Справа № 360/1429/13-ц Головуючий у І інстанції Унятицький Д.Є.

Провадження № 22-ц/780/4270/14 Доповідач у 2 інстанції Яворський

Категорія 46 24.07.2014

УХВАЛА

Іменем України

22 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Верланова С.М. Фінагєєва В.О.,

при секретарі: Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 06 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом із врахуванням уточнень просила у відповідності до норм ст. 88 ЗК України поділити між нею та відповідачем земельну ділянку площею 0.1514 га. , що розташована по АДРЕСА_1, виділивши їй 75/100 частин земельної ділянки, а відповідачу 25/100 частин та зобов'язати його знести побудовані на вказаній земельній ділянці фонтан та басейн з відновленням первісного стану земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй належить 75/100 будинковолодіння за вищезазначеною адресою, з яких 20/100 чатсин їй 22.03.2003 р. продав відповідач. Вона являється власницею ? частини земельної зазначеної ділянки та вважала, що при переході права власності 20/100 частин будинковолодіння до неї перейшла частина земельної ділянки, яка повинна відповідати розміру будинковолодіння. Оскільки земельна ділянка не поділена, відповідач без її згоди навпроти вікон однієї із кімнат збудував фонтан та дитячий басейн тому просила в судовому порядку провести поділ вказаної земельної ділянки.

ОСОБА_2 подав зустрічний позов та просив виділити йому та позивачці по 50/100 частин земельної ділянки кожному площею 0,1514 га, що знаходиться за вже вказаною адресою.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.12.2001 р. йому та позивачці належить по ? частині зазначеної земельної ділянки, тобто по 0, 0757 га. кожному . Відповідно до договору купівлі-продажу від 22.03.2003 р. він продав позивачці ОСОБА_1 20/100 частин будинковолодіння без складання угоди щодо переходу права власності чи користування на 20/100 частин спірної земельної ділянки. Діючою на той час нормою ст. 120 ЗК України не передбачалося автоматичного переходу до нового власника частини будинку такої частини земельної ділянки, а він не мав наміру відчужувати на користь відповідачки свою частину земельної ділянки та вважав, що він відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 грудня 2001 року був, та залишається на даний час власником ? частини земельної ділянки, яка належала його батьку ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності видано 30 липня 1998 року. А так як між ним, як співвласником ? частини вказаної земельної ділянки, та позивачкою, також співвласником ? частини вказаної земельної ділянки не досягнуто згоди щодо її поділу в натурі на місцевості, просив у судовому порядку провести поділ даної земельної ділянки.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 06 червня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов задоволено повністю.

Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 0,0757 га спірної земельної ділянки, розділивши її відповідно до першого варіанту поділу земельної ділянки визначеному висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 14.03.2014 р. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 06 червня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що суд, обираючи перший варіант поділу земельної ділянки не врахував, що у висновку судової експертизи допущені помилки, які не були усунені при допиті експерта у судовому засіданні, тому рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Крім того позивачка наполягала саме на виділення їй 75/100 частин земельної ділянки біля належної їй частини будинку, а відповідачу земельну ділянку розміром 25/100 частин земельної ділянки.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач ОСОБА_5 подав заперечення на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що зазначені позивачем збудовані споруди , так званий фонтан та басейн, були зведені ним у той період часу, коли позивач не набула ще права власності на спірну земельну ділянку чи її частину, тому її згоди на їх зведення не вимагалось. Крім того, позивачкою не надано жодного доказу, яким чином фонтан та басейн порушують її права, тому просить апеляційну скаргу відхилити, рішення першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися до судової зали, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 грудня 2001 року ОСОБА_2 являвся спадкоємцем 45/100 частин спадкового будинковолодіння АДРЕСА_1 з виділенням в користування конкретних житлових, не житлових приміщень та госпоадрських споруд , а ОСОБА_1 55/100 його частин з визначенням конкретного користування житлових та нежитлових приміщень та господарських споруд (а.с.10).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 грудня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 успадкували в рівних долях кожний приватизовану спадкодавцем ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1514 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 (а.с.11). Право власності спадкодавця на вказану земельну ділянку посвідчувалося державним актом на право власності на земельну ділянку виданого 30 липня 1998 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Бородянської селищної ради за №90. (а.с. 9).

22 березня 2003 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 20/100 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі продажу частини житлового будинку (а.с.12). Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 29 серпня 2007 року, частка ОСОБА_2 у домоволодінні АДРЕСА_1 становила 25/100 частин, а ОСОБА_1 - 75/100 (а.с.14). При цьому сторонами не укладалося договору про продаж такої частини земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_1

Вирішуючи спір між сторонами в частині поділу спадкової земельної ділянки право власності на яку сторонами у вказаній справі набуто в порядку спадкування, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що сторони у справі набули рівних прав на спадкову земельну ділянку що випливає із свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 грудня 2001 року, при відчуженні відповідачем 22 березня 2003 року позивачці 20/100 частин житлового будинку з визначенням конкретних житлових приміщень , відповідач не укладав договору на відчуження такої ж частини належної йому земельної ділянки , а діюча на той час норма Земельного законодавства ( ст. 120 ЗК України) не передбачала переходу такої частини автоматично, а визначала необхідність укладення окремого договору купівлі-продажу, тому вимоги позивачки про належність їй 75/100 частин спірної земельної ділянки суд визнав не обґрунтованими та здійснив поділ вказаної земельної ділянки за принципом 50/100 на 50/100 за першим варіантом висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №СЕ-1-1-200/13 проведеної 13 березня 2014 року експертами ТОВ «Судова незалежна експертиза України».

Колегія суддів вважає даний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, зроблений на підставі наданих сторонами та досліджених судом доказах, та у відповідності до норм матеріального та процесуального законодавства.

Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

Статтею 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами.

У ч. 4 ст. 88 ЗК України зазначено, що учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 грудня 2001 року позивачка у справі ОСОБА_1 та відповідач у справі ОСОБА_5 успадкували в рівних долях кожний приватизовану спадкодавцем ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1514 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 (а.с.11). Тобто у відповідно до вимог ст. 1297 ЦК України ст. 87 ч.1 п. «в» ЗК України і позивачка і відповідач у встановленому чинним законодавством порядку набули права по ? частині на спадкову земельну ділянку площею 0.1514 га по АДРЕСА_1 та відповідно до вимог ст. 88ч.4 ЗК України, а також ст. ст. 364, 367 ЦК України і позивачка, і відповідач обґрунтовано заявили позовні вимоги щодо поділу земельної ділянки.

При цьому колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції щодо поділу вказаної земельної ділянки саме в розмірах 50/100 на 50/100, оскільки саме в указаному розмірі вони набули права власності на цю земельну ділянку.

Доводи позивачка про наявність в неї права на 75/100 частин земельної ділянки обґрунтовано відхилено судом першої інстанції оскільки ст. 120 ЗК України, на яку позивачка посилалася як на підставу набуття нею 20/100 частин земельної ділянки при придбанні нею 22 березня 2003 року 20/100 частин житлового будинку з виділення конкретних приміщень за договором купівлі-продажу між позивачкою та відповідачем .

Щодо визначення судом першого варіанту висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №СЕ-1-1-200/13 проведеної 13 березня 2014 року експертами ТОВ «Судова незалежна експертиза України» як способу поділу вказаної земельної ділянки між співвласниками, то колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції обґрунтованим та такий що постановлений з врахуванням місця розташування їх частин житлового будинку та господарських споруд з дотриманням будівельних, протипожежних норм.

Доводи апелянта про неправильність визначення експертом у своєму висновку відстаней між спорудами на спірній земельній ділянці, на неправильне застосування будівельних норм, колегія суддів безпідставними і такими, що не пливає на законність рішення, оскільки ні позивач, ні його представник не володіють спеціальними технічними знаннями у галузі будівництва, землевпорядкування, а тому не можуть оцінювати технічні аспекти проведеної експертизи. Єдина технічна помилка (описка), на яку звернув суд та яка стосувалась визначення відстані між об'єктами експертизи, була усунута під час допиту експерта, про що відзначено в рішенні. Експерт на зазначеному допиті відповів на усі поставлені питання суду, позивача та її представника. Крім того, позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції на заявлялося клопотання про проведення повторної експертизи, зважаючи на її неправильність чи неповноту дослідження.

За висновком №СЕ-1-1-200/13 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 14 березня 2014 року (а.с.83-120), запропоновано три варіанти поділу земельної ділянки по 1/2 частині, відповідно до якого, лише перший варіант розподіляє земельну ділянку в рівних частинах (в тому числі її частину, яка використовується як город).

При цьому, в судовому засіданні судовий експерт Клівак (Тоя) О.В. пояснила, що в описовій частині поділу земельної ділянки допущено технічну помилку - замість відстані 2,47 м. між точками поділу 2 та 3 вказано відстань 12,47 м.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про поділ земельної ділянки саме за першим варіантом висновку №СЕ-1-1-200/13 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 14 березня 2014 року, як самим правильним та справедливим.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 , 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 06 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

судді: С.М.Верланов

В.О.Фінагєєв