Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________________________________________________________________________________________

Справа № 299/4430/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.07.2014 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуюча - суддя Рішко Г.І.,

секретар судового засідання Стасюк Ю.П.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

відповідачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, у якому просить суд стягнути із відповідачів на його користь борг в сумі 686621,44 грн., що складається із загальної суми боргу та 3% річних від простроченої суми, оскільки стверджує, що 06.07.2012 року позичив відповідачу 85 тисяч доларів США, що еквівалентно 679362,50 грн на будівництво будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4, для його сім'ї. Ці гроші ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вклали в будівництво будинку в АДРЕСА_4, для сім'ї, право власності на який зареєстровано на дружину ОСОБА_2 ОСОБА_5 згідно розписки зобов'язався повернути позивачу кошти в сумі 85 тисяч доларів США протягом одного року, тобто до 06.07.2013 року. Однак у встановлений строк гроші ОСОБА_5 не повернув і ухиляється від виконання зобов'язання.

Під час судового розгляду справи позивач ОСОБА_4 підтримав зазначені у позовній заяві обставини, додав, що передача грошей відбулася влітку 2012 року у м.Мукачеві у присутності його товариша. Щодо дати передачі зазначив, що точно пам'ятає дату 06.07.2012 року, оскільки це був переддень релігійного свята ОСОБА_4. При цьому ОСОБА_2 знала про те, що ОСОБА_5 боргує йому гроші. ОСОБА_5 написав власноручно розписку, вказавши у ній ту суму грошей, яку від нього позичав.

Відповідач ОСОБА_5 під час судового розгляду справи обставини, повідомлені позивачем, визнав частково. Визнав, що позичив у ОСОБА_4 під зобов'язання повернути протягом одного року 35700 доларів США, проте не повернув. Гроші зичив для придбання і подальший перепродаж автомобілів. Визнав, що власноручно написав розписку про отримання позики, але розписка була написана пізніше. Про позику його дружина ОСОБА_2 дізналася пізніше.

Під час судового розгляду відповідач ОСОБА_2 заперечила проти задоволення позову. Її позиція полягає у тому, що до травня 2013 року вона не була знайома із ОСОБА_4 Ні усної, ні письмової згоди на отримання коштів у значних розмірах вона не давала. Письмового договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не було укладено. Розписку вважає фіктивною, оскільки вона не складалася тієї дати, якою датована, а значно пізніше. Вважає, що ОСОБА_4 не подав доказів, що кошти використані в інтересах сім"ї. Розповіла, що у 2012 році у кінці літа чоловік (ОСОБА_5.) розказував їй, що «Іван» дає йому гроші і вони «роблять бізнес з машинами». Казав, щоб вона «в його бізнес не лізла». У травні-червні 2013 року вони зустрілися з ОСОБА_4, який питав її про автомобілі і розказав їй про борги ОСОБА_5 в сумі 28 тисяч доларів США і 35 тисяч доларів США. В кінці минулого року він просив у неї повернути 40 тисяч доларів США. В кінці травня 2013 року ОСОБА_4 ще не мав на руках боргової розписки. ОСОБА_2 стверджує, що кошти у будівництво будинку ОСОБА_5 не вкладав. Будівництвом займалися вона і її батьки. Її батьки їй допомагали, і вона мала власну квартиру, яку продала. До будинку вони вселилися в кінці листопада 2012 року. Розписка була написана влітку 2013 року, що їй відомо зі слів ОСОБА_5

Розповіла, що ОСОБА_5 погрожував спалити будинок, щоб той не дістався ні їй, ні ОСОБА_4, який заявляв претензії на це майно з підстав неповернення позики. Тому вона звернулася до ОСОБА_4 із пропозицією застрахувати будинок, на що він погодився та вони разом оформили страховку, яку оплатив ОСОБА_4

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши подані письмові докази, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що між сторонами існує майновий спір на суму 686621,44 грн., на підтвердження чого позивач представив розписку позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми на певний строк.

Суд констатує, що правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При вирішенні питань під час ухвалення рішення суд врахував висновки Верховного Суду України, викладені у Постанові від 02.07.2014 року, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу (справа № 6-79 цс 14).

Верховний суд України зробив наступні висновки.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Досліджуючи подану позивачем ОСОБА_4 розписку, суд бере до уваги ту обставину, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 добре знайомі з 2011 року, між ними існували взаємодовірчі відносини. ОСОБА_4 неодноразово позичав ОСОБА_5 гроші без оформлення письмових документів (розписок), які ОСОБА_5 вчасно та повністю повертав.

На підставі пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що узгоджуються між собою за змістом, суд встановив, що в черговий раз ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_4 улітку 2012 року за позикою під зобов'язання повернути позику у визначений сторонами строк. ОСОБА_4 у м.Мукачеві 06.07.2012 року (у переддень релігійного свята Івана Купала) передав ОСОБА_5 кошти за позиковою угодою.

Встановлено, що на підтвердження факту укладання договору, змісту його умов та факту отримання коштів ОСОБА_4 через певний час запропонував ОСОБА_5 написати розписку. Тому ОСОБА_5 власноруч улітку 2013 року (після отримання позикових коштів) написав розписку про отримання від ОСОБА_4 позики в сумі 85 тисяч доларів США під зобов'язання повернути цю суму протягом одного року. Розписку на вимогу ОСОБА_4 датував тією датою, якою отримав позикові кошти. При цьому у розписці вказав цільове призначення позики: будівництво житлового будинку в АДРЕСА_4 для проживання його сім'ї.

Ця обставина визнана відповідачем ОСОБА_5 під час судового розгляду справи.

Таким чином, представлений позивачем письмовий документ (розписка) оцінюється судом як належний та допустимий письмовий доказ на підтвердження як факту укладення договору та змісту умов договору, так і факту отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Частково заперечуючи ряд обставин відповідач ОСОБА_5, підтвердивши отримання від ОСОБА_4 позику у 2012 році, заявив, що отримав лише 35700 доларів США. На це посилалася і відповідач ОСОБА_2, яка повідомила суду, що зі слів ОСОБА_4 їй стало відомо про два боргові зобов'язання чоловіка перед ним у розмірі 28 тисяч доларів США та 35 тисяч доларів США.

Проте, вказані доводи відповідача ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_2 суд відхиляє, оскільки допустимих та належних доказів на їх підтвердження відповідачі не подали. Таке рішення суду зумовлене положенням ч.2 ст.1051 ЦК України, відповідно до якого, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Так, відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Таким чином суд вважає встановленою ту обставину, що 06.07.2012 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 позику у сумі 85 тисяч доларів США, а ОСОБА_5 зобов'язався повернути цю суму протягом року, тобто до 06.07.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 3 ст.61 Сімейного кодексу України визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, а відтак не припинений і солідарний обов'язок подружжя за тим договором, за яким це майно набуте.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заперечили ту обставину, що гроші були позичені для будівництва будинку в АДРЕСА_4.

ОСОБА_5 стверджує, що гроші він зичив для придбання і подальшого перепродажу автомобілів, а ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_5 не вкладав гроші у будівництво будинку, а цим займалися вона та її батьки.

Проте такі твердження відповідачів не спростовують повідомленої позивачем обставини про те, що договір позики укладався в інтересах сім'ї, а отримані кошти використані в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, заперечуючи ту обставину, що позикові кошти були використані в інтересах сім'ї, відповідачка ОСОБА_2 не надала суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження своїх заперечень.

Натомість суд бере до уваги те, що цільове призначення позики - для будівництва будинку в АДРЕСА_4 для проживання сім'ї ОСОБА_2 - зафіксовано у письмовій розписці, власноручно написаній ОСОБА_5, а також обставини, повідомлені відповідачкою ОСОБА_2 та не заперечені іншими особами, що беруть участь у справі, про те, що будинок по АДРЕСА_4 був придбаний подружжям ОСОБА_2 за 48 тисяч доларів США 21.12.2011 року, який вони вирішили реконструювати. У кінці листопада 2012 року сім'я ОСОБА_2 вселилася до будинку. У травні 2013 року будинок був готовий на 95%. В загальному придбання та реконструкція будинку обійшлося у 150 тисяч доларів США.

