11-кп/775/190/2014(м)

266/4692/13-к

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д Д О Н Е Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду

Донецької області у складі:

головуючого Меленчука В.С.

суддів Топчій Т.В., Рибака В.Й.

при секретарі Халіній А.Г.

за участю прокурора Дойнова М.С.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні 24 липня 2014 року в місті Маріуполі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2014 року

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Приморського районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2014 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженець села Портовське Першотравневого району Донецької

області, громадянин України, судимий 12 грудня Першотравневим

районним судом Донецької області за частиною 1 статті 185, 75,104

КК України до 1року позбавлення волі з випробуванням на 2 роки,

28 травня 2004 року тим же ж судом за частиною 2 статті 289,71

КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, 13 серпня 2004

року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за

частиною 2 статті 185, 70 КК України до 5 років 7 місяців

позбавлення волі;19 вересня 2005 року Приморським районним

судом міста Маріуполя за частиною 2 статті 185, частиною 4

статті 70 КК України до 5 років 7 місяців позбавлення волі;

9 квітня 2008року Першотравневим районним судом Донецької

області за частинами 2,3 статті 185, частиною 2 статті 289,70,71

КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі; 8 жовтня

2008 року Приморським районним судом міста Маріуполя за

частиною 3 статті 185, 70 КК України до 4 років позбавлення

волі; ухвалою Кіровського районного суду міста Донецька від

4 вересня 2013 року звільнений умовно-достроково на строк 3

місяці 16 днів, не працюючий, проживаючий у будинку АДРЕСА_1

засуджений за частиною 1 статті 187 КК України до 4 років позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання покарань до призначеного покарання частково у виді 1 місяця позбавлення волі

приєднане покарання за вироком Приморського районного суду міста Маріуполя від 8 жовтня 2008 року з остаточним призначенням обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

Вказаним вироком суду обвинувачений ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 22 вересня 2013 року приблизно о 1 годині 00 хвилин, знаходячись біля будинку № 20 по проспекту Будівельників Приморського району міста Маріуполя, з метою розбійного нападу, напав на потерпілого ОСОБА_3, застосувавши фізичне насилля, висловлене у завданні двох ударів пістолетом в область обличчя, заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді трьох ран зовнішнього кута правого ока і правої щоки, синця на верхньому й нижньому віці правого ока, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, після чого, погрожуючи насиллям, небезпечним для життя та здоров'я, демонструючи пістолет, який потерпілий сприйняв як вогнепальну зброю та, подавивши, таким чином, волю потерпілого до опору, заволодів мобільним телефоном «Nokia 6300» в комплекті із зарядним пристроєм загальною вартістю 274 гривні 20 копійок з карткою пам'яті вартістю 50 гривень і грошима у сумі 18 гривень, заподіявши матеріальний шкоду на загальну суму 342 гривні 20 копійок.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну судового рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, захисник послався на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Викладаючи в апеляційній скарзі свої судження, захисник вважає, що кваліфікація дій його підзахисного є неправильною, у зв'язку з чим до нього застосовано покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого.

Вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що факт розбійного нападу обвинуваченим на потерпілого не підтверджується доказами по кримінальному провадженню, оскільки очевидці цієї події відсутні, а сам потерпілий в судовому засіданні спростував факт розбійного нападу на нього. Дії обвинуваченого були спрямовані на оману, а майно потерпілим було передано добровільно.

Судом першої інстанції при ухваленні судового рішення, тобто у вироку, при викладенні об'єктивної сторони кримінального правопорушення, не розкрив її, не встановивши чи сприймав потерпілий демонстрування пістолету як реальну загрозу для свого життя та здоров'я.

Крім того, захисник ОСОБА_1 вважає, що обвинувачення будувалося виключно на показаннях потерпілого, усі докази по кримінальному провадженню є непрямими, а ті докази, які суд першої інстанції в ході судового розгляду дослідив, навпаки, свідчать про відсутність наміру обвинуваченого на вчинення розбою і заподіяння саме легких тілесних ушкоджень, які не є кваліфікуючої ознакою кримінального правопорушення, за вчинення якого притягнутий обвинувачений.

З урахуванням зазначеного, вважає за правильне і необхідне перекваліфікувати дії обвинуваченого з частини 1 статті 187 КК України на частину 1 статті 125 та частину 2 статті 190 КК України, з призначенням йому покарання в межах санкцій даних статей.

Заслухавши доповідача, думку захисника ОСОБА_1 про підтримку апеляційних вимог, пояснення і останнє слово обвинуваченого ОСОБА_2, який погодився з думкою захисника, міркування прокурора про законність судового рішення суду першої інстанції та безпідставність апеляційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження і, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції відповідно до положень статей 94 та 370 КПК України в межах можливого, достатньо повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено з'ясував обставини кримінального правопорушення,

безпосередньо в ході судового розгляду дослідив надані стороною обвинувачення і захисту кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, прийняв законне, обґрунтоване й мотивоване рішення.

Так, приймаючи рішення про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні, інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції свій висновок ґрунтував доказами, викладеними у вироку з їх аналізом та оцінкою.

Мотивуючи та обґрунтовуючи висновок, суд першої інстанції, насамперед, послався на показання обвинуваченого, який не заперечував факту нанесення потерпілому ударів пістолетом з заподіянням тілесних ушкоджень, але з вини потерпілого, який образив його нецензурною лайкою. При цьому, обвинувачений не заперечував факту заволодіння майном потерпілого.

Послався суд першої інстанції, як на доказ вини обвинуваченого і на показання потерпілого ОСОБА_3, за якими йому був нанесений удар пістолетом по голові з заподіянням тілесних ушкоджень і заволодінням майном. Пістолет, який тримав обвинувачений, він сприйняв як вогнепальну зброю.

Як вбачається з показань обвинуваченого та потерпілого про обставини події у більшій своїй частині співпадають.

Більш того, показання потерпілого ОСОБА_3 об'єктивно підтверджуються іншими доказами по кримінальному провадженню в їх сукупності.

Отже, суд першої інстанції цілком обґрунтовано прийняв в основу обвинувального вироку показання потерпілого, не піддавши їх сумніву.

Крім того, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, суд послався на протокол упізнання, за яким потерпілий упізнав обвинуваченого ОСОБА_2 як особу, яка здійснила на нього напад, протокол огляду, за змістом якого обвинувачений сам, у добровільному порядку видав працівникам міліції мобільний телефон потерпілого, який у подальшому та за змістом протоколу пред'явлення речей для упізнання впізнав свій мобільний телефон.

Дослідивши всі ці та інші докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачене частиною 1 статті 187 КК України, тобто у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднане з погрозою насильством, небезпечним для життя і здоров'я, особи яка зазнала нападу.

При цьому, суд першої інстанції правильно не узяв до уваги твердження захисника та обвинуваченого про необхідність кваліфікації дій останнього за статтями 125,190 КК України, оскільки вони спростовуються доказами по кримінальному провадженню.

Відкинувши ці твердження, суд першої інстанції мотивував свій висновок з цього приводу, докладно виклавши у вироку свої міркування і судження, з яких вони не прийняті до уваги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає, як матеріалам кримінального провадження, так і нормам кримінального процесуального закону.

За таких обставин, апеляційні твердження захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, порушення ним норм

кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону є безпідставними.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_2 призначено у відповідності з вимогами кримінального закону, з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого, даних про особу, а також інших обставин, які мають значення по кримінальному провадженню.

Будь-яких даних, які свідчили б про необ'єктивність, упередженість органів досудового слідства або суду, порушення ними норм кримінального процесуального закону, у тому числі і тих, про які йдеться мова в апеляційній скарзі, не встановлено. Не виявлено і інших порушень положень кримінального процесуального закону які перешкоджали б чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження і постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

Твердження захисника в апеляційній інстанції про відсутність підпису прокурора на обвинувальному висновку виходять за межі апеляційної скарги.

Крім того, це не є суттєвим порушенням, яке тягне за собою безумовне скасування судового рішення.

Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Приморського районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржене безпосередньо до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С У Д Д І :

Т.В. Топчій В.С. Меленчук В.Й. Рибак