АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження №22-ц/790/1628/14 Головуючий 1-ї інстанції - Олізаренко С.М.

Справа №2-311/11 Доповідач - Довгаль А.П.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Довгаль А.П.

суддів - Бездітко В.М., Коровіна С.Г.,

при секретарі - Щегельському Д.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування житловим будинком, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, уточнивши його при розгляді справи, в якому просив усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів з вищевказаного будинку, зняття їх з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування цим будинком.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що 19.02.2009року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_7, був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за вищеназваною адресою. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 за 200 000,00грн. придбав у власність спірний будинок. Після набуття ОСОБА_1 права власності на цей будинок відповідачі у добровільному порядку звільнити його відмовляються, що змусило позивача звернувся до суду з позовом про захист права власника.

У липні 2010 року ОСОБА_9 подав до суду зустрічний позов, заявлений до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6, третьої особи: приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (далі - ПН ХМНО ОСОБА_8), в якому просив: 1. визнати недійсною довіреність, посвідчену 16.04.2007року ПН ХМНО ОСОБА_8. за реєстровим №1784; 2. визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 19.02.2009року, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №1784; 3. застосувати реституцію, визнавши за ним право власності на спірний будинок; 4. витребувати спірний будинок з володіння ОСОБА_1; 5. зобов'язати КП «ХМ БТІ» скасувати правову реєстрацію будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, відновив реєстрацію права власності на цей будинок за ОСОБА_9

У зв'язку зі смертю ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, до участі у справі в якості його правонаступників вступили - дружина ОСОБА_12 та син та ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_12

У подальшому ОСОБА_3, діючи як правонаступник ОСОБА_9 та ОСОБА_12, неодноразово уточнював вимоги зустрічного позову і в остаточній його редакції просив: 1. визнати недійсною довіреність, посвідчену 16.04.2007року ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №1784; 2. визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений 19.02.2009року ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №1784; 3. застосувавши наслідки недійсності правочину, передбачені ст.203 ЦК України; 4. визнати за ним право власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9; 5. витребувати спірний будинок з володіння ОСОБА_1 Зазначивши, що спірний будинок належав на праві власності його батькові - ОСОБА_9 У будинку проживали на момент укладання спірних правочинів проживали та були зареєстровані його батьки - мати ОСОБА_12 та батько ОСОБА_9, які померли. Також у спірному будинку були зареєстровані та мешкають по теперішній час він - ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4, а також їхні повнолітні діти.

У 2007 році ОСОБА_9, будучи людиною похилого віку та маючи незадовільний стан здоров'я, вирішив скласти заповіт на спірний будинок на ім'я свого онука ОСОБА_6 При цьому останній запевнив ОСОБА_9, що ОСОБА_7 є його товаришем, який домовиться про посвідчення заповіту у знайомого нотаріуса без будь-яких черг. ОСОБА_9 погодився на це, оскільки останнім часом стан його здоров'я значно погіршився, внаслідок перенесеного інфаркту. Прибувши до нотаріуса разом зі своїм онуком ОСОБА_6, ОСОБА_9 підписав документ, як він вважав заповіт. Проте, у подальшому з'ясувалося, що 16.04.2007року ОСОБА_9 була підписана довіреність, якою він уповноважив сторонню для нього особу - ОСОБА_7 бути його представником перед усіма третіми особами з питання розпорядження від його імені спірним житловим будинком. Лише у лютому 2010 року із позовної заяви ОСОБА_1 про їх виселення, ОСОБА_9 та інші члени його родини дізналися про існування спірного договору купівлі-продажу житлового будинку та про реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_1

У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

ОСОБА_6 проти задоволення первісного позову заперечував, вимоги зустрічного позову підтримав і просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку.

Третя особа: ПН ХМНО ОСОБА_13 не з'явилася, надала суду письмові пояснення, в яких зазначає, що 16.04.2007року вона посвідчила довіреність, видану ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_7 Пізніше, а саме 20.10.2008року до неї звернувся ОСОБА_7, який є позикодавцем за договором позики, посвідченим нею 16.04.2007року, та іпотекодержателем за договором іпотеки, також посвідченим нею 16.04.2007року, в зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_6 своїх грошових зобов'язань. 12.01.2009року ОСОБА_7 звернувся із заявою про вчинення виконавчого напису про задоволення вимог іпотекодержателя. Також, 20.10.2008року після отримання від ОСОБА_7 заяви, боржнику ОСОБА_6 позичальником грошей направлялися повідомлення з вимогою про повернення ним боргу за договором позики. Це повідомлення було отримано ОСОБА_6 особисто. Окрім того, 09.12.2008року ОСОБА_9 була направлена ОСОБА_7 телеграма, в якій він повідомляв про свій намір звернутися за вчиненням виконавчого напису, якщо зобов'язання за договором позики не будуть виконані у 30-денний строк. Ця телеграма не була отримана ОСОБА_9 особисто, а вручена його сину ОСОБА_3 13.09.2009року нею було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_6 суми боргу на користь ОСОБА_7, а також за реєстровим №17 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_7

Третя особа: Червонозаводський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, від представника надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсною довіреність, посвідчену 16.04.2007року ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №1784, видану ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_7 Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений 19.02.2009року ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №1784. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6 судовий збір та витрати на інформаційно-технічний розгляд справи в розмірі 242,67грн. - з кожного. В іншій частині вимог зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням суду, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_3 залишити без задоволення, а позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на не відповідність висновків суду обставинам справи та на неналежну оцінку наданим доказам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із змісту законодавства.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте, вказані вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Згідно положень ст.ст. 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, який реалізується шляхом звернення з позовом до суду.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в ч.2 ст.16 ЦК України, який не є вичерпним.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав та інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладання правочину з порушенням умов, необхідних для чинності правочину (ст.203 ЦК України). Це питання регулюється ст.ст.215-236 ЦК України.

Так, судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними і допустимими у справі доказами, що на підставі договору дарування, посвідченого 16.12.1964року Шостою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3828, ОСОБА_9 на праві власності належав житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що 16 квітня 2007 року ПН ХМНО ОСОБА_8 було посвідчено три правочину за участю осіб, які є сторонами у даній справі. А саме, договір позики грошей на суму 58 500,00дол. США, укладався між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, та посвідчувався нотаріусом за реєстровим №1779. У забезпечення виконання вищевказаного договору позики між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого останній передав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на зареєстрованій земельній ділянці площею 827кв.м, по АДРЕСА_1. Також в цьому договорі було визначено, що житловий будинок з надвірними будівлями, що є предметом іпотеки, залишається у користування іпотекодавця, якій вправі володіти и користуватися ним за цільовим призначенням.

Сторонами, якими укладалися вищеназвані договори, ці правочини не оспорювалися. У цей же день, тобто 16 квітня 2007 року, ОСОБА_9 видав на ім'я ОСОБА_7 довіреність, якою уповноважував бути його представником перед усіма третіми особами з питання експлуатації та розпоряджатися від його від його імені належним йому житловим будинком з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі продати, обмінювати, здати в оренду та інше.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ч.1 ст.1000 ЦК України).

Договір доручення є одностороннім правочином, в той час як положення ст.230 ЦК України про наслідки вчинення правочину під впливом обману застосовуються лише до двосторонніх правочинів.

При цьому судом не взято до уваги вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Інструкції). Так, відповідно до п.8 Інструкції нотаріус зобов'язаний роз'яснити довірителю його права та обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальної дії, що вчиняється, для того, щоб його юридична необізнаність не могла йому зашкодити. Також, згідно п.36 Інструкції нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Доказів у підтвердження того, що ПН ХМНО ОСОБА_8 при посвідченні спірної довіреності порушувалися вимоги Інструкції матеріали справи не містять. Відсутні також докази, що ОСОБА_9, підписуючи довіреність, не розумів значення своїх дій. Оскільки ОСОБА_9 не звертався до відповідних органів з приводу порушення ПН ХМНО ОСОБА_8 вимог Інструкції при посвідченні цієї довіреності та остання не притягалася за ці дії до дисциплінарної або іншої відповідальності, тому немає підстав для визнання довіреності недійсною.

При цьому нічого не заважало ОСОБА_9 у подальшому скасувати видану ним на ім'я ОСОБА_7 довіреність.

ОСОБА_6, який був позичальником за договором позики, не заперечує того факту, що дійсно ним були отримані від ОСОБА_7 гроші в сумі 58 500,00дол. США, які у подальшому передані його брату ОСОБА_5

Відповідно до положень ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань. Чи мали місце дії та вчинені вони цією особою.