Крім того, перевіряючи доводи позивача у цій частині, суд бере до уваги те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із 2011 року існували взаємодовірчі відносини, ОСОБА_5 неодноразово позичав у ОСОБА_4 гроші для забезпечення своєї діяльності з купівлі та подальшого перепродажу автомобілів, що було джерелом його доходів у період проживання із ОСОБА_2 однією сім'єю у зареєстрованому шлюбі.

Отже, оцінивши досліджені в ході судового розгляду докази, суд вважає встановленою ту обставину, що гроші у сумі 85000 доларів США були отримані ОСОБА_5 у позику та використані в інтересах його сім'ї, в тому числі на реконструкцію житлового будинку в АДРЕСА_4, придбаного для їх проживання.

Таким чином, в силу ч.1 ст.60, ч.3 ст.61 СК України позикові кошти стали об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, а відповідно до ч.4 ст.65 СК України ОСОБА_2 несе солідарний обов'язок за договором позики.

При цьому суд відхилив доводи відповідачки ОСОБА_2 про те, що вона не давала згоди чоловіку на укладання такого договору, як безпідставні.

Відповідно до ч.2 ст.65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Додатково у підтвердження даної презумпції суд з'ясував, що ОСОБА_2 знала про спосіб заробітку її чоловіка (купівля та подальший перепродаж автомобілів), і дотримувалась прохання чоловіка «не лізти у його бізнес», що суд розцінює як мовчазну її згоду на будь-які дії чоловіка у сфері товарно-грошових відносин.

Разом із тим встановлену ч.2 ст.65 СК України презумпцію може бути спростовано.

Відповідно до ч.3 ст.65 СК України, дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Встановлено, що ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_2, про те, що її чоловік боргує йому велику суму грошей за позиковою угодою у першій половині 2013 року.

Проте, ОСОБА_2, будучи обізнаною про отримання її чоловіком значної суми позики від ОСОБА_4, не скористалася наданим їй правом.

Відхиляються також і доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що згода на укладання такого договору повинна була мати письмову форму.

Відповідно до ч.3 ст.65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Законом не було встановлено вимоги нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації договору позики, а гроші як об'єкт договору позики не розглядаються судом як цінне майно, оскільки гроші не є річчю з визначеними індивідуальними ознаками, а є родовими замінними речами, речами неспоживними.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.73 Сімейного кодексу України, стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Встановлено, що позичальник вчасно не повернув позику у сумі 85 тисяч доларів США, тому вимога позивача про стягнення із відповідачів суми боргу та трьох процентів річних від простроченої суми є обґрунтованою.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Визначаючи суму грошового зобов'язання відповідачів у гривні, позивач використав офіційний курс НБУ станом на 06.07.2012 року, а також обчислив три проценти річних за період із 07.07.2013 року по 13.11.2013 року.

За таких вихідних даних грошове зобов'язання відповідачів за договором позики становить 679362,50 грн. основного боргу і 7258,94 грн. процентів річних, що відповідає сумі позову.

Тому, розглядаючи справу не інакше як у межах заявлених позивачем вимог, впевнившись у правильності розрахунків грошового зобов'язання, суд дійшов до висновку про обґрунтованість визначеної позивачем суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3441,00 грн.(а.с.1) та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 114,70 грн (а.с.19), які відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України підлягають присудженню на його користь із відповідачів.

Керуючись ст.ст.10, 11, 27, 31, 60, 169, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Стягнути солідарно із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, мешканця АДРЕСА_5, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки АДРЕСА_4, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканця АДРЕСА_6, заборгованість в сумі 686621,44 грн. (шістсот вісімдесят шість тисяч шістсот двадцять одна гривня 44 коп).

Стягнути із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, мешканця АДРЕСА_5, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки АДРЕСА_4, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканця АДРЕСА_6, судові витрати у розмірі 3555,70 грн. у рівних частках, тобто по 1777,85 грн. (одна тисяча сімсот сімдесят сім гривень 85 коп.) із кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Закарпатської області через Виноградівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючаГ. І. Рішко