АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/625/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2013/14

Головуючий у 1-й інстанції Миркушіна Н. С.

Доповідач Дряниця Ю. В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді: Дряниці Ю.В.,

суддів: Карнауха П.М., Кривчун Т.О.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.,

з участю: представника відповідача Личагіної С.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про захист прав споживачів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -

в с т а н о в и л а :

Позивач в лютому 2012 року звернувся до місцевого суду з позовом до ПАТ «Укртелеком» про захист прав споживачів.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач незаконно нараховував йому заборгованість за надані послуги, які він сплачував в розмірі 50 відсотків їх вартості у відповідності до ЗУ «Про статус суддів». Після виходу позивача у відставку відповідач пред'явив незаконну вимогу про сплату боргу і всупереч договору розірвав його в односторонньому порядку.

Просив суд визнати неправомірними дії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» щодо нарахування заборгованості за надані послуги, припинення надання послуг і розірвання договору про надання послуг місцевого телефонного зв'язку, зобов'язавши відповідача відновити надання послуг місцевого телефонного зв'язку згідно договору від 05 лютого 2007 року та стягнути на його користь 1000 грн. моральної шкоди.

В подальшому, 02.07.2013 року змінив свої позовні вимоги та просив визнати неправомірними дії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» щодо нарахування заборгованості за надані послуги, припинення надання послуг і розірвання договору про надання послуг місцевого телефонного зв'язку, зобов'язавши відповідача відновити надання послуг місцевого телефонного зв'язку згідно договору від 05 лютого 2007 року. Позовну вимогу про стягнення моральної шкоди просив залишити без розгляду.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2014 року в задоволенні зміненого позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про захист прав споживачів відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 13 червня 2014 року виправлено описку в рішенні Хорольського районного суду Полтавської області від 18.04.2014 року, а саме замінено в тексті рішення прізвище позивача з «Чередніков» на «Чередников».

Додатковим рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 13 червня 2014 року судові витрати компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про задоволення змінених позовних вимог в повному обсязі. Посилається на те, що при ухваленні рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до необхідності часткового задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення з підстав, визначених п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 1994 року по 16 березня 2011 року працював на посаді судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

03 листопада 2003 року ОСОБА_2 звертався до ВАТ «Укртелеком» із заявою про надання 50% пільги, оскільки працює суддею. Однак, листом начальника ЦЕЗ №4 (м. Лубни) №02/1461 від 26 грудня 2003 року ОСОБА_4 відмовлено у наданні пільги по сплаті послуг електрозв'язку.

Договір про надання послуг електрозв'язку на користування місцевим телефонним зв'язком між ОСОБА_2 та ПАТ «Укртелеком» останній раз переукладений 05 лютого 2007 року за № 71-761.

За користування послугами місцевого телефонного зв'язку ОСОБА_2 сплачував 50% їх вартості до 31 грудня 2010 року. 17 серпня 2011 року між ОСОБА_2 і ПАТ «Укртелеком» укладений договір №3553 про надання послуг доступу до мережі Інтернет через абонентську лінію, тобто через домашній телефон.

25 листопада 2011 року ПАТ «Укртелеком» направило на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про погашення заборгованості у сумі 498 грн.35 коп. у термін до 10 лютого 2012 року. На початку січня 2012 року ПАТ «Укртелеком» припинив надання послуг, а 14 лютого 2012 року розірвав договір від 05 лютого 2007 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 лютого 2013 року скасовано рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 21 березня 2012 року про задоволення позовних вимог та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2012 року про скасування рішення місцевого суду в частині стягнення моральної шкоди та відмови в задоволенні цієї вимоги. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення місцевого та апеляційного суду і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, ВССУ виходив з того, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, не з'ясував чи звертався позивач за місцем роботи про надання пільги з оплати послуг телефонного зв'язку та чи вирішувалося це питання відповідно до затвердженого Постановою КМУ № 426 від 31 березня 2003 року «Про затвердження Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції своє рішення обґрунтовував тим, що позивач не звертався за місцем роботи до територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області про надання пільг з оплати телефонного зв'язку, а тому це питання не вирішувалося відповідно до затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 31.03.2003 року «Про затвердження порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу», - якою передбачено що пільги, компенсації і гарантії, на які мають право пільговики, надаються шляхом відшкодування пільговику передбаченої законодавством частини фактичних витрат за користування житлом (квартирної плати), паливом.

За змістом п. 1 Порядку в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пільги, компенсації і гарантії, на які згідно із законом мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, надаються за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомічним сукупним доходом пільговика за період шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Таким чином, суд вважав, що сукупний доход позивача за період шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Однак, колегія суддів з такими висновками погодитись не може, виходячи з наступного.

За загальним правилом в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).

Суди повинні вирішувати справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а в разі невідповідності таких нормативно-правових актів Конституції, законам України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У статті 6 Конституції України зазначається, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Діяльність судової системи визначається Конституцією України та на час виникнення спірних правовідносин Законом № 2862-XII та Законом України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України».

Статтею 130 Конституції України закріплюється обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів як складову конституційних гарантій їх незалежності та недоторканості (частина перша статті 126 Конституції України).

Відповідно до вимог частини дев'ятої статті 44 Закону № 2862-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) позивач мав право на 50-відсоткову знижку на оплату за займане ним та членами його сім'ї житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування домашнім телефоном).

Закріплені в частині третій статті 11 Закону № 2862-XII гарантії незалежності суддів полягають в заходах правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, які не можуть бути скасовані чи зменшені іншими правовими актами.

Тобто, зважаючи на особливий статус суддів як носіїв судової влади, за ними законодавчо було закріплено ряд соціально-правових гарантій, що спрямовані на забезпечення належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження й забезпечення яких є головним обов'язком держави. Указана пільга є однією з державних гарантій, спрямованих на реалізацію цього принципу.

Отже, право, установлене частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII і гарантоване Конституцією України, не може бути порушеним шляхом звуження змісту та обсягу визначених гарантій незалежності суддів, а саме ненадання бюджетного фінансування видатків на відшкодування суддям витрат на оплату житла та наданих комунальних послуг у розмірі 50 відсотків від установлених тарифів.

Установлене частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII і гарантоване Конституцією України право суддів на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном) не може бути порушеним шляхом звуження його змісту та обсягу. Відсутність бюджетного фінансування не може перешкоджати в реалізації суддею свого права на встановлені частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII пільги. Надання суддям передбачених цим Законом пільг, компенсацій і гарантій, спрямованих на реалізацію принципу верховенства права, не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування на той чи інший бюджетний період.

Згідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Повторно розглядаючи справу, місцевий суд не звернув уваги на те, що висновки ВССУ при розгляді аналогічних спорів, які в свою чергу покладені в основу скасування попереднього рішення в цій справі, були скасовані Верховним Судом України, що знайшло своє відображення в постановах ВСУ від 30 січня 2913 року у справі № 6-142 цс12, від 22 травня 2013 року у справі № 6-38 цс13, від12 червня 2013 року у справі № 6-32 цс13.

Зокрема, в постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі за № 6-142цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів, висловлена правова позиція відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).

Суди вирішують справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини дев'ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) суддям надавалася 50-відсоткова знижка плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном). Ці гарантії зберігаються за ними і після виходу у відставку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що «Порядок надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 426, за яким ця пільга компенсується пільговику після її оплати установою, з якою він перебуває у трудових відносинах, у межах її бюджетних асигнувань та за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомічним сукупним доходом пільговика за період шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, суперечить змісту статті 130 Конституції України, статті 123 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ "Про судоустрій України", частини дев'ятої статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів", а тому не може бути застосований до цих правовідносин.

Позивач ОСОБА_4 мав право на 50% знижку плати за послуги електрозв'язку (користування домашнім телефоном) до 01.01.2011р., відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року (який втратив чинність 30 липня 2010 року, а норми статті 43, частини п'ятої-тринадцятої статті 44 цього Закону втратили чинність з 01 січня 2011 року, згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, враховуючи зміни внесені ЗУ від 23.12.2010р. № 2856-VI).

Про наявність у ОСОБА_2 статусу судді, що дає право на застосування відповідних пільг, останній вчасно повідомляв відповідача.

Колегія суддів вважає, що відповідач не мав законних прав нараховувати відповідачу по 31 грудня 2010 року 100% оплату без врахування пільг, встановлених ЗУ «Про статус суддів». А тому, дії відповідача щодо нарахування заборгованості та в подальшому припинення надання послуг з підстав несплати заборгованості та розірвання в односторонньому порядку договору є неправомірними.

Позивні вимоги належним чином доведені позивачем та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, враховуючи норми матеріального права та правові позиції, висловлені Верховним Судом України при перегляді судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь держави у відповідності до ч. 3 ст. 88 ЦПК України за ставкою, визначеною пп.1.2 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» на 2012 рік (момент подачі позову до суду).

Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п. 4, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким змінені позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про захист прав споживачів задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірними дії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» щодо нарахування ОСОБА_2 заборгованості за надані послуги, припинення надання послуг і розірвання договору про надання послуг місцевого телефонного зв'язку.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариства «Укртелеком» відновити надання послуг місцевого телефонного зв'язку ОСОБА_2 згідно договору № 71-761 від 05 лютого 2007 року.

Стягнути з Публічне акціонерне товариства «Укртелеком» на користь держави судовий збір в розмірі 107 грн. 30 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) Дряниця Ю.В.

Судді: (підпис) Карнаух П.М.

(підпис) Кривчун Т.О.

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Дряниця Ю.В.