АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 1616/4853/12
Номер провадження 22-ц/786/2037/14
Головуючий у 1-й інстанції Новак Ю.Д.
Доповідач Кривчун Т. О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.,
Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М.
при секретарі -Філоненко О.В.,
за участю: представника позивача -відповідача ОСОБА_1
відповідача- позивача ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3
представника третьої особи-ПАТ КБ «ПриватБанк»-Колеснікова В.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 (з доповненнями до неї) та ОСОБА_5
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 травня 2014 року
по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу;
зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, треті особи - ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «ПОРШЕ Мобіліті» про стягнення аліментів та додаткового утримання на неповнолітню дитину, поділ спільного майна подружжя.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, посилаючись на повну відсутність взаєморозуміння з відповідачкою та конфліктну ситуацію в сім»ї в цілому, внаслідок чого він був змушений переїхати до іншої адреси мешкання та з вересня місяця 2010 року проживає один, прохав розірвати шлюб, укладений між ними 01.12.1999 року, зареєстрований відділом РАЦС виконкому Полтавської міської ради у Книзі реєстрації одружень під актовим записом за №1942.
ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_5 з зустрічним позовом, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог остаточно прохала стягнути з ОСОБА_5 на її користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 аліменти та додаткові витрати у твердій грошовій сумі 8000,00гривень щомісяця із застосуванням індексації відповідно до закону, до моменту набуття дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_5 на її користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 аліменти за минулий час у сумі 462683,33грн.
При поділі спільного майна подружжя відступити від принципу рівності часток подружжя згідно п.3 ст.70 СК України та визнати за нею право власності на легковий автомобіль марки «Фольксваген Поло», хачбек, сірого кольору 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 номер кузову НОМЕР_4, а за відповідачем ОСОБА_5 право власності на мікроавтобус білого кольору марки «Фольксваген Крафтер», д.н.з. НОМЕР_2, з компенсацією на її користь різниці вартості вказаного мікроавтобусу; залишити у повному обсязі за відповідачем права та обов»язки позичальника і заставодавця за банківським кредитом щодо придбання мікроавтобусу білого кольору марки «Фольксваген Крафтер» д.н.з. НОМЕР_2.
В порядку поділу майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя прохала визнати за нею право власності на нежитлові приміщення - офісне приміщення, яке знаходиться за АДРЕСА_1 за літерою Б-2 та складається-1 тамбур 1,2кв.м.; 1 хол 55,3кв.м.; 2 санвузол 6,9кв.м.; 3 офісне приміщення 57,9кв.м.; загальною площею 127,8кв.м.
За відповідачем ОСОБА_5 визнати право власності на житлове приміщення квартири АДРЕСА_1 за літерою Б-2, яка складається з: 1 коридор 1,4кв.м.; 2 кімната 19,2кв.м.; 3 кухня 6,5кв.м.; 4 вбиральня 6,4кв.м.; 5 шафа 2,4кв.м.; 6 сходи 1,0кв.м.; 7 сходи 3,0кв.м.; 8 кімната 25,6кв.м. Квартира НОМЕР_10 загальною площею 65,5кв.м., житловою площею 44,8кв.м. та сарай 4кв.м. Залишити у повному обсязі за відповідачем права та обов»язки позичальника і іпотекодавця за банківським кредитом щодо квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 25.03.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 10.10.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ТОВ «ПОРШЕ Мобіліті».
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 13.05.2014 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без розгляду.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 13 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, працюючого директором ТОВ «Софіт-Полтава» АДРЕСА_1, а також працюючого директором Полтавської філії ТОВ «Софіт Люкс», 04119, м. Київ, вул. Сім»ї Хохлових, 8-А, аліменти на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої АДРЕСА_2, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів ОСОБА_5, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18.03.2013 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, працюючого директором ТОВ «Софіт-Полтава» АДРЕСА_1, а також працюючого директором Полтавської філії ТОВ «Софіт Люкс», 04119, м. Київ, вул. Сім»ї Хохлових, 8-А, аліменти на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої АДРЕСА_2, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 710,00грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2013 року та до досягнення дитиною повноліття.
В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць рішення допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_5 судовий збір на користь держави в розмірі 243,60грн.
В частині позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_5 аліментів за минулий час на утримання дитини в розмірі 462683,33грн., відмовлено.
При розподілі майна подружжя відступлено від принципу рівності часток подружжя та розподілено майно подружжя наступним чином.
Виділено ОСОБА_2 із спільного майна подружжя та визнано за нею право власності на:
- легковий автомобіль марки «Фольксваген Поло», хавбек, сірого кольору 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 номер кузову НОМЕР_4, вартістю 40540,00грн.;
- офісне приміщення під АДРЕСА_1 за літерою Б-2 загальною площею 127,8кв.м., вартістю 1068420,00грн. (а всього виділення майна на суму 1108960,00грн.).
Вирішено питання стягнення судових витрат.
Виділено ОСОБА_5 із спільного майна подружжя та визнано за ним право власності на:
· мікроавтобус білого кольору марки «Фольксваген Крафтер», д.н.з. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_5, 2011 року випуску, вартістю 313084,00грн та залишено в повному обсязі за останнім права та обов»язки позичальника і майнодавця за кредитним договором №50001102 від 24.03.2011 року та договором застави №50001102 від 29.03.2011 року, укладених з ТОВ «ПОРШЕ Мобіліті»;
· вантажний фургон - В марки FIAT DUCATO 14, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_7, кузов НОМЕР_6, вартістю 39373,36грн.;
· нерухоме майно-квартиру АДРЕСА_1 за літерою Б-2, загальною площею 65,5кв.м. вартістю 342360,00грн. та сарай площею 4кв.м. вартістю 8700,00грн., залишено в повному обсязі за останнім права та обов»язки позичальника та іпотекодавця за кредитним договором №PLKPGK08003731 від 22.12.2005 року та договором іпотеки від 22.12.2005 року, зареєстрованим у реєстрі за №6344, укладеними з ПАТ КБ «Приватбанк» (а всього майна на суму 703517,36грн.).
Обидві сторони оскаржили рішення місцевого суду в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача аліментів за минулий час на утримання дитини в розмірі 462683,33грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.
В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що судом не враховано те, що відповідач приховував від неї інформацію щодо свого майнового та фінансового стану та на протязі липня 2010 року по теперішній час на її звернення щодо необхідності належного утримання дитини та сплати на неї аліментів не реагував, ухилявся, приховував місце своєї основної роботи та оподаткований дохід, не надавав даних про загальний дохід як ФО СПД; приховав факти передачі спільного рухомого та нерухомого майна у позичку та лізинг та отримання від цього особистого доходу, отримання від ОСОБА_7 за відчуження вантажного фургону 40000,00грн.
Зазначає, що за наданими ДПІ у м. Полтави деклараціями загальна сума доходу ФО СПД ОСОБА_5 за період 2010-2012 роки становить 1704000,00грн., що спростовує свідчення останнього про рівень його посадового окладу у сумі 4000,00грн. на місяць.
ОСОБА_5 в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення додаткових витрат на дитину та розподілу майна подружжя з відступом від засад рівності часток подружжя скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд, усупереч наявним у справі доказам, встановив факт припинення сімейних відносин подружжя не з літа 2010 року, а з листопаду 2012 року.
Вважає висновок суду про те, що він не приймає участі в утриманні доньки, не сплачує аліментів та додаткових витрат на її лікування та розвиток таким, що не відповідає наданим доказам, оскільки ним було надано розрахунок понесених ним витрат на утримання доньки за період з вересня 2010р. по липень 2013р., підтверджений відповідними доказами, у відповідності до яких він витратив з цією метою 42173,17грн., однак ці докази судом не були враховані.
Зазначає, що додаткові витрати на утримання доньки складаються з оплати її занять по фігурному катанню-250,00грн. на місяць та навчання у художній школі, що становить 400,00грн. за семестр, тобто 134,00грн. на місяць, а всього 384,00грн. на місяць, та, враховуючи обов»язок матері також нести ці витрати, суд мав стягнути з нього 200,00грн. щомісячно та на час, коли ці витрати мають місце, а не до повноліття доньки; дані щодо того, що ОСОБА_6 хворіє і у зв»язку з цим потребує додаткових витрат, у матеріалах справи відсутні, а розрахунок стягнутих з нього додаткових витрат у сумі 710,00грн. судом не наведений.
