Справа № 348/722/14-ц
Провадження № 22-ц/779/1667/2014
Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції Флоряк Д.В. Д. В.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Васильковського В.М., Малєєва А.Ю.
секретаря Капущак С.В.
за участю: апелянта ОСОБА_2., представника ПАТ «Державний
експортно-імпортний банк України» Созоника В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду від 18 червня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Надвірнянського районного суду від 18 червня 2014 року частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором №5407С14 від 19.06.2007 року в розмірі 2595,14 швейцарськх франків та пеню в розмірі 10 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» по 199, 61 грн. сплаченого судового збору з кожного. В задоволенні решти позову - відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що рішенням Надвірнянського районного суду від 13.12.2011 року, яке рішенням ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.08.2012 року змінено, на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» з нього вже стягувалась заборгованість за кредитним договором у розмірі 14694, 69 швейцарських франків та пеня в розмірі 564 грн. 29 коп. За вказаним рішенням суду було видано виконавчий лист на підставі якого було відкрито виконавче провадження, та проводилось стягнення заборгованості. А тому, на думку апелянта, з часу відкриття виконавчого провадження договір в частині графіку погашення кредиту та відсотків по ньому перестав діяти.
Крім того, з ініціативи банку йому було запропоновано зменшення відсоткової ставки до 0,1 % і саме в такому розмірі відсотки сплачувались ним при погашенні заборгованості під-час виконавчого провадження. У зв'язку з цим вимогу банку щодо сплати відсотків по кредиту в сумі 2595,14 швейцарських франків вважає безпідставною.
Також апелянт не погоджується в частині стягнення пені в розмірі 10000 грн., оскільки, виходячи з ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року № 543/96-ВР пенею є подвійна облікова що застосовується до грошових зобов'язань. Разом з тим, застосування та розрахування позивачем сум заборгованості на підставі подвійної облікової ставки до нього, як до фізичної особи, а не юридичної, суперечить чинному законодавству.
З цих підстав рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати.
В судовому засіданні ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав, та просив її задовольнити.
Представник ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» доводи апеляційної скарги не визнав, разом з тим зазначив, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму пені; рішення позивачем у цій частині не оскаржувалося.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи відповідача та представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 19.06.2007 року між АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №5407С14, та додаткові договори до нього від 07.05.2009 року, 15.05.2010 року, 15.09.2010 року, згідно з яким позичальник ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 22 000 швейцарських франків, з кінцевим терміном повернення 18.06.2014 року. Відповідно до Договору, сторонами також погоджено графік погашення кредиту.
В забезпечення виконання зобов'язання позичальником за даним кредитним договором 15.09.2010 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов'язувався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за даним кредитним договором.
Судом першої інстанції також вірно встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором рішенням Надвірнянського районного суду від 13.12.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.02.2012 року, з відповідача та його поручителя на користь банку вже стягувалась заборгованість за даним кредитним договором в розмірі 130155,42 грн. Рішенням ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08.08.2012 року рішення Надвірнянського районного суду змінено і вирішено стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 14694,69 швейцарських франків та пеню 564,29 грн. Вказане рішення було звернуто до примусового виконання.
З матеріалів справи також вбачається, що в даному випадку між сторонами виникли спірні правовідносини, які вже стосуються нарахування відсотків за користування кредитом та пені за період, що не був розрахунковим при постановленні судом рішення від 13.12.2011 року, тобто з 01.09.2011 року по 13.03.2014 року.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому вказана норма права не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Аналогічні положення закріплені в п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Зважаючи на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань та не виключає відповідальності боржника за порушення строків розрахунків, то доводи апелянта в частині припинення дії графіку погашення кредиту є безпідставними.
Що ж до доводів апелянта про зменшення відсоткової ставки до 0,1 % , то такі з боку боржника є голослівними, а представником самого банку-кредитора заперечуються.
Можливість нарахування кредитом пені за простроченими боржником зобов'язаннями, передбачена умовами договору, які у встановленому законом порядку ні боржником, ні його поручителем не оспорювалися.
Оскільки на спростування наданого позивачем розрахунку боргу, ОСОБА_2 іншого розрахунку суду не надавав, а посилається лише на труднощі з отриманням відповідної інформації про стан погашення заборгованості по кредиту, не заявляючи при цьому жодних клопотань про витребування чи забезпечення доказів, то його доводи щодо неправильно обрахованого боргу, також не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Надвірнянського районного суду від 18 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий О.Є. Меленко
Судді: В.М. Васильковський
А.Є. Малєєв