Справа №489/4837/13-ц 28.07.2014 28.07.2014 28.07.2014

Провадження №22-ц/784/1547/14

Головуючий першої інстанції Рум'янцева Н.О.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання: Бакутою Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 вересня 2013 року, ухваленого за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

13 червня 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 22 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №NKXRRХ10610039, за умовами якого останній отримав строковий кредит у сумі 8 190 грн. на поточні потреби, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% річних з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 22 травня 2009 року.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник свої зобов'язання за вказаним договором виконував неналежним чином, внаслідок чого виникла заборгованість за договором, яка станом на 24 квітня 2013 року складала 91 889 грн. 13 коп., позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати у справі в розмірі 918 грн. 89 коп.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 вересня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 28 098 грн. 08 коп., з яких: 260 грн. 56 коп. - заборгованість за кредитом; 23 448 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам, 4 127 грн.76 коп. - заборгованість по комісії, 261 грн. 00 коп. - пеня. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на невідповідність висновків суду вимогам закону і умовам договору, порушення судом норм матеріального та процесуального права та просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що оскільки позичальник належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, то останній повинен відшкодувати банку заборгованість, в тому числі і в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, виходячи з процентної ставки 142 % річних.

Колегія суддів погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції. Водночас вважає, що висновок районного суду в частині визначення розміру заборгованості за процентами є помилковим та таким, що не відповідає матеріалам справи й умовам договору.

Так за ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ст.ст.509,525,526,598,610,611 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені ст.611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Ст.ст.526,612,625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Разом з наведеним, слід мати на увазі, що вирішуючи спори даної категорії, слід беззастережно дотримуватися положень цивільно-процесуального законодавства.

Так, судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст.ст.10,59,60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (ст.159 ЦПК України), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст.58 - 59, ч.3 ст.61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові, а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 22 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПритватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 укладено у простій письмовій формі договір №NKXRRХ10610039, за умовами якого банк надав позичальнику строковий кредит у розмірі 8 190 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 196 грн. 56 коп. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1 365 грн., строком до 22 травня 2009 року.

Сторони домовились, що Заява позичальника, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт») (далі - Умови) разом з Тарифами складають кредитно - заставний договір (а.с.5).

Вищевказані Умови затвердженні наказом голови Правління банку за №391 від 21 березня 2006 року (а.с.79-81).

Відповідач неналежно виконував умови договору, оскільки проводив оплату нерегулярно та не в повному обсязі.

Із розрахунку слідує, що станом на 24 квітня 2013 року утворилося 91 889 грн. 13 коп. заборгованості за кредитним договором, із яких:

- 260 грн. 56 коп. - заборгованість за кредитом;

- 23 448 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом (з розрахунку 11.83% в місяці за прострочку);

- 4 127 грн. 76 коп. - заборгованість по щомісячній комісії за користування кредитом;

- 59 200 грн. 19 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань;

- 4 851 грн. 86 коп. - штрафи.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами мають місце договірні відносини, зокрема, кредитні. Проте, позичальник належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, тому останній повинен відшкодувати банку заборгованість за кредитним договором.

При цьому, при вирішенні справи, колегія судів виходить з того, що у заяві позивальника (факт підписання якої особисто відповідач не оспорював) зазначено, що позичальник погоджується з тим, що ця заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), й Тарифами складає кредитно-заставний договір.

Відповідно до ст.203 ЦК України, чинним є правочин зміст якого не суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Крім того, особа, яка вчиняє правочин, має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину є вільним і відповідає його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладена між сторонами угода не суперечить чинному законодавству. Окремого позову чи зустрічного позову про оспорювання укладеного сторонами кредитного договору відповідач не заявляв.

Таким чином, відповідно до вимог закону, обумовлений кредитний договір укладений сторонами у простій письмовій формі правомірно, дійсність цього договору сторони не оспорювали.

Зі змісту договору вбачається, що підписання сторонами заяви позичальника є незаперечною і достатньою правовою підставою правомірного укладення ними вказаної кредитної угоди з дотриманням належної встановленої діючим законодавством письмової форми.

Крім того, виходячи з положень ст.ст.640,1054,1055 ЦК України, кредитний договір є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами шляхом підписання письмового договору, формою якого в даному випадку є заява позичальника. При цьому підпис позичальника в такій заяві є свідченням згоди з умовами, які пропонує кредитодавець.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновок суду щодо визначення розміру заборгованості по процентам за користування кредитом не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Зокрема, зі змісту заяви позичальника слідує, що сторони погодили між собою, що розмір процентної ставки за користування коштами буде становитиме 12% річних. Ставка ж у розмірі 142% річних могла бути застосована за договором згідно з п.4.2 Умов, при порушення позичальником зобов'язань із погашення кредиту.

Втім, вказаний пункт Умов (які діяли на час виникнення спірних правовідносин) такого не передбачає, а лише визначає порядок розрахунків.

За такого, колегія суддів вважає, що рішення районного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає зміні, а стягнута з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість по процентам за користування кредитом підлягає зменшенню з 23 448 грн. 76 коп. до 2 907 грн. 32 коп. (виходячи із 12/% річної ставки, як це передбачено умовами кредитного договору). Також, підлягає зміні і загальна сума заборгованості до 7 556 грн. 64 коп.

Що стосується доводів відповідача в частині застосування судом норм закону щодо позовної давності, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання.

Зі змісту заяви позичальника убачається, що останній ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які були надані йому у письмовій формі.

Враховуючи те, що у заяві на отримання кредиту позичальник засвідчив своїм підписом факт ознайомлення із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») як частиною кредитного договору, положення цих умов складають зміст кредитних правовідносин між сторонами відповідно до ст.1054 ЦК України та підписання сторонами будь-яких інших документів, у тому числі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, не є необхідним.

Разом з тим, Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») (які діяли на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Сплатити суму заборгованості відповідач повинен був в строк до 22 травня 2009 року, а отже відлік 5 років починається з цієї дати.

У банка було право звернення з вимогою до суду до 22 травня 2014 року, він ним скористався саме 13 червня 2013 року, а тому позивачем заявлено позовні вимоги з дотриманням строків позовної давності.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України слід провести й розподіл судових витрат, понесених позивачем.

Отже, відповідач повинен сплатити на користь позивача судові витрати сплачені останнім при подачі позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 75 грн. 53 коп.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржувалось.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 вересня 2013 року в частині вирішення позовної заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості про процентам за користування кредитом, визначення загальної суми заборгованості та розподілу судових витрат змінити.

Зменшити стягнуту з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по процентам за користування кредитом станом на 24 квітня 2013 року з 23 448 (двадцять три тисячі чотириста сорок вісім) грн. 76 коп. до 2 907 (дві тисячі дев'ятсот сім) грн. 32 коп., у зв'язку з чим загальною сумою заборгованості за кредитним договором №NKXRRХ10610039 від 22 травня 2007 року вважати 7 556 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 64 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариств Комерційний банк «ПриватБанк» 75 (сімдесят п'ять) грн. 53 коп. на відшкодування судових витрат.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: