АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2014 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого Заводян К. І.
Суддів: Винту Ю.М. Одинака О.О.,
Секретаря: Кусяка М.Д.
З участю: представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, до ОСОБА_4, треті особи: Кам'янська сільська рада Глибоцького району, реєстраційна служба Глибоцького районного управління юстиції, приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання частково недійсними рішення виконкому сільської ради, свідоцтва про право власності, договору дарування та визнання права власності на частину нерухомого майна колгоспного двору, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Глибоцького районного суду від 16 травня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
У квітні 2014 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, подала позов до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача: Кам'янська сільська рада Глибоцького району, реєстраційна служба Глибоцького районного управління юстиції, приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання частково недійсними рішення виконкому сільської ради, свідоцтва про право власності, договору дарування та визнання права власності на частину нерухомого майна колгоспного двору.
Посилалася на такі обставини.
ОСОБА_1 і ОСОБА_6 перебували у шлюбі з 24 лютого 1956 року.
___________________________________________________________________________________________________________
Провадж. №22-ц-794/1006/14 Головуючий у першій інстанції Цуренко В.А.
Категорія:2/5 Доповідач: Заводян К.І.
За період перебування у шлюбі побудували господарство АДРЕСА_1 Глибоцького району: житловий будинок, літню кухню, три сараї, гараж, вбиральню, колодязь, замощення, огорожу.
Господарство відносилося до суспільної групи колгоспних дворів, що підтверджується записом в погосподарській книзі сільської ради за 1991 рік.
Майно належало подружжю ОСОБА_6 в рівних частках по ?, як майно членів колгоспного двору.
Рішенням виконкому Кам'янської сільської ради від 13 квітня 2005 року №36, ухваленим за заявою ОСОБА_6, за ним визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1. На підставі цього рішення 27 квітня 2005 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок і господарські споруди і зареєстрував його в Глибоцькому КБТІ 18 травня 2005 року, номер запису 285.
Вказаними діями ОСОБА_1 була позбавлена права на належну їй ? частку в майні колгоспного двору.
02 червня 2006 року ОСОБА_6 подарував господарство відповідачу по справі ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6, помер.
Про обставини оформлення права власності на будинок вона дізналася лише на початку 2014 року. Вважала, що чоловік подарував ОСОБА_4 лише свою ? частку будинку.
Посилаючись на порушення свого права власності на частку майна в колгоспному дворі, просила суд:
визнати недійсним і скасувати рішення виконкому Кам'янської сільської ради від 13 квітня 2005 року №36 в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на ? частку житлового будинку і господарських споруд АДРЕСА_1 Глибоцького району;
визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок і господарські споруди АДРЕСА_1, загальною вартістю 33423 грн., видане ОСОБА_6 і зареєстроване Глибоцькому КБТІ 18 травня 2005 року, номер запису 285, в частині ? частки цього майна;
визнати недійсним договір дарування ОСОБА_4 житлового будинку і господарських споруд АДРЕСА_1, загальною вартістю 33423 грн, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу ОСОБА_5, в частині дарування ? частки житлового будинку і господарських споруд;
визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку житлового будинку і господарських споруд АДРЕСА_1, а саме на житловий будинок, літню кухню, сараї літ. В, Г, Д, гараж, вбиральню, колодязь, замощення, огорожу, загальною вартістю 33423 грн.
Рішенням Глибоцького районного суду від 16 травня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним і скасовано рішення виконкому Кам'янської сільської ради від 13 квітня 2005 року №36 в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на ? частку житлового будинку і господарських споруд АДРЕСА_1 Глибоцького району, а саме на: житловий будинок літ.А, літню кухню літ.Б, сараї літ.В, Г, Д, гараж літ.Е, вбиральню літ.Ж, колодязь літ.І., замощення П, огорожу №1-3, загальною вартістю 33423 грн.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок і господарські споруди АДРЕСА_1, загальною вартістю 33423 грн., видане ОСОБА_6 і зареєстроване Глибоцьким КБТІ 18 травня 2005 року, номер запису 285, в частині ? частки цього майна.
Визнано недійсним договір дарування ОСОБА_4 житлового будинку і господарських споруд АДРЕСА_1, загальною вартістю 33423 грн., посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу ОСОБА_5 02 червня 2005 року, в частині дарування ? частки житлового будинку і господарських споруд.
За ОСОБА_1 визнано право власності на ? частку житлового будинку і господарських споруд АДРЕСА_1, а саме на ? частку: житлового будинку, літньої кухні, сараїв літ. В, Г, Д, гаража, вбиральні, колодязя, замощення, огорожі, загальною вартістю 33423 гривень.
Із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто 1186, 83 гривень у відшкодування витрат на оплату судового збору.
ОСОБА_4 подав на рішення суду апеляційну скаргу.
Вважає рішення суду незаконним і необґрунтованим.
Посилається на те, що його матері ОСОБА_1 було відомо про оформлення документів на будинок і господарські споруди на ім'я батька та про укладення договору дарування усього житлового будинку на його ім'я.
Нотаріус ОСОБА_5 неодноразово роз'яснювала ОСОБА_1 наслідки укладення угоди. Мати дала згоду на відчуження майна, що підтверджується довідкою нотаріуса.
За станом здоров'я і освіти мати усвідомлювала значення своїх дій, висновок суду щодо цього є безпідставним.
Безпідставними є твердження ОСОБА_2, що згоду на дарування будинку мати дала під примусом і погрозами.
Після смерті батька 10 травня 2007 року мати подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини, що підтверджує ту обставину, що мати знала про дарування йому усього будинку.
Крім того, вона пропустила позовну давність, про застосування якої відповідачем було заявлено, однак суд на вказані обставини уваги не звернув.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірний жилий будинок був майном колгоспного двору, до складу якого входила позивачка та її покійний чоловік ОСОБА_6
Даруванням усього житлового будинку сину було порушено її право власності на ? частку майна колгоспного двору. Згоди на її відчуження вона не давала. В силу похилого віку та рівня освіти, вона вважала, що дає згоду на відчуження ? частки майна, яка належить не їй, а чоловікові.
Проте погодитися з такими висновками в повній мірі не можна.
Суд першої інстанції зробив висновки, як не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.п.3, 4 част.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (1963 р.) майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.
Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (1963 р.) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
З набранням чинності ЗУ "Про власність" діяльність колгоспних дворів припинена.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
Згідно із зазначеними Вказівками… суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Господарства пенсіонерів, які не мають членів сім'ї, які працюють, відносяться до тієї суспільної групи, до якої вони відносилися до переходу на пенсію.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, станом на 15 квітня 1991 року були пенсіонерами. Їх господарство відносилися до категорії колгоспних дворів. Вказана обставина підтверджується записами в погосподарській книзі Кам'янської сілької ради № 38 за 1991 рік (особовий рахунок НОМЕР_1) (а.с.15,16), архівними довідками трудового архіву Глибоцького району від 08.05.2014 року про кількість відпрацьованих ними людиноднів у колгоспі "40 років "Жовтня" (а.с.101, 102), записами в погосподарській книзі про отримання ними земельних часток паїв (а.22).
Незважаючи на відсутність довідок про членство в колгоспі станом на 15 квітня 1991 року, на підставі зазначених доказів, зокрема, факту отримання ними земельних часток (паїв), згідно ст. ст. 22, 23 ЗК України (561-12) (в редакції 1990 року) та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" особа має право на земельний пай за умови перебування в членах КСП на час паювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про віднесення господарства ОСОБА_1 до категорії "колгоспний двір".
У матеріалах справи відсутні документи про точну дату побудови будинку. Згідно запису у погосподарській книзі Кам'янської сільської ради за 2011-2015 роки (а.с. 24- 29) рік побудови житлового будинку 1964.
Згідно записів у погосподарській книзі за 1991 рік (а.с.17) у власності двору був житловий будинок загальною площею 63 кв м., житловою 44 кв.м. (а.с.17). За технічним паспортом загальна площа житлового будинку, на який ОСОБА_6 у 2005 р., видано свідоцтво про право власності, складає 55,30 кв.м., житлова - 32,90 кв.м. (а.с.86). Тобто, інформація щодо житлового будинку не співпадає.
Разом з тим, відповідач визнає факт належності будинку на праві спільної сумісної власності подружжя - батька і матері та будівництво його до 1961 року.
Оформленням свідоцтва про право власності на будинок за ОСОБА_6 не призвело до порушення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок. Вона розпорядилася своєю часткою житлового будинку, подарувавши його сину ОСОБА_4
Оформляючи 02 червня 2005 року договір дарування будинку, нотаріус роз'яснювала ОСОБА_1 наслідки договору відчуження будинку, отримала від неї письмову згоду на дарування будинку з господарськими будівлями.
Визнаючи договір дарування житлового будинку недійсним, суд послався на те, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, має чотири класи навчання за румунської влади, перенесла важке захворювання, не в повній мірі володіє юридичною термінологією і вважала, що давала згоду на відчуження частини будинку, яка належить чоловікові. Тобто, прийшов до висновку, що договір дарування був укладений внаслідок помилки (ст.229 ЦК України), хоча з цих підстав позов не заявлявся.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначив, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (п.19).
Крім того, Верховний Суд України у постанові по справі №6-94 цс 13 від 29 грудня 2013 року зробив правовий висновок, відповідно до якого однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Позивачка дійсно пропустила строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України. Однак, у зв'язку з безпідставністю позову застосування позовної давності до правовідносин сторін є недоцільним.
Керуючись ст.307, п.п.1, 4 част.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Глибоцького районного суду від 16 травня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, до ОСОБА_4, треті особи: Кам'янська сільська рада Глибоцького району, реєстраційна служба Глибоцького районного управління юстиції, приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання частково недійсними рішення виконкому сільської ради, свідоцтва про право власності, договору дарування та визнання права власності на частину нерухомого майна колгоспного двору відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді :