшкодуванню завданої шкоди, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини 2 статті 286 КК України, з реальним його відбуттям, з позбавленням права керування транспортними засобами.

Наведені судом обставини ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та даних судового розгляду справи, підтверджені відповідними документами, в тому числі характеристиками з місця роботи та проживання, медичними документами та пенсійним свідоцтвом на ім'я батька обвинуваченого, актом обстеження його житлових умов, фіскальним чеком про переведення 03 березня 2014 року 1 000 грн. у рахунок відшкодування завданої шкоди. Колегія суддів вважає, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України, дотримався принципу індивідуалізації покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину та дані про особу ОСОБА_5, обставини, що пом'якшують покарання, та призначив покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Тому доводи апеляційної скарги потерпілих щодо необґрунтованого визнання судом обставинами, що пом'якшують покарання, та необхідності призначення ОСОБА_5 максимального покарання, передбаченого санкцією частини 2 статті 286 КК України, є безпідставними.

Обговорюючи доводи апеляції обвинуваченого ОСОБА_5 щодо суворості призначеного покарання та про звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що вони задоволенню не підлягають. Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні особі покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання, в тому числі ті обставини, на які посилається ОСОБА_5 у апеляційній скарзі. З огляду на викладене колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, доводи засудженого щодо наявності ряду обставин, які пом'якшують покарання, та не враховані судом першої інстанції, які б давали підстави для пом'якшення ОСОБА_5 покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Із зазначених підстав апеляція обвинуваченого ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_5 відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, є справедливим та відповідатиме вимогам ч.2 ст. 50 КК України, згідно з якими покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судового рішення, не виявлено.

Водночас наведені в апеляції потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доводи про безпідставне зменшення судом суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_5, є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 374 КПК України, суд має мотивувати у вироку прийняте рішення про задоволення цивільного позову, а також перевірити обґрунтованість заявлених вимог і навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню.

Між тим, при визначенні розміру моральної шкоди суд всупереч вимогам ст. 1167 Цивільного кодексу України не в повній мірі врахував характер вчинених ОСОБА_5 діянь і характер страждань потерпілих, пов'язаних з втратою єдиного сина, а також тривалість моральних страждань батьків загиблого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , настання негативних змін у їх житті.

З урахуванням наведеного, доводи апеляції потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що заявлені ними вимоги про відшкодування їм моральної шкоди судом належним чином не обґрунтовані, що суд безпідставно надмірно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди на їх користь, ґрунтуються на матеріалах справи і заслуговують на увагу.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд відповідно до п.2 ч. 1 ст. 407 КПК України має право змінити вирок щодо відшкодування шкоди, в тому числі збільшити його розмір, якщо для цього не потрібно збирати й додатково перевіряти докази і якщо обставини справи в частині заподіяння шкоди правильно встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності збільшення суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до 100 000 (ста тисяч) грн. на користь кожного потерпілого.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року щодо ОСОБА_5 змінити в частині стягнення моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн., на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.

В іншій частині вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін.

Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

_______________ _______________ ________________

Свідерська Т.А. Власкін В.М. Алькова С.М.