Вказує, що до висновку про розподіл майна подружжя з відступом від рівності часток подружжя суд прийшов з порушенням вимог ч.3 ст.70 СК України та не встановив факт наявності перелічених у цій статті обставин для відступу від рівності часток, зокрема, судом не враховано, що аліменти з нього не стягувалися, а він добровільно утримував свою доньку, а тому відсутні підстави стверджувати, що розмір аліментів, які одержує відповідачка, є недостатнім для забезпечення розвитку та лікування дитини, яка з нею проживає.
Зазначає також, що, у відповідності до свідоцтва про право власності від 12.01.2010р. та технічного паспорту спірне нежитлове приміщення (офіс з квартирою) є єдиним комплексом, а тому при його реальному розподілі, що фактично зроблено судом, потрібно здійснити переобладнання по відокремленню, для чого необхідний дозвіл виконкому.
Окрім того, здійснюючи поділ майна подружжя, суд виділив йому вантажний фургон-В марки FIAT DUCATO 14, 1998 року випуску, вимог про розподіл якого жодна із сторін не заявляла, та не врахував наявність боргів у подружжя, а саме кредитних договорів з ПАТ КБ «ПриватБанк» від 22.12.2005р. та з ТОВ «ПОРШЕ Мобіліті» від 24.03.2011р., а також той факт, що мікроавтобус марки «Фольксваген Крафтер» був придбаний ним за кредитні кошти, отримані за кредитним договором від 24.03.2011р., не підлягає розподілу, оскільки був придбаний уже після припинення спільного ведення господарства подружжям.
Вважає, що справа в частині розподілу майна подружжя розглянута з порушенням правил підсудності, оскільки спірне нерухоме майно знаходиться на території Октябрського району м. Полтави.
У судовому засіданні представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу ОСОБА_2 не визнала та прохала її відхилити, свою апеляційну скаргу підтримала та прохала її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі підтримали та прохали її задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 не визнали та прохали її відхилити.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 01.12.1999 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується актовим записом №1942 в Книзі реєстрації актів про одруження відділу РАГС виконкому Полтавської міської ради відповідно до Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_8 (т.1, а.с.6).
У шлюбі сторони мають спільну дитину - доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.5).
Установлено, що шлюбні відносини між ними фактично припинені, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, донька ОСОБА_6 проживає разом із матір»ю, відвідує школу фігурного катання «Паросток» та навчається у Полтавській дитячій художній школі (а.с.190).
Із наданих ОСОБА_5 копій квитанцій, чеків та інших платіжних документів вбачається, що він оплатив придбання спортивного одягу дитині, неодноразово оплачував їй вихід на льодовий каток (а.с.176), двічі на місяць оплачував відвідування дитиною школи фігурного катання (02 та 16 вересня, 11 і 15 жовтня, 01 та 13 листопада 2013 року - по 250,00грн. кожного разу) (т.2, а.с.173-174, 176-178).
З рахунку-фактури від 14.10.2013р. та від 01.12.2013р. вбачається, що за листопад та грудень 2013 року мало бути внесено за відвідування донькою школи фігурного катання 500,00грн., що потім і було зроблено ОСОБА_5 згідно наданих квитанцій (а.с.174, 178 на звороті).
Згідно довідки Полтавської дитячої художньої школи від 25.05.2013р. №10/0122 ОСОБА_6 є ученицею 2-В класу Полтавської дитячої художньої школи (т.2, а.с.180).
Згідно квитанції №54691 від 04.10.2012р. за навчання дитини у художній школі за період вересень-грудень 2012 року сплачено 280,00грн. (т.2, а.с.184).
Згідно квитанції №2-25 від 19.01.2013р. сплачено за навчання дитини за період січень-березень 2013р. -210,00грн. та за період квітень-травень -140,00грн. (т.2, а.с.184-185).
Як убачається з матеріалів справи згідно квитанції №78984 від 20.12.2013р. за навчання дитини у художній школі за період листопад-грудень 2013 року сплачено 140,00грн. (т.2, а.с.186).
В апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що на даний час вартість навчання дитини у художній школі становить 134,00грн. на місяць (400,00грн. за семестр), про що підтвердила у судовому засіданні також ОСОБА_2
З наявних у матеріалах справи довідок дитячих лікувальних закладів вбачається, що ОСОБА_6 перебуває на «Д»- обліку у гастроентеролога з приводу хронічного гастродуоденіту, декомпенсованої форми карієса, одноразово, у січні 2013 року, перебувала на амбулаторному лікуванні у ЛОРа з приводу риносинуситу (ринофарингиту) (т.2, а.с.11,12, 191-201).
У відповідності до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 ОСОБА_2 є власником легкового автомобілю марки «Фольксваген Поло», хачбек, сірого кольору, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузову НОМЕР_4 (т.1, а.с.40-41).
Згідно Витягу зі Звіту про оцінку вартості дорожнього транспортного засобу від 29.03.2013р. №80 вартість вказаного автомобіля становить 40540,00грн. (т.1, а.с.87-95).
Відповідно до Кредитного договору №50001102 від 24.03.2011 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ Мобіліті» ОСОБА_5 одержав кредит у сумі 239087,94грн. під 12,50% річних на придбання автомобіля марки VW («Фольксваген») модель Crafter 35 Kasten (Крафтер), НОМЕР_5, рік випуску 2011 (т.2, а.с.86).
Згідно Договору застави транспортного засобу від 29.03.2011 року ОСОБА_5, з метою виконання Кредитного договору, передав у заставу ТОВ «ПОРШЕ Мобіліті» вказаний автомобіль (а.с.148-152).
У відповідності до Висновку судової автотоварознавчої експертизи №021213 від 09.12.2013р. ринкова вартість автомобіля «Фольксваген Крафтер», д.н.з. НОМЕР_3 становить 313084,00грн. (т.2, а.с.129-133).
Установлено, що 22 грудня 2005 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено та підписано Договір іпотеки з ОСОБА_5, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Відповідно до даного Договору офісне приміщення не обтяжене іпотекою, оскільки було введено в експлуатацію лише 03.09.2009 року, будь-яких змін до Договору іпотеки сторони не вносили.
З Витягу про право власності на нерухоме майно Управління житлово-комунального господарства м. Полтави від 12.01.2010 року вбачається, що ОСОБА_5, на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 22.12.2009р. №599 взамін договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_9 22.12.2005 року за №6340 є власником нежитлових приміщень (офіс з квартирою) по АДРЕСА_1, що складаються з офісу загальною площею 127,8кв.м.; квартири НОМЕР_10 загальною площею 65,5кв.м., житловою площею 44,8кв.м.; сараю загальною площею 4кв.м. (т.1, а.с.46).
На підставі виданого 12.01.2010 року УЖКГ м. Полтави Свідоцтва про право власності серії САС №768011 ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» 19.01.2010 року зареєструвало право власності ОСОБА_5 на вказані нежитлові приміщення, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1, а.с.47).
Місцевим судом установлено, що зазначене нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення -офіс з квартирою АДРЕСА_1 за літерою Б-2 та сарай площею 4кв.м. - належить до об»єктів спільної сумісної власності подружжя.
Дане приміщення складається з: квартири НОМЕР_10 -1 коридор 1,4кв.м.; 2 кімната 19,2кв.м.; 3 кухня 6,5кв.м.; 4 вбиральня 6,4кв.м.; 5 шафа 2,4кв.м.; 6 сходи 1,0кв.м.; 7 сходи 3,0кв.м.; 8 кімната 25,6кв.м. Квартира НОМЕР_10 загальною площею 65,5кв.м., житловою площею 44,8кв.м. (на даний час квартира НОМЕР_10 перебуває в іпотеці з метою забезпечення грошового зобов»язання ОСОБА_5 за кредитним договором, де кредитором є ПАТ КБ «ПриватБанк») ; офісне приміщення -1 тамбур 1,2кв.м.; 1 хол 55,3кв.м.; 2 санвузол 6,9кв.м.; 3 офісне приміщення 57,9кв.м.; 4 шафа 0,8кв.м.; 5 сходи 5,7кв.м.; загальною площею 127,8кв.м. (т.1, а.с.187-191).
Згідно Висновку судових будівельно-технічної та оціночно - будівельної експертиз №68 від 25.06.2013р. ринкова вартість нежитлових приміщень (офіс з квартирою АДРЕСА_1 складає 1419480,00грн.: з них офіс площею 127,8кв.м.-1068420,00грн.; квартири НОМЕР_10 загальною площею 65,5кв.м.-342460,00грн.; сараю площею4кв.м.-8700,00грн.
Провести розподіл даного нерухомого майна вказаним в ухвалі суду від 05.04.2013р. чином, а саме розподілити ОСОБА_5 квартиру НОМЕР_10 загальною площею 65,5кв.м., житловою площею 44,8кв.м. та сарай площею 4кв.м., ОСОБА_2- офіс площею 127,8кв.м. з технічної точки зору представляється можливим за умов: кімната №8 стане підсобним приміщенням квартири; квартира НОМЕР_10 із двокімнатної стане однокімнатною. При такому розподілі об»єкту нерухомого майна фактичні частки між подружжям будуть складати: ОСОБА_5 - 1/4 частина, ринкова вартість якої складає 351060,00грн.; ОСОБА_2- 3/4 частини ринковою вартістю 1068420,00грн. (т.1, а.с.158-186).
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_5 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 710,00грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2013 року та до досягнення дитиною повноліття, місцевий суд виходив із того, що у зв»язку з тим, що дитина часто хворіє, позивачка несе додаткові витрати на придбання ліків, харчування, обстеження та лікування, придбання спортивного та мистецького інвентарю для її розвитку, у той час як відповідач, будучи батьком дитини, також зобов»язаний брати участь у цих додаткових витратах, та ним не спростовано доводи позивача щодо неналежного виконання ним батьківського обов»язку по відношенню до дитини, її утримання та додаткових витрат на лікування, навчання тощо, а стягнута сума 710,00грн. підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині розподілу майна подружжя з відступом від засад рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що такий поділ буде відповідати дійсним обставинам справи, інтересам сторін і, зокрема, інтересам дитини, оскільки ОСОБА_5 не сплачує аліменти. Не надає допомоги на утримання доньки, не несе додаткові витрати, дитина проживає з матір»ю та перебуває на її повному утриманні.
Однак такі висновками місцевого суду не ґрунтуються на встановлених обставинах та наявних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися, виходячи з наступного.
За нормою статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.185 СК України, той із батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину у разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів.
Разом із тим, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не приймає участі в утриманні доньки, не несе додаткових витрат на її лікування та розвиток, як і про те, що сума 710,00грн. підтверджується наявними у справі платіжними документами є таким, що не відповідає наявним у справі доказам.
Так, позивачем ОСОБА_2 не надано жодних доказів щодо понесених витрат на лікування дитини, а наявні у дитини захворювання (гастродуоденіт та карієс) не є такими, що потребують постійного та систематичного лікування, і, відповідно, щомісячних додаткових витрат на це.
Стягуючи з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дитини щомісячно, суд першої інстанції не взяв до уваги надані відповідачем докази, зокрема, щодо витрат на придбання доньці спортивного одягу, оплати ним витрат на відвідування дитиною школи фігурного катання «Паросток», які становлять 500,00грн. щомісячно (як убачається з наявних у справі копій платіжних документів), ту обставину, що навчання у художній школі становить 400,00грн. за семестр, тобто 134,00грн. на місяць, а всього 384,00грн. на місяць та обов»язок матері дитини також нести ці витрати, а також те, що термін навчання у художній школі становить сім років (наразі ОСОБА_6 перейшла до третього класу), а заняття з фігурного катання взагалі не мають чітко визначеного терміну та дійшов хибного висновку щодо задоволення позовних вимог у цій частині у сумі 710,00 грн. та на період до досягнення дитиною повноліття.
З огляду на те, що додаткові витрати на розвиток дитини становлять щомісячно 634,00 гривні (500,00+134,00) та враховуючи законодавчо закріплений обов»язок кожного із батьків нести ці витрати, рішення місцевого суду в цій частині необхідно змінити, стягнувши з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, по 317,00 гривень додаткових витрат щомісячно, починаючи з 18.03.2013 року та до закінчення навчання дитини у художній школі та занять по фігурному катанню.
У відповідності до ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Для задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час позивачеві необхідно насамперед довести, що він вживав заходів щодо добровільної сплати аліментів; та обставина, що мати дитини три роки сама утримувала дитину, не пред»являючи до батька дитини жодних претензій, не може бути підставою для присудження аліментів за минулий час.
Відмовляючи в частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_5 аліментів за минулий час на утримання дитини в розмірі 462683,33грн. суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач не подала доказів стосовно того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з ОСОБА_5, але не могла їх одержати у зв»язку з ухиленням останнього від їх сплати.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновку суду в цій частині не спростовують та зводяться по суті лише до незгоди з ним без обґрунтування будь-якими належними доказами.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За змістом статті 63 цього Кодексу дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст.69 СКУ).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СКУ).
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч.2 ст.70 СКУ).
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч.3 ст.70 СКУ).
У відповідності до статті 71 СК майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Пунктом 23 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. №11 Пленум ВСУ роз»яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК) (п.24).
За змістом статті 152 Житлового Кодексу України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Згідно статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З урахуванням наведених норм доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо не врахування при винесенні місцевим судом рішення наявності боргів у подружжя, а саме кредитних договорів з ПАТ КБ «ПриватБанк» від 22.12.2005р. та з ТОВ «ПОРШЕ Мобіліті» від 24.03.2011р., а також про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, виділивши ОСОБА_5 при поділі майна подружжя вантажний фургон-В марки FIAT DUCATO 14, 1998 року випуску, у той час, як вимоги про розподіл цього транспортного засобу жодна із сторін не заявляла, є слушними і такими, що заслуговують на увагу.
Рішення районного суду в частині відступу від принципу рівності часток подружжя та виділення ОСОБА_2 із спільного майна подружжя та визнання за нею права власності на офісне приміщення під АДРЕСА_1 за літерою Б-2 загальною площею 127,8кв.м., вартістю 1068420,00грн. (а всього виділення майна на суму 1108960,00грн.) та в частині виділення ОСОБА_5 із спільного майна подружжя та визнання за ним права власності на нерухоме майно-квартиру АДРЕСА_1 за літерою Б-2, загальною площею 65,5кв.м. вартістю 342360,00грн. та сараю площею 4кв.м. вартістю 8700,00грн., залишення за ним у повному обсязі прав та обов»язків позичальника та іпотекодавця за кредитним договором №PLKPGK08003731 від 22.12.2005 року та договором іпотеки від 22.12.2005 року, укладеними з ПАТ КБ «Приватбанк» (а всього виділення йому майна на суму 703517,36грн.), не можна визнати законним та обґрунтованим, як виходячи з наведених вище норм права, так і з урахуванням наступного.
Відповідно до Свідоцтва про право власності від 12.01.2010р., Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.01.2010р., Технічного паспорту на квартиру з офісним приміщеннями, виготовленого за станом на 05.04.2009 року (т.1, а.с.187-191), спірні нежитлові приміщення (офіс з квартирою) у будинку АДРЕСА_1 є єдиним комплексом, який складається з офісу загальною площею 127,8кв.м.; квартири НОМЕР_10 загальною площею 65,5кв.м., житловою площею 44,8кв.м. та сараю загальною площею 4кв.м., а тому при його реальному розподілі, що фактично було зроблено місцевим судом в ухваленому рішенні, потрібно здійснити переобладнання по відокремленню з дотриманням вимог статті 152 ЖК України.
Разом із тим дозвіл виконкому місцевої Ради народних депутатів на такі переобладнання і перепланування не надавався.
З огляду на наведене Висновок судових будівельно-технічної та оціночно - будівельної експертиз №68 від 25.06.2013р., який покладено в основу рішення суду при розподілі нерухомого майна подружжя слід оцінювати критично, оскільки в ньому не враховано відсутність вказаного дозволу та погоджень відповідних органів, а також ту обставину, що нежитлові приміщення являють собою єдиний комплекс.
Окрім того, судом першої інстанції при відступі від принципу рівності часток подружжя не враховано вимоги ст.70 СК України та не встановлено факт наявності перелічених там обставин для відступу від рівності часток, а також не враховано ту обставину, що до винесення оскаржуваного рішення аліменти з відповідача не стягувалися, а тому відсутні підстави стверджувати, що розмір одержуваних позивачкою аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, яка з нею проживає.
Окрім того, позивач не оскаржувала рішення місцевого суду в частині розміру аліментів, стягнутих з ОСОБА_5 на утримання дитини, що дає підстави для висновку про те, що визначений судом розмір аліментів (також, позов частково задоволено в частині стягнення додаткових витрат на утримання дитини) є достатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування, а тому підстав для збільшення частки майна дружини, з якою проживає неповнолітня дитина, колегія суддів не знаходить.
Відтак, відсутні підстави для розподілу майна подружжя відповідно до ч.3 ст. 70 СК України.
Стосовно розподілу нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, при розподілі вказаного майна між подружжям місцевий суд виходив з позовних вимог ОСОБА_2 та матеріалів судових будівельно-технічної та оціночно - будівельної експертиз №68 від 25.06.2013р., належним чином не врахувавши вимоги статей 63,70 Сімейного Кодексу України та ст.372 ЦК України щодо рівності часток подружжя (співвласників).
За таких обставин колегія суддів вважає, що частки майна дружини та чоловіка у спільному сумісному майні подружжя мають бути рівними.
Аналіз змісту позовних вимог свідчить про наявність у них двох складових: реальний розподіл спільного сумісного майна подружжя та виділ частки кожного з подружжя у спільному майні.
Як зазначено вище, розподіл в частині нерухомого майна проведено місцевим судом без урахування такої істотної обставини як відсутність дозволу виконкому місцевої Ради народних депутатів, без чого не можуть бути проведені відповідні переобладнання і перепланування офісного приміщення та квартири, а тому в цій частині у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
В частині виділення часток позовні вимоги необхідно задовольнити частково, скасувавши в цій частині рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким виділити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 із спільного майна подружжя та визнати за кожним із них право власності на 1/2 частину квартири з офісними приміщеннями АДРЕСА_1.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення.
Згідно із п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення.
Відповідно до п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.303, п.п.2,3 ч.1 ст.307, п.п.1,3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з урахуванням доповнень до неї, - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 травня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, працюючого директором ТОВ «Софіт-Полтава» та директором Полтавської філії ТОВ «Софіт Люкс», аліменти на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої АДРЕСА_2, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 710,00грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2013 року та до досягнення повноліття дитиною, - змінити, стягнувши з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, працюючого директором ТОВ «Софіт-Полтава» АДРЕСА_1, а також працюючого директором Полтавської філії ТОВ «Софіт Люкс», 04119, м. Київ, вул. Сім»ї Хохлових, 8-А, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої АДРЕСА_2, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, по 317,00 (триста сімнадцять) гривень додаткових витрат на утримання дитини щомісячно, починаючи з 18.03.2013 року та до закінчення навчання дитини у художній школі та занять по фігурному катанню.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 травня 2014 року в частині виділення ОСОБА_5 із спільного майна подружжя та визнання за ним права власності на вантажний фургон-В марки FIAT DUCATO 14, 1998 року, д.н.з. НОМЕР_7, кузов НОМЕР_6, вартістю 39373,36грн., - скасувати.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 травня 2014 року в частині відступу від принципу рівності часток подружжя та виділення ОСОБА_2 із спільного майна подружжя та визнання за нею права власності на офісне приміщення під АДРЕСА_1 за літерою Б-2 загальною площею 127,8кв.м., вартістю 1068420,00грн. (а всього виділення майна на суму 1108960,00грн.) та в частині виділення ОСОБА_5 із спільного майна подружжя та визнання за ним права власності на нерухоме майно-квартиру АДРЕСА_1 за літерою Б-2, загальною площею 65,5кв.м. вартістю 342360,00грн. та сарай площею 4кв.м. вартістю 8700,00грн., залишення за ним у повному обсязі прав та обов»язків позичальника та іпотекодавця за кредитним договором №PLKPGK08003731 від 22.12.2005 року та договором іпотеки від 22.12.2005 року, зареєстрованим у реєстрі за №6344, укладеними з ПАТ КБ «Приватбанк» (а всього виділення йому майна на суму 703517,36грн.), - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Виділити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 із спільного майна подружжя та визнати за кожним із них право власності на 1/2 частину квартири з офісними приміщеннями АДРЕСА_1 загальною вартістю 1419480,00грн.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 травня 2014 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
ГОЛОВУЮЧИЙ: (підпис) Т.О. Кривчун
СУДДІ: (підпис) Ю.В. Дряниця (підпис) П.М. Карнаух
ЗГІДНО:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області: Т.О. Кривчун