Так, згідно вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.07.2011року, який набрав законної сили, ОСОБА_5, який також приходиться онуком ОСОБА_9, визнано винним в скоєнні шахрайських дій по декілька епізодам та осуджено по ст.ст. 190ч.2, 185ч.2, 15ч.2-185ч.2 УК України до 5,5років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна. Зокрема, цим вироком встановлено, що ОСОБА_5, знаходячись 16.04.2007року в будинку АДРЕСА_1, надав недостовірні дані про те, що він являється віце-президентом «УкрЕкСімБанк», і під пропозицією вкладання грошових коштів в банк та отримання прибутку, шляхом обману, заволодів грошовими коштами свого брата ОСОБА_6 в сумі 58 500,00дол. США.

Частина із позичених грошей, а саме в сумі 13 500,00дол. США, була повернута ОСОБА_7 в 2008 році, а залишок в розмірі 45 000,00дол. США залишився за ОСОБА_6

У зв'язку з невиконанням зобов'язань, ОСОБА_7, як позикодавець та іпотекодержатель, 20.10.2008року звернувся до ПН ХМНО ОСОБА_14 спочатку з проханням вчинити виконавчий напис на договорі позики, а потім 12.01.2009року із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, а 13.01.2009року, уточнивши вимоги, із заявою стосовно вчинення виконавчого напису. Нотаріусом на адресу ОСОБА_6 було направлено лист-повідомлення про звернення ОСОБА_7 з проханням стягнути з ОСОБА_6 борг, який був отриманий ним особисто. 09.12.2008року ОСОБА_9 була направлена телеграма ОСОБА_7, в якій він повідомляв про свій намір звернутися за вчиненням виконавчого напису, якщо зобов'язання за вказаним договором позики не будуть виконані у тридцятиденний строк. Ця телеграма була вручена сину ОСОБА_9 - ОСОБА_3

13 січня 2009 року ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №16 було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_6 суми боргу на користь ОСОБА_7, а також 13 січня2009 року за реєстровим №17 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, який був переданий в іпотеку ОСОБА_7 у забезпечення виконання договору позики, посвідченого цим же нотаріусом 16.04.2007року за реєстровим №1779.

19 лютого 2010 року ОСОБА_7, діючи на підставі виданої йому ОСОБА_9 довіреності, уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №783. Право власності на цей житловий будинок за ОСОБА_1 було зареєстровано КП «ХМБІ» в установленому законом порядку.

Статтею 230 ЦК України встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. В цій статті визначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Але, в даному випадку, ані з боку ОСОБА_7, який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_9, ані з боку ОСОБА_1, будь-якого обману не існувало. Сам ОСОБА_9 у своєму зустрічному позові вказує на те, в оману його увів безпосередньо онук ОСОБА_6, а останньому як з'ясувалось були потрібні гроші для передачі своєму брату ОСОБА_5 з метою отримання прибутку.

За таких обставин, підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, які передбачені ст.230 ЦК України у суду не було.

Визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним з інших підстав не заявлялось, а відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України під час розглядає справу в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки на теперішній час позивач ОСОБА_1 є власником спірного житлового будинку на законних підставах, тому вправі ставити вимоги про виселення всіх членів сім'ї колишнього власника будинку.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Статтею 386 ЦК України визначені засади захисту права власності. Так, ч.ч.1,2 цієї статті встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобіганню такому порушенню.

Таким чином, припинення права власності особи на житлове приміщення (квартиру, будинок) припиняє право колишніх членів його сім'ї на користування ним, оскільки права членів сім'ї власника квартири на об'єкт власності є похідним від права самого власника.

Разом з тим, вимоги ОСОБА_1 про визнання членів сім'ї колишнього власника будинку такими, що втратили право користування житловим приміщенням не ґрунтуються на вимогах закону. Зокрема, у позовній заяві відсутнє посилання на підстави, а саме норми права - ст.ст.71,72, 107 ЖК та ст.405 ЦК України, якими врегульовано такі правовідносини. Тобто, з яких підстав члени сім'ї колишнього власника повинні бути визнані такими, що втратили право користування житлом цей позов не містить.

Що стосується вимог про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, то рішення про виселення є підставою для зняття з їх реєстрації за спірною адресою, а тому додаткового рішення з цього приводу не вимагається.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у праві нового рішення про часткове задоволення первісного позову та відмови у зустрічному позові.

Згідно п.п.3),4) ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.2), 309ч.1п.п.3),4), 313, 314ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування житловим будинком задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, ОСОБА_5 із жилого будинку АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -