Справа № 343/844/14-ц
Провадження № 22-ц/779/1355/2014
Категорія 53
Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.
Суддя-доповідач Фединяк В.Д.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Фединяка В.Д.
суддів: Девляшевського В.А., Меленко О.Є.
секретаря Яковин М.Я.
з участю ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації, середньої загальноосвітньої школи №95 Шевченківського району міста Києва про виплату вихідної допомоги, середнього заробітку у зв'язку з порушенням термінів виплати при звільненні, зміну формулювання причини звільнення, стягнення моральної шкоди та зобов'язати змінити довідку №332 від 17.03.2014 року про середню заробітну плату за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації на рішення Долинського районного суду від 30 квітня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд з указаним позов і з урахуванням збільшених позовних вимог, зазначала, що згідно строкової угоди 28.08.2012 року вона була прийнята на роботу вчителем початкових класів у середню загальноосвітню школу №95 Шевченківського району міста Києва до 29.09.2013 року. Після закінчення угоди, її термін був продовжений до 29.08.2014 року. Однак через численні порушення трудових прав, зокрема, в січні та лютому 2014 року було порушено терміни виплати заробітної плати і за січень 2014 року було нараховано зарплату за 19 робочих днів та не виплачено аванс, вона 27 лютого 2014 року начальнику Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації подала заяву про дострокове розірвання трудового договору у зв'язку з порушенням законодавства про працю ст. 39 КЗпП України. Згідно наказу РУО від 28.02.2014 року №168-к та наказу СЗШ №95 від 03.03.2014 року №5-к її з 05 березня 2014 року звільнено з роботи за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. Посилаючись на те, що вона не подавала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, просила змінити формулювання причин звільнення з роботи з « звільненням за власним бажанням у зв'язку з переїздом в іншу місцевість» на «внаслідок порушення власником законодавства про працю» і стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплат у сумі 4188, 34 грн., вихідну допомогу в розмірі 16627,98 грн. та 12751,20 грн. у відшкодування моральної шкоди та зобов'язати Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації змінити довідку №332 від 17.03.2014 року про її середню заробітну плату з урахуванням заробітної плати з роздруківками за жовтень, листопад, грудень 2013 року та січень,лютий, березень 2014 року.
Рішенням Долинського районного суду від 30 квітня 2104 року стягнуто з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_2 4634,50 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплати при звільненні з роботи, 13903,50 грн. вихідної допомоги, 1000 грн. моральної шкоди та дохід держави 243, 60 грн. судового збору.
Зобов'язано Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації змінити формулювання причини звільнення з роботи ОСОБА_2 із «звільнити за власним бажанням у зв'язку з переїздом іншу місцевість» на «звільнити внаслідок невиконання власником законодавства про працю згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України».
В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову в повному обсязі, вказуючи на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що сума вихідної допомоги повинні становити 16 627,98 грн., а не 13903,50 грн., оскільки законодавство передбачає мінімальну вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Крім того, суд невмотивовано днем фактичного розрахунку вважає 4 квітня 2014 року та відповідно рахує середній заробіток тільки за 25 робочих днів, а не до часу вирішення справи в суді. Вважає також, що суд необґрунтовано у 12 раз зменшив розмір моральної шкоди.
Представник Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації в апеляційній скарзі ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволення позову, вказуючи на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що аванс позивача за січень 2014 року враховуючи наявність лікарняних листів за період з 19.12.2013 року по 27.12.2013 року,08.01.2014 року по 11.01.2014 року фактично був виплачений 31.12.2013 року у сумі 1883,54 грн. замість 934,68 грн. тобто з переоплатою на три робочі дні. Крім того, позивачка була ознайомлена з датою виплати заробітної плати за першу половину січня 2014 року і не зверталась про порушення її прав.
У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги просить задовольнити її скарги.
Представник Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації просить розглянути справу в його відсутності та підтримує подану ним апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації та про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка згідно строкової угоди від 28.08.2012 року була прийнята на роботу вчителем початкових класів середньої загальноосвітньої школи №95 Шевченківського району міста Києва до 29.09.2013 року. Після закінчення угоди, її термін був продовжений до 29.08.2014 року.
27 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про звільнення за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням з боку роботодавця вимог законодавства про працю і на підставі ст. 39 КЗпП України.
На підставі вказаної заяви, наказом начальника Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.02.2014 року №168-к та наказу директора середньої загальноосвітньої школи №95 І-ІІІ ступенів Шевченківського району м. Києва від 03.03.2014 року №5-к ОСОБА_2 з 05 березня 2014 року звільнено з роботи за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання за ст.38 КЗпП України.
Задовольняючи позов у частині зміни формулювання причин звільнення зі ст. 38 на ч. 3 ст. 38 КЗпП України суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення норм законодавства про працю, зокрема вимог ст. 115 КЗпП України та невиконання умов колективного договору, оскільки не виплатив ОСОБА_2 аванс за січень 2014 року та неповністю виплатив їй заробітну плату за лютий цього року.
Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Встановлено, що Управлінням освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації не виплатив ОСОБА_2 аванс за січень 2014 року та неповністю виплатив їй заробітну плату за лютий цього року. Даний факт підтверджується випискою банку про неотримання позивачкою за період з 01 по 31 січня 2014 року заробітної плати (а.с.25), про отримання частини заробітної плати за лютий цього року 04 квітня 2014 року (а.с.100). Крім цього, про порушення трудового законодавства щодо своєчасної виплати заробітної плати не заперечувала директор школи №95 ОСОБА_4 погоджуючись на звільнення позивачки з роботи у зв'язку порушенням норм законодавства про працю(а.с.55).
Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з того, що за наявності порушень вимог законодавства про працю з боку Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, позивач мала підстави для реалізації, передбаченого ч. 3 ст. 38 КЗпП України, права на розірвання трудового договору у визначений нею строк.
Також судом першої інстанції враховано, що за наявності підстав для звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, остання мала право на виплату відповідних сум, зокрема вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Таким чином закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Встановлено, що на час звільнення позивачки з роботи позивачці неповністю були виплачені належні суми при звільненні з роботи, частина з яких у розмірі 274 грн.48 коп. їй були виплачені 04.04.2014 року, тобто через місяць після звільнення 05.03.2014 року з роботи (а.с.100).
Разом з тим, керуючись п.2. абзацу 3 та п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №10, визначаючи розмір середнього заробітку і стягуючи 4634,50 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплати при звільненні з роботи, 13903,50 грн. вихідної допомоги, суд першої інстанції припустився помилки взявши за основу довідку №332 від 17.03.2014 року видану для розрахунку виплат на випадок безробіття (а.с.18), заміть такої ж довідки №334 про середньомісячну заробітну плату позивачки (а.с.17).
Згідно довідки Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.03.2014 року №334 середньоденна заробітна плата позивачки за січень і лютий 2014 року перед звільненням з роботи становила 272,54 грн. і робочих днів було 42 та у грудні 2013 року робочих днів було 22. Оскільки колективним договором відповідача працівникові не передбачена, то суд вважає, що така допомога підлягає стягненню у розмірі тримісячного середнього заробітку -- 17442 грн. 56 коп., як передбачено ст.44 КЗпП України.
Розрахунок : 4934,65 грн. + 6512, 48 грн. заробіток за січень і лютий 2014року = 11446 грн. 97коп.: на 42 робочі дні за вказані місяці = 272,54 грн. середньоденного заробітку Х на 64 робочі дні за три місяці = 17442 грн.56 коп.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Виходячи з вищенаведеного, враховуючи конкретні обставини справи, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості сума стягнутої на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 1000 грн. є правильною.
Правильним є також висновок суду, яким відмовлено позивачці у задоволенні вимоги щодо зобов'язання Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації змінити довідку №332 від 17.03.2014 року про її середню заробітну плату видану для розрахунку виплат на випадок безробіття з урахуванням заробітної плати з роздруківками за жовтень, листопад, грудень 2013 року та січень,лютий, березень 2014 року, оскільки вказана довідка відповідає вимогам п.1.6.2. наказу Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5.
За правилами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнення 4634,50 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплати при звільненні з роботи та 13903,50 грн. вихідної допомоги при звільненні з роботи і стягнути з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_2 5995грн.(п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень) 88 коп. середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум при звільненні з роботи та 17442 грн. (сімнадцять тисяч чотириста сорок дві гривні) 56 коп. вихідної допомоги при звільненні з роботи, оскільки при визначенні розміру вказаних виплат суд першої інстанції припустився вищенаведеної помилки.
В решті оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Управління освіти Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Долинського районного суду від 30 квітня 2014 року в частині стягнення з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_2 4634,50 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплати при звільненні з роботи, та 13903,50 грн. вихідної допомоги скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_2 5995грн.(п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень) 88 коп. середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум при звільненні з роботи та 17442 грн. (сімнадцять тисяч чотириста сорок дві гривні) 56 коп. вихідної допомоги при звільненні з роботи.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.
Головуючий-суддя В.Д.Фединяк
Судді: В.А.Девляшевський
О.Є.Меленко