Справа № 22 -ц- 55                                           Головуючий у 1-й інстанції: Білера П.П.

Категорія - 44                                                     Суддя-доповідач: Криворотенко В.І.

РІШЕННЯ

іменем України

04 січня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Рибалки В.Г.,

суддів               - Криворотенка В.І., Хвостика С.Г.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 листопада 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, «Охтирське товариство глухих», Охтирська міська державна нотаріальна контора, про визнання правочину недійсним та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/6 частину квартири,-

ВСТАНОВИЛА:

02 березня 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1976 року по теперішній час мешкає в квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїми синами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та їх сім'ями. В 1993 році спірна квартира була приватизована. У вересні 2003 року за проханням сина позивачка підписала невідомий їй документ, який, як з'ясувалось пізніше, був договором дарування належної їй 1/3 частини цієї квартири. Вважаючи, що була введена відповідачем в оману, просила суд визнати недійсним договір дарування її частини зазначеної квартири, укладений 26 вересня 2003 року, а також стягнути з відповідача на її користь 2 тисячі грн. за спричинену моральну шкоду. Крім того, просила визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Охтирською держнотконторою 23 жовтня 1998 року після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на ім'я ОСОБА_2 на 1/3 частину спірної квартири та визнати за нею право власності на 1/6 частину спірної квартири в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 листопада 2006 року, яким в задоволенні її позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Вказує, що судом невірно застосовано норми ЦК України в редакції 2004 року. Зазначає, що нею надано достатньо доказів на підтвердження укладення договору дарування внаслідок введення її в оману, і вважає при цьому що судом необгрунтовано відмовлено в задоволенні цієї позовної вимоги за пропуском строку позовної давності. Крім того, зазначає, що фактично вступила після смерті свого чоловіка у володіння та користування спадковим майном, а тому прийняла спадщину і протягом шести місяців після відкриття спадщини не відмовлялася від неї.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 вересня 2003 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Позивачка за власною ініціативою вирішила подарувати відповідачу належну їй на праві спільної часткової власності 1/3 частину спірної квартири, оскільки разом з відповідачем ходила до Охтирської міської державної нотаріальної контори - спочатку для консультації, а потім для укладення договору дарування. Нотаріусом ОСОБА_5 було перевірено правоздатність та дієздатність позивачки, встановлено належність їй об'єкту дарування та складено договір дарування від 26 вересня 2003 року, який позивачка прочитала та підписала. Позивачка перебувала у нормальному психологічному та фізичному стані, адекватно реагувала на обстановку, розуміла значення своїх дій та керувала ними. Позивачка є глухонімою, однак є письменною і не потребує обов'язкової присутності представника «Охтирського товариства глухих».

На сьогодні власником спірної квартири є відповідач ОСОБА_2.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підляга задоволенню, а рішення суду - скасуванню з винесенням нового рішення про задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Згідно ст. 57 ЦК України (в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого, і якщо угода визнана недійсною -потерпілому другою стороною повертається все одержане нею за угодою.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено те, що договір дарування був укладений нею без відповідного волевиявлення, а факт введення її відповідачем в оману не знайшов підтвердження в судовому засіданні.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи.

Зокрема, із пояснень представника «Охтирського товариства глухих» Лиховідько Н.І., вбачається, що восени 2005 року позивачка почала звертатись до вказаної організації зі скаргами на свого сина та погане його відношення, на перевірку чого вказаною організацією було з'ясовано, що квартира належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування та свідоцтва про право на спадщину. При цьому представникам товариства позивачка на той час пояснювала, що вона не пам'ятає нічого про те, щоб вона дійсно подарувала квартиру сину. З показів її другого сина - ОСОБА_3 також вбачається, що рік потому мати почала говорити, що відповідач виганяє її з дому, а також зазначив, що взагалі нічого не знав про те, що вона подарувала вказану квартиру його брату, хоча, як вбачається із матеріалів справи, проживають вони всі разом, і, на думку колегії суддів, про таке, напевно, мав би знати.

Крім того, відповідно до п.13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 11 червня 1994 року № 18/5, що діяла на момент укладення угоди дарування, якщо глухий, німий або глухонімий громадянин, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, письменний, він сам прочитує документ і підписує його. Якщо такий громадянин не письменний, то при вчиненні нотаріальної дії повинна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з глухим, німим або глухонімим громадянином і посвідчити своїм підписом, що зміст угоди відповідає волі учасника нотаріальної дії. Тобто законодавець звертає особливу увагу нотаріуса при посвідченні угод, стороною в яких виступає особа, що має фізичні вади або хворобу.

Позивачка ОСОБА_1 має похилий вік і вади зору, є глухонімою з дитинства, має посвідчення інваліда, є членом товариства глухих з 1957 року, отримала освіту 5 класів у спеціальній школі-інтернаті для глухонімих, дана освіта прирівнюється до освіти 1 чи 2 класу загальноосвітньої школи. Враховуючи отриману освіту ОСОБА_1, остання, на думку колегії суддів, не може вважатися письменною в розумінні п. 13 вказаної вище Інструкції. Проте нотаріус в порушення Інструкції не забезпечив захист прав ОСОБА_1 при вчиненні нотаріальної дії з її участю. Дані обставини сприяли відповідачу ввести в оману позивачку при укладенні угоди, внаслідок чого остання уклала вкрай невигідний для себе правочин. У зв'язку з даними порушеннями покази ОСОБА_6, ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_2, які суд поклав в основу рішення, не заслуговують на увагу.

Оскільки договір дарування, що оспорюється позивачкою, був укладений з порушенням чинного законодавства та її прав, без дійсного волевиявлення на це ОСОБА_1, тому такий договір повинен бути визнаний не дійсним.

Також    невірною    та    такою,    що суперечить вимогам норм матеріального права, на думку колегії суддів, є відмова суду першої інстанції у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування на підставі того, що позивачкою згідно ст. 728 ЦК України пропущений річний строк позовної давності, оскільки на час укладення договору був чинним ЦК України (в редакції 1963 року), який такої норми не передбачав, і до цих правовідносин повинно бути застосована загальна позовна давність у три роки, передбачена ст.71 цього Кодексу.

Місцевий суд відмовив позивачці у задоволенні її вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн. за рахунок відповідача. На думку колегії суддів, з даним висновком суду також погодитись не можна, оскільки позивачці відповідачем було дійсно завдано моральної шкоди, так як він позбавив її права власності на житло, про що вона дізналася у 2005 році і ця обставина потягла для неї значні переживання, принижував її, виганяв з квартири. Але враховуючи, що дані дії відповідача не супроводжувались насильством і не потягли реального позбавлення її житла, а відповідно до вимог ст. 23 ч.З Цивільного кодексу України моральна шкода може бути відшкодована не тільки грішми, а й в іншій спосіб, тому достатньою сатисфакцією для відшкодування моральної шкоди позивачці є само по собі ухвалення судом рішення про задоволення її позовних вимог.

Також необгрунтованою є відмова в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_2 Охтирською держнотконторою 23 жовтня 1998 року після смерті ОСОБА_4 та визнання за нею права власності на 1/6 частину спірної квартири в порядку спадкування, оскільки як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 проживала в указаній квартири, тобто фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, що відповідно до ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв на час відкриття спадщини, визнається як прийняття спадкоємцем спадщини нарівні з поданням заяви про прийняття спадщини до держнотконтори. Згідно ст. 553 цього Кодексу спадкоємець вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, однак в матеріалах справи така заява позивачки, подана саме в такий строк, відсутня.

В матеріалах спадкової справи ОСОБА_4 за НОМЕР_1, що мається в матеріалах справи (а.с. 92-99), є заява, виготовлена ОСОБА_2 від імені матері ОСОБА_1, але враховуючи зміст даної заяви і дату її виготовлення, остання, на думку колегії суддів, не є відмовою від спадщини як того вимагає законодавство.

Враховуючи, що свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим на ім'я ОСОБА_2, порушується право позивачки на частку в спадковому майні, тому таке свідоцтво необхідно визнати недійсним.

Встановлені колегією суддів обставини справи, сукупність досліджених доказів дають підстави зробити висновок, що рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 1, 3 та 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 - частковому задоволенню.

За таких обставин відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати в розмірі 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, про відшкодування яких вона просила у позові.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п.1, 3 та 4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Охтирського міськрайонного                  суду Сумської області від 01 листопада

2006 року в даній справі скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 26 вересня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори за реєстром НОМЕР_2.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Охтирською державною нотаріальною конторою 23 жовтня 1998 року після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на ім'я ОСОБА_2 в частині прийняття ним у спадок 1/6 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а на іншу 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 51 грн. повернення судового збору та 30 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В частині вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди вважати справедливою сатисфакцією факт ухвалення даного рішення.

Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення, але з цього часу може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.