Номер провадження: 22-ц/785/2754/14
Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.
Доповідач Кравець Ю. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючого-судді - Кравця Ю.І.,
суддів: Журавльова О.Г., Оверіної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Счастлівцевої Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, АКІБ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_4, відділ у справах дітей Суворовської районної державної адміністрації Одеської міської ради, приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору та виключення запису з реєстру, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17.12.2013 року,
встановила:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним з моменту укладання іпотечного договору від 18.04.2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, та виключення з державного реєстру іпотек запису щодо заборони відчуження квартири АДРЕСА_1. В своєму позові ОСОБА_2 посилався на ст.258 СК України та мотивував його тим, що він є законним представником свого онука ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, який з дня народження весь час проживав у квартири АДРЕСА_1. Перед укладанням оспорюваного договору представники банку вимагали скасування реєстрації дитини за вказаною адресою. Дитина на час укладання договору, була перереєстрована за іншою адресою. Таким чином на думку позивача право проживання онука в квартирі, яка незаконно була передана в іпотеку, виникло з моменту народження та не регламентується фактом реєстрації. Порушення полягає у тому що сторони договору іпотеки не врахували права дитини на користування житлом та можливість укладання договору тільки за згодою органу опіки та піклування, яку не отримали ні батьки дитини ні банк. В момент укладання договір суперечив Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, Закону України «Про охорону дитинства», Конституції України, ст.71, ч.1,6ст.203, 224 ЦК України, СК України , ЖК УРСР. Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 17.12.2013 року у задоволені позову вімовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення норм процессуального та матеріального права. Ухвалою апеляційного суду від 16 червня 2014 року залучено ПАТ «Дельта Банк» в якості правонаступника АКІБ «УкрСиббанк». Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судом встановлено, що 18.04.2008 року, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, укладено іпотечний договір де предметом договору є квартира АДРЕСА_1. Вартість предмету іпотеки, за домовленістю сторін, складає 405 247,00 гривень (а.с.9). Зазначена квартира належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22.12.2005 року (а.с.29). Відповідно до свідоцтва про народження батьками ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4(а.с.12). На час укладання оспорюваного договору дитина була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12). Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. У відповідності з вимогами ч.2ст.176 СК України, ч.2ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ч.1ст.405 ЦК України, права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом, діти - члени сім'ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Позивачем не надано належних та допустимих доказів проживання дитини та батьків, або одного з батьків у квартирі АДРЕСА_1, на час укладання оспорюваного договору. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що договір іпотеки укладено відповідно до вимог діючого законодавства і при його укладенні не були порушені права малолітнього ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, тому підстав передбачених ч.6 ст.203 та ч.1ст.215 ЦК України для задоволення позову в цій частині немає. Відмовляючи у задоволенні позову в частині виключення запису про заборону відчуження іпотеки в державних реєстрах, суд виходив з того, що зазначений спосіб захисту порушених прав не є належним з огляду на вимоги ст.16 ЦК України, а визнання недійсним договору іпотеки є підставою для виключення з відповідних реєстрів відомостей щодо цього договору за зверненням заінтересованих осіб.
Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Так, частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з ч. 6 вказаної статті правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Відповідно до ст. 177 СК України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири. Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Відповідно до п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року за № 20/5, яка діяла на момент посвідчення оскаржуваного іпотечного договору, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів. Відповідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які викладені в п. 44 Постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III"Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Оспорюючи договір іпотеки, ОСОБА_2 надав ксерокопію актів сусідів від 22.07.2013 року; фотографії сім'ї з дитиною в квартирі, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1; ксерокопію довідки щодо місця навчання дитини; ксерокопію виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 31.05.2013 року; медичну картку ОСОБА_7; ксерокопію Свідоцтва про право власності на житло, наданого Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради; ксерокопію договору дарування від 22.12.2005 року. Разом з тим, 18 квітня 2008 року між КІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, укладено оспорюваний іпотечний договір де предметом договору є квартира АДРЕСА_1. Вартість предмету іпотеки, за домовленістю сторін, складає 405 247,00 гривень (а.с.9). На момент укладення договору іпотечного говору, згідно штампу на свідоцтві про народження дитина була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12) А тому, у суду відсутні достатні підстави вважати, що на момент укладення договору іпотеки, малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, мав право користування квартирою АДРЕСА_1. Як вбачається з п. 1.4 іпотечного договору мати дитини ОСОБА_6 свідчила, що укладенням цього договору не порушенні права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість в тому числі не порушено права дітей. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного за відсутності на те дозволу органу опіки та піклування між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 іпотечного договору. ОСОБА_6 не повідомила АКІБ «УкрСиббанк» про наявність дитини, на момент вчинення договору дитина в квартирі зареєстрована не була. Реєстрація народження дитини в іпточній квартирі була проведена після посвідчення оспорюваного договору. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17.12.2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Ю.І.Кравець
Судді О.Г. Журавльов
О.В.Оверіна