АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/4439/14 Головуючий 1 інст. - Сиротніков Р.Є.

Справа №2-556/11 Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Кіся П В.,

при секретарі - Остапович Л.С., Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними,

встановила:

24 грудня 2009 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, в якій просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 014/0076/82/100386 від 09 червня 2008 року, після уточнення суми заборгованості станом на 19 грудня 2012 року, виходячи з наступного.

09 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0076/82/100386, згідно з яким, відповідачу у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового призначення використання надані грошові кошти в сумі 18870,00 доларів США, строком по 09 червня 2016 року. Відповідач прийняв на себе зобов'язання щодо погашення суми заборгованості за кредитом, відповідно до графіка погашення кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 14,00% річних, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, а також при кінцевому погашенні кредиту.

Взятих на себе зобов'язань відповідач не виконує, у зв'язку з чим, станом на 19 грудня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 125842,79 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 19 грудня 2012 року складає 1005861,42 грн. де:

- залишок заборгованості за кредитом - 17488,05 доларів США (за курсом НБУ - 139781,98 грн.);

- сума нарахованої заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами - 9340,11 доларів США (за курсом НБУ - 74655,50 грн.);

- сума пені нарахованої за порушення строків повернення кредитної заборгованості та сплати відсотків за користування кредитом - 99014,63 доларів США (за курсом НБУ - 791423,94 грн.).

Відповідно до клопотання від 31 березня 2010 року представник Банку просив залучити ОСОБА_4 в якості співвідповідача, у зв'язку з тим, що вона є спадкоємцем в цілому майна гр. ОСОБА_6

29 червня 2010 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. ОСОБА_1 посилається на те, що зміна курсу долара США значно погіршує обставини в процесі виконання її боргових зобов'язань за кредитним договором. На діючих обставинах ОСОБА_1 не укладала б договір з Банком. Вона вважає несправедливим, що всі ризики та всі витрати по договору покладено на неї, таким чином, це суперечить вимогам ст. 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, посилаючись на ст. 99 Конституції України, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», положення Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.ст. 203, 215, 236, 524 Цивільного кодексу України, ОСОБА_1 вважає, що є всі законні обставини для визнання кредитного договору, в якому розрахунки між сторонами здійснюються в іноземній валюті недійсним з моменту його укладання.

В доповненнях до свого заперечення, ОСОБА_1 просила частково задовольнити позов за винятком відсотків по кредиту та суми простроченої заборгованості за кредитом, нараховані позивачем після смерті її чоловіка.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2013 року, позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0076/82/100386 від 09 червня 2008 року, що складає 1005861,42 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в стягненні з них заборгованості 1005861,42 грн., задовольнивши позов шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,1367 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не звернув уваги, що в якості забезпечення зобов'язань позичальника визначена іпотека земельної ділянки, а тому позивач зобов'язаний звернутися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307 Цивільного процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: змінити рішення.

Відповідно до п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 10, ч. 1, 2 ст. 11, ст. 57, ч. 3, 4 ст. 60, ст. 179, ч. 4 ст. 212, ч. 1 ст. 213, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509, ст. 526, ст. 536, ст. 541, ст. 575, ч. 1 ст. 590, ч. 1 ст. 591, ст. 1047, ст. 1054, ст. 1055 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. У разі видачі заставної перехід права власності на предмет іпотеки не допускається до повного задоволення вимоги за заставною, крім переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва.

Згідно роз'ясненням які містяться в п.п. 23, 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена.

У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку"). Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна. Отже, правила статті 1281 ЦК щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, 09 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/0076/82/100386, згідно з яким, відповідачу у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання були надані грошові кошти в сумі 18870,00 доларів США, строком по 09 червня 2016 року. Відповідач прийняв на себе зобов'язання щодо погашення суми заборгованості за кредитом, відповідно до графіка погашення кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, а також при кінцевому погашенні кредиту, а позичальник, в свою чергу, отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

В забезпечення умов кредитного договору від 09 червня 2008 року був укладений договір іпотеки № 014/0076/82/100386/1 між Банком та ОСОБА_6. Згідно п.п. 1.1, 1.2, іпотекою за цим договором забезпечуються будь-які вимоги Іпотекодержателя. Предметом Договору виступає земельна ділянка, надана для будівництва житлового будинку площею 0,1367 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Як стало відомо фінансовий поручитель ОСОБА_6 помер, спадкоємцем в цілому майна стала його дочка ОСОБА_4. Тому суд, керуючись ст. 27, ч. 1 ст. 33 ЦПК України залучив ОСОБА_4 в якості співвідповідача у справі.

Відповідно до п. 9.1 вказаного кредитного договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим договором, кредитор має право вимагати дострокового погашення Кредиту Позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимог, включаючи проценти за кредитом (у тому числі, прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до цього Договору. П. 16.3 Договору передбачено, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим Кредитним договором Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання Позичальником простроченого зобов'язання включно. Сплата пені здійснюється в порядку та строки, передбачені для здійснення ануїтет них платежів за Кредитом або в будь-який інший день за згодою або на вимогу Кредитора. Сплата пені не звільняє Позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 014/0076/82/100386 від 09.06.2008 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить 125842,79 долара США, що за офіційним курсом НБУ станом на 19 грудня 2012 року складає 1005861,42 грн. де:

- залишок заборгованості за кредитом - 17488,05 доларів США (за курсом НБУ - 139781,98 грн.);

- сума нарахованої заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами - 9340,11 доларів США (за курсом НБУ - 74655,50 грн.);

- сума пені нарахованої за порушення строків повернення кредитної заборгованості та сплати відсотків за користування кредитом - 99014,63 доларів США (за курсом НБУ - 791423,94 грн.).

Як вбачається з кредитного договору № 014/0076/82/100386 від 09.06.2008 року, копія якого є в матеріалах справи, грошові кошти визначені в іноземній валюті, а саме в доларах США.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до роз'яснень Верховного суду України у випадку наявності у банку генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Станом на 19 грудня 2012 року за офіційним курсом НБУ 1,00 долар США дорівнює 7,9930 грн., а тому загальна сума заборгованості відповідача становить 1005861,42 грн.

Аналізуючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, висновок суду про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором № 014/0076/82/100386 від 09.06.2008 року в загальній сумі 1005861,42 грн. є обґрунтованим.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з наступного: 09 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/0076/82/100386, згідно з яким, відповідачу у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання були надані грошові кошти в сумі 18870,00 доларів США, строком по 09 червня 2016 року. Відповідач прийняв на себе зобов'язання щодо погашення суми заборгованості за кредитом, відповідно до графіка погашення кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, а також при кінцевому погашенні кредиту, а позичальник, в свою чергу, отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

Отже відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.ст. 640, 1047 Цивільного кодексу України, договір будо укладено, про що свідчить взаємна згода сторін. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 54 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71, тобто положення щодо правовідносин за договором позики. Отже, договір позики (а відповідно і кредитний договір) є укладеним з моменту передання грошей (ч. 2 ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, Банк та відповідач ОСОБА_1 добровільно домовились і уклали договір, в результаті якого Банк зі свого боку виконав усі умови договору належним чином.

В забезпечення умов кредитного договору від 09 червня 2008 року був укладений договір іпотеки № 014/0076/82/100386/1 між Банком та ОСОБА_6. Згідно п.п. 1.1, 1.2, іпотекою за цим договором забезпечуються будь-які вимоги Іпотекодержателя. Предметом Договору виступає земельна ділянка, надана для будівництва житлового будинку площею 0,1367 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Як стало відомо фінансовий поручитель ОСОБА_6 помер, спадкоємцем в цілому майна стала його дочка ОСОБА_4.

Як вбачається з кредитного договору № 014/0076/82/100386 від 09.06.2008 року грошові кошти визначені в іноземній валюті, а саме в доларах США.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Щодо застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є Наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

Відповідно до роз'яснень Верховного суду України у випадку наявності у банку генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, суд вважав, що ОСОБА_1 не доведено наявність підстав для визнання недійсності кредитного договору та договору іпотеки, а тому у задоволенні зустрічного позову суд відмовив у повному обсязі.

Що стосується висновку суду про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2, то він суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про заставу», ст.ст. 1, 11 Закону України «Про іпотеку» та ст.ст. 546-559 Цивільного кодексу України та роз'ясненням, які містяться в п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, відповідно до яких солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами Цивільного кодексу не передбачена. Враховуючи, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України позивач з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки на звертався, а іпотекодавець відповідає за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета іпотеки, судова колегія вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 в солідарному порядку необхідно відмовити, а ухвалене у справі рішення змінити, стягнувши на користь позивача заборгованість лише з ОСОБА_1.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права та є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати. Якщо позов задоволено частково , судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено. З урахуванням зазначеного з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позовної заяви у сумі 1700 гривень та сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень, а з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 425 гривень. з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 07 листопада 2013 року - змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0076/82/100386 від 09.06.2008 року у сумі 1005861,42 (один мільйон п'ять тисяч вісімсот шістдесят одна) гривень 42 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у сумі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 425 (чотириста двадцять п'ять) гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: