Справа №784/113/14 14.07.2014 14.07.2014 14.07.2014

Провадження №22-ц/784/1663/14 Суддя першої інстанції - Кокарєв В.В.

Категорія 53 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Буренкової К.О.,

суддів - Довжук Т.С., Крамаренко Т.В.,

із секретарем - Богуславською О.М.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2 її представника - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами

фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2014 року по цивільній справі

за позовом

ОСОБА_2

до

фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про

стягнення заборгованості по заробітній платі, оплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по заробітній платі, оплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивачка зазначала, що з 3 вересня 2012 року по 1 жовтня 2013 року вона працювала за трудовим договором помічником кухаря в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташоване по АДРЕСА_1 та яке належить відповідачці. З 10 вересня 2013 року по 24 вересня 2013 року перебувала на лікарняному, після чого вона вийшла на роботу, де відповідачка забрала в неї лікарняний лист відправила її у відпустку без ознайомлення з наказом про надання відпустки, після чого 1 жовтня 2013 року трудовий договір було розірвано за згодою сторін. При звільненні з нею не було проведено повного розрахунку.

Посилаючись на викладене та на те, що діями відповідачки їй спричиненні моральні страждання, які виявилися в безсонні, втрати спокою, позивачка остаточно просила суд стягнути з відповідачки на її користь заборгованість по заробітній платі за роботу у нічний час у розмірі 204 грн., у святкові і вихідні дні 464 грн., 1100 грн. оплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 4400 грн., 328,98 грн. матеріальної шкоди пов'язаною зі зверненнями в різні інстанції у зв'язку з порушенням трудових прав та відшкодувати 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 оплату у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 192,75 грн. 1252,88 грн. в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за роботу у нічний час, святкові і вихідні дні та відшкодування матеріальної шкоди відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на незаконність рішення просила його змінити в частині задоволення вимог, відмовивши у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачка в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення оплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 192,75 грн., суд виходив з того, що мало місце перебування позивачки на стаціонарному лікуванні у Пологовому будинку №3 м. Миколаєва з 10 вересня 2010 року по 23 вересня 2009 вересня включно, а листок непрацездатності було отримано відповідачкою та відмовляючи у стягненні заборгованості по заробітній платі за роботу у нічний час суд виходив з того, що при укладенні сторонами трудового договору графіком було визначено час роботи позивачки.

Проте, з таким висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Згідно положень ст. 108 КЗпП України оплата праці у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановленому генеральною галузевою (регіональною) угодою та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 3 вересня 2013 року по 1 жовтня 2013 року працювала помічником кухаря в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого по АДРЕСА_1 на підставі трудового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (а.с.45-55).

Позивачку було звільнено за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с.7-8).

Із змісту трудового договору, наданих відповідачем довідок про нараховану та виплачену заробітну плату, табелів обліку робочого часу, розрахункових листів вбачається і це встановлено судом та не оспорюється відповідачем, що тривалість робочого часу ОСОБА_2 встановлено з 11 год. до 23 год., а всього відпрацьовано 192 робочих дня (а.с.84-153).

Час з 22 год. до 23 год. є нічним, відповідно до приписів ст. 54 КЗпП України має оплачуватися за правилами зазначеної статті.

Відповідно до розміру годинної оплати праці, розрахованої позивачкою - 5,61 грн. та яка не є більшою розміру оплати праці з якої виходила відповідчка, підлягає стягненню оплата за роботу у нічний час у розмірі 204 грн. (182 год. х 5,61 грн. х 20%) в межах заявлених позовних вимог відповідно до ст. 11 ЦПК України.

Відсутність у трудовому договорі умов про оплату праці у нічний час, не може бути підставою для відмови у її виплаті, оскільки в такому разі підлягають застосуванню умови оплати за нічний час, які передбачені ст. 108 КЗпП України.

Оскільки суд не врахував цих вимог закону, то рішення суду в частині відмови у стягненні оплати праці у нічний час підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 309 УПК України з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідачки на користь позивачки оплати за роботу у нічний час у розмірі 204 грн.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року №2240-ІІІ оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травами, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку встановленому Кабміном.

Згідноп.1.1., 1.3. та п.1.14. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян затвердженою Наказу Міністерства охорони здоров'я від 455 від 13 листопада 2001 року (з подальшими змінами), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

У разі втрати листка непрацездатності за рішенням ЛКК лікувально-профілактичного закладу, в якому його видано, видається новий листок непрацездатності з позначкою «дублікат» на підставі довідки з місця роботи про те, що за період тимчасової непрацездатності виплата допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю не здійснювалась.

Із змісту позовної заяви вбачається, що як на підставу вимог про оплату у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивачка посилається на те, що з 10 вересня 2013 року по 23 вересня 2013 року перебувала на стаціонарному лікуванні в пологовому будинку №3 м. Миколаєва у зв'язку з чим було видано листок непрацездатності, який вона особисто передала відповідачці.

Так, згідно інформації, наданої Пологовим будинком №3 від 09 січня 2014 року №11-0, ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні (денний стаціонар) у пологовому будинку з 10 вересня 2013 року по 23 вересня 2013 року та було видано листок непрацездатності серії АПК №156584 на руки позивачці в 1 примірнику (а.с.180).

Проте, належних доказів на підтвердження того, що відповідачкою отримано листок непрацездатності матеріали справи не містять.

На вказані обставини суд належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачки на користь позивачки оплату у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у зв'язку з чим рішення суду в цій частині у відповідності до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити у задоволені вимог про стягнення оплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В силу статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Розмір середнього заробітку для випадків затримки розрахунку, визначення розміру компенсації відпустки та інших, передбачених законом випадків, визначається відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 8 лютого 1995 року №100 (з подальшими змінами).

В роз'ясненнях, що містяться в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Враховуючи те, що вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, а тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку колегія суддів визначає з урахуванням спірної суми - 204 грн., на яку позивачка має право, середнього заробітку - 1150 грн. та нетривалий період роботи.

За такого, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1000 грн.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Обставинами справи підтверджено порушення трудових прав позивачки, які полягають на отримання оплати за роботу у нічний час. Вказані порушення призвели до моральних страждань позивачки, а тому з урахуванням тривалості цих страждань, ступеню вини ФОП ОСОБА_5, виходячи з принципу розумності та справедливості з останньої на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню компенсація у розмірі 200 грн. у рахунок відшкодування цих страждань.

На вказані обставини справи та положення зазначених вище норм, суд першої інстанції належної уваги не звернув та помилково стягнув з відповідачки у рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку 1252,58 грн. та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоду.

За такого, рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України необхідно змінити. Стягнути з відповідачки на користь позивачки середній заробіток за затримку розрахунку у розмірі 1000 грн. та 200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Висновки суду щодо відмови у стягненні оплати у вихідні і святкові дні є вірними, оскільки позивачка працювала за встановленим графіком роботи відповідно до якого їй було встановлено вихідні дні, а факт роботи у святкові дні належними доказами не підтверджено.

Також є правильними висновки суду і про відмову у стягненні матеріальної шкоди, пов'язаної з поштовою відправкою в державні та правоохоронні органи, оскільки належних доказів на підтвердження необхідності таких дій матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги, відповідачки про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди спростовуються встановленими обставинами справи.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на знищення відповідачкою оригіналу листка непрацездатності та підроблення останньою графіків роботи та довідок про виплату заробітної плати не заслуговують на увагу, оскільки належних доказів на підтвердження вказаних обставин не надано.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 487,20 грн. у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2014 року в частині відмови в оплаті за роботу у нічний час скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 204 грн. оплати за роботу у нічний час без врахування податків та обов'язкових платежів.

Рішення суду в частині задоволення вимог про стягнення оплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені цих вимог.

Рішення суду в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди - змінити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 1000 грн. в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку без врахування податків та обов'язкових платежів та 200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Це ж рішення суду в частині судового збору змінити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення оплати за роботу у вихідні, світкові дні та відшкодування матеріальної шкоди - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: