ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 січня 2009 р.

№ 14/155

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого  судді:

Губенко Н.М.,

суддів:

Барицької Т.Л.,

Грека Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Полтавського виробничо-торгового підприємства "БУДСЕРВІС" ЗАТ "ПМК № 64"

на постанову

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.09.2008р.

у справі

№ 14/155

за позовом

Полтавського виробничо-торгового підприємства "БУДСЕРВІС" ЗАТ "ПМК № 64"

до	Головного управління капітального будівництва Полтавського виконавчого комітету Полтавської міської ради

про	стягнення 83 288, 40 грн.,

за участю представників сторін: - позивача –Левчук І.Б. (дов. від 12.01.2009 №2); - відповідача –Пономаренко А.В. (дов. від 08.01.2008 №21-28/09-30);

Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України від 13.01.2009 № 02-10/1, розгляд справи № 14/155 господарського суду Полтавської області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М.–головуючий суддя,  судді Барицька Т.Л., Грек Б.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Іваницький О.Т.) від 22.05.2008 у справі №14/155 позов Полтавського виробничо-торгового підприємства "БУДСЕРВІС" ЗАТ "ПМК № 64" (надалі позивач) до Головного управління капітального будівництва Полтавського виконавчого комітету Полтавської міської ради (надалі відповідач) задоволений повністю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (судді Мельник С.М., Федорчук Р.В., Гаврилюк О.М.) від 24.09.2008 рішення господарського суду першої інстанції у даній справі скасовано та прийнято нове рішення, яким позивачу відмовлено у позові повністю.

Позивач, не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 129 Конституції України, ст. 835 ЦК України, ст. 35 ГПК України.

Усі учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце проведення судового засідання згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002  № 75.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини:  

-10.10.2006 між сторонами був укладений договір закупівлі робіт №127-ЮР/06 на капітальний ремонт приміщень по вул. Артема, 11, згідно з умовами якого відповідач (за договором замовник) доручає, а позивач (за договором генпідрядник) зобов'язується якісно виконати на свій ризик власними силами та засобами, передбаченими  даним договором роботи по капітальному ремонту приміщень по вул. Артема, 11 у м. Полтава  відповідно до діючих будівельних норм і правил; здати в обумовлені строки роботи замовнику та усунути протягом гарантійного строку експлуатації об'єкту недоробки, що зумовлені неякісним виконанням робіт; 22.12.2006 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору;

- пунктом 4.1.3. договору сторони передбачили обов'язок відповідача (замовника) прийняти в установленому порядку та оплатити виконані позивачем (генпідрядником) роботи; п. 5.1. сторони встановили, що відповідач зобов'язаний прийняти виконані позивачем роботи протягом 3-х днів від дня пред'явлення та підписати акт приймання виконаних робіт;

- відповідно до пунктів 7.2, 7.3, 7.5 договору замовник (відповідач) здійснює проміжні платежі за виконані роботи на підставі довідки форми КБ-2В, підписаної генпідрядником (позивачем); кінцеві розрахунки між учасниками договору здійснюються після введення об'єкту в експлуатацію при умови відсутності дефектів та недоробок на об'єкті;

- позивач свої зобов'язання виконав повністю, що підтверджується актом робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі, споруди, приміщення, підписаним 16.02.2007 усіма членами комісії –представниками генерального підрядника, субпідрядних організацій, генерального проектувальника, експлуатаційної організації та органу державного санітарно-епідеміологічного нагляду, керівника дитячого садка та іншими; в резолютивній частині вказаного акту викладено рішення робочої комісії: "Представлене до прийняття капітальний ремонт приміщень по вул. Артема, 11 в м. Полтава прийняти в експлуатацію";

- листом від 17.05.2007 №85 позивач направив відповідачу акти приймання виконаних робіт за січень 2007 року форми КБ-2В на суми 17 786,40 грн. та 65 502,00 грн., всього –на 83 288,4- грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 6, 509, 525, 526, 610, 627, 854, 875 ЦК України, прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх доведеність поданими доказами, зокрема, актом робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі, споруди, приміщення від 16.02.2007, актами форми КБ-2В на суми 17 786,40 грн. та 65 502,00 грн., направлених позивачем відповідачу листом від 17.05.2007 №85, які останній не підписав, борг не оплатив.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що:

- позивач не надав суду доказів підтвердження фактичного виконання ним робіт на об'єкті та обсяги їх виконання в межах замовлення по договору №127-Юр від 10.10.2006, відповідно до актів виконаних робіт за січень 2007 року форми КБ-2 на суму 17 786,40 грн. та 65 502, 00 грн., направлених позивачем на адресу відповідача 17.05.2007, які не підписані та не оплачені останнім. До такого висновку суд апеляційної інстанції прийшов, виходячи із того, що оскільки п. 7.2. договору встановлений обов'язок генпідрядника (позивача) готувати акти виконаних робіт і передавати їх для підписання замовнику до 28 числа звітного місяця за фактично виконані роботи, а тому, акти виконаних робіт за січень 2007 року генпідрядник (позивач) повинен був передати замовнику (відповідачу) до 28 січня 2007 року, а не в травні, як він це зробив;

- крім того, суд апеляційної інстанції ухвалюючи судове рішення, виходив із того, що спір про стягнення заборгованості між тими ж сторонами і з того ж предмету спору вирішувався господарським судом у жовтні 2007 року у справі №16/315, і на час розгляду вказаної справи позивач не ставив питання щодо наявності інших невиконаних відповідачем договірних зобов'язань, ніж наявність заборгованості станом на жовтень 2007 року в сумі 140 224,80 грн.;

- між сторонами 09.10.2007 здійснена перевірка взаємних розрахунків та складено відповідний акт, в якому не відображена наявність невиконаних  відповідачем договірних зобов'язань; про факт відсутності невиконаних зобов'язань з боку відповідача свідчить і те, що у квітні 2007 року між сторонами підписана остання коригуюча сума зобов'язань про вартість виконаних