КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.01.2009                                                                                           № 51/139

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Оністрай О.І. дов. від 1.11.2008р.

 від відповідача - не з’явились, про час і місце судового розгляду повідомлені належно

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромоноліт-Ф"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.10.2008

 у справі № 51/139  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В."

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромоноліт-Ф"

              

             

 про                                                   стягнення 59122,70 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Товариством з обмеженою відповідальністю „Дока Україна Т.О.В.” (надалі позивач) заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Євромоноліт-Ф” (надалі відповідач) про стягнення 59122,70 грн., з яких 57260,71 грн. складає сума основного боргу за договором оренди майна від 15.11.2007р. № 7.252, 437,68 грн. – сума інфляційних нарахувань, 160,08 грн. – 3% річних та 1264,23 грн. пені. У зв’язку із частковим погашенням відповідачем суми основного боргу у розмірі 15000 грн., позивачем 22.10.2008р. подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій останній просив стягнути з відповідача 42260,71 грн. – суму основного боргу, 437,68 грн. – суму інфляційних нарахувань, 160,08 грн. – 3% річних та 1264,23 грн. – пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2008р. у даній справі позовні вимоги задоволені частково. У зв’язку із частковою сплатою відповідачем суми заборгованості у розмірі 15000 грн., суд на підставі ч. 1 п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 15000 грн. Суд визнав правомірними та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 42260,71 грн. основного боргу, 437,68 грн. – суму інфляційних нарахувань, 160,08 грн. – 3% річних та 1261,38 грн. – пені. В позовній вимозі щодо стягнення з відповідача 2,85 грн. пені –відмовлено. Рішення мотивоване приписами статей 762 Цивільного кодексу України статті 286 Господарського кодексу України з огляду на доведеність факту порушення з боку відповідача зобов’язань щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном за договором від 15.11.2007р. № 7.252. Суд визнав правомірними та обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача  437,68 грн. – суму інфляційних нарахувань, 160,08 грн. – 3% річних, нарахованих згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України. Щодо стягнення пені, суд з огляду на вимоги ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України, та ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України та враховуючи умови  п. 8.2 договору, яким сторони погодили нарахування пені у разі прострочення перерахування щомісячної орендної плати, визнав правомірними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 1261,38 грн. пені.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Євромоноліт-Ф”  не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 22.10.2008р. у цій справі просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- посилаючись на вимоги статті 286 Господарського кодексу України та умови п. 3.1 договору від 15.11.2007р. № 7.252 наголошує на тому, що в договорі не був зафіксований розмір орендної плати, а залежав від вартості майна, що передавалось в оренду.

- при цьому, судом не було враховано, що вартість орендованого майна визначена позивачем самостійно, без документального підтвердження, а реальна вартість майна судом встановлена не була.

- зауважуючи на вимогах ч. 4 статті 762 Цивільного кодексу, наголошує на тому, що наймач має право вимагати зменшення плати.

- клопотання відповідача про призначення судової бухгалтерської експертизи для встановлення розміру зменшення реальної вартості орендованого майна безпідставно залишено судом І інстанції без задоволення.

Присутній у судовому засіданні представник позивача усно заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва з мотивів, у ньому викладених.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне:

Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.11.07р. між сторонами був укладений договір оренди майна (оперативна оренда) № 7.252. за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу у тимчасове користування та за плату елементи опалубки, згідно додатку № 1 (Специфікації елементів опалубки), яка є невід'ємною частиною договору, а відповідач зобов'язувався прийняти зазначене майно та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів.

Сторони узгодили, що відповідно до п. 3.5 договору, у випадку передачі інших або додаткових елементів, зміни комплектації оформлюються підписанням сторонами окремих додаткових специфікацій, що є невід'ємними частинами договору або товаророзпорядчими документами   (накладними   на   переміщення   та/або   актами   прийому-передачі),   без оформлення додаткових угод до договору.

Відповідно до п. 3.4 договору, фактичний обсяг майна, що передасться позивачем відповідачу підтверджується відповідними товаророзпорядчими документами (накладна на переміщення та/або акт прийому передачі).

Згідно з положеннями договору, плата за тимчасове користування майном згідно додатку № 1 (орендна плата) розраховується за фактичний термін користування майном, але не менше тридцяти календарних днів (п. 2.4 договору) і складає 4,2% на місяць від загальної вартості майна, що передається у тимчасове користування відповідачу, та становить суму у розмірі 20 572 грн. 78 коп. (у т.ч. З 428 грн. 80 коп. ПДВ).

Згідно вимог  статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Отже, доводи відповідача щодо невизначеності в договорі розміру орендної плати, визнається апеляційною інстанцією юридично неспроможними та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.6 договору, орендна плата, незалежно від її розміру, щомісяця перераховується відповідачем па поточний рахунок позивача з урахуванням фактичної кількості майна, що перебуває в орендному користуванні відповідача, при ньому 50% від загальної орендної плати на місяць відповідач зобов'язаний сплатити позивачу на протязі З банківських днів з моменту підписання договору, а в подальшому сплачувати шляхом передплати до 3 числа кожного відповідного місяця оренди, а решту до останнього дня кожного поточного місяця користування майном.

Відвантаження майна здійснюється уповноваженому представнику відповідача, при наявності довіреності на бланку суворої звітності. Документом, що засвідчує факт передачі майна є відповідна накладна та/або акт прийому - передачі, що підписується представниками обох сторін та вручаються позивачем відповідачу в момент фактичного відвантаження майна в повному обсязі або в окремій його частині (п.п. 4.5, 4.6 договору).

Відповідно до додатку № 1 та 2, які є невід'ємними частинами договору оренди, позивач зобов'язувався передати відповідачу в орендне користування майно в розмірі 917 одиниць.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом І інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань, що доводять залучені позивачем накладні на переміщення № ДК-0004593 від 16.1 1.07р.. № ДК-0004601 від 20.11.07р., № ДК-0004602 від 20.11.07р.. № ДК-0004610 від 20.11.07р., ДК-0004611 від 20.11.07р., № ДК-0002286 віл 07.04.08р., № ДК-0002289 від 07.04.08р. та довіреності на отримання товарно матеріальних цінностей серії НББ № 462397 від 16.11.07р. та серії ЯОФ № 575736 від 04.04.08р. (копії    у матеріалах справи).

При цьому, загальна кількість майна, переданого за згаданими первинними документами, становить 917 одиниць.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 13.02.08р. по 07.04.08р. відповідач здійснив часткове повернення майна загалом у кількості 541 одиниці, що підтверджується накладною № 1 від 13.02.08р. № 264 від 06.03.08р. № 265 від 07.03.08р., № 214 від 07.04.08р. І відповідно, у  користуванні   відповідача   починаючи   з  08.04.08р. залишилося 376 одиниць орендованого майна позивача.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За користування орендованим майном позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки фактури № 0000001864 від 30.11.2007р. на суму 8474 грн. 95 коп. за листопад 2007 року, № 0000002093 від 31.12.07р. на суму 20572 грн. 80 коп. за грудень 2007 року, № 0000000067 від 31.01.08р. на суму 20572 грн. 80 коп. за січень 2008 року. № 0000000296 від 29.02.08р. на суму 18002 грн. 87 коп. за лютий 2008 року, № 0000000554 від 31.03.08р. на суму 5714 грн. 80 коп. за березень 2008 року, № 0000000746 від 30.04.08р. на суму 14843 три. 47 коп. за квітень 2008 року, № 0000001 164 від 31.05.08р. на суму 18427 грн. 80 коп. за травень 2008 року, № 0000001347 від 30.06.08р. на суму 18427 грн. 80 коп. за червень 2008 року.

Судом І інстанції встановлено, що 15.11.07р. відповідач перерахував позивачу грошові кошти у сумі 20572 грн. 78 коп. за оренду майна у листопаді 2007 року. Переплата за вказаний місяць у сумі 12097 грн. 83 коп. була зарахована сторонами в рахунок орендної плати за грудень 2007 року. Залишок боргу за оренду майна за грудень 2007 року у сумі 8474 грн. 97 коп., а також заборгованість по оренді майна за січень 2008 року у сумі 20 572 грн. 80 коп. відповідачем було перераховано на рахунок позивача 05.02.08р. Заборгованість за лютий 2008 року у сумі 18002 грн. 91 коп. та за березень 2008 року у сумі 5 714 грн. 80 коп. була частково погашена відповідачем шляхом перерахування 03.04.08р. на рахунок позивача грошових коштів у сумі 18 156 грн. 07 коп.

Отже, зважаючи на викладене, залишок боргу за оренду майна у березні 2008 року складав 5561 грн. 64 коп., а також неоплаченим залишився рахунок по оренді майна у квітні 2008 року на суму 14843 грн. 47 коп. у травні 2008 року на суму 18 427 грн. 80 коп. та у червні 2008 року на суму 18 427 грн. 80 коп.

Після порушення провадження у даній справі (ухвала Господарського суду м. Києва від 22.07.08р.) відповідач 30.07.2008р. та 8.09.2008р. перерахував позивачеві основну суму  заборгованості за оренду майна в розмірі 15000 грн., що підтверджується залученими позивачем копіями банківських виписок, і відповідно Господарський суд правомірно припинив провадження справі в частині стягнення згаданої суми з відповідача на підставі п.1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 статті 173 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті  526 ЦК України. встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1 інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача – 42260,71 грн.  боргу за договором оренди майна від 15.11.2007р. № 7.252.

Стосовно стягнення з відповідача 1264,23 грн. пені нарахованої за період прострочення з 04.04.2008р. по 01.07.2008р., апеляційна інстанція погоджується з висновками суду І інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне:

Згідно вимог ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового  зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, вимогами  ч.6  статті  232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня. коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами п. 8.2 договору  від 15.11.2007р. № 7.252 сторони погодили, що у разі прострочення перерахування суми щомісячної орендної плати, позивач має право нарахувати та стягнути з відповідача пеню, від суми заборгованості по орендним платежам, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, та діяла в період такого порушення за кожний день прострочення.

Враховуючи наведені приписи та факт прострочення з боку відповідача оплати орендних платежів за надане в оренду майно та умови п. 8.2 згаданого договору, вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 1261,38 грн. є обґрунтованими та правомірними.

Згідно вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене та враховуючи приписи чинного законодавства, за умови встановлення факту прострочення з боку відповідача зобов’язання щодо оплати орендних платежів, Господарський суд м. Києва  правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 437,68 грн. – суму інфляційних нарахувань, 160,08 грн. – 3% річних. При цьому, розмір та період нарахованих сум інфляційних втрат та 3 % річних  є обґрунтованим, та не оскаржувався відповідачем.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що Господарським судом м. Києва не було задоволено клопотання останнього про призначення судової бухгалтерської експертизи для встановлення розміру зменшення реальної вартості орендованого майна, визнаються апеляційною інстанцією непереконливими з огляду на наступне: в матеріалах справи відсутнє жодне клопотання відповідача про призначення згаданої експертизи, наявні в справі протоколи судових засідань також не містять посилань на такі клопотання. У справі відсутні відзив чи заперечення відповідача, у яких, зокрема, ставились питання щодо визначення реальної вартості майна.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 ГПК України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

 

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро моноліт-Ф”  залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2008р. у справі № 51\139  залишити без змін.

3. Справу № 51\139 скерувати до Господарського суду м. Києва

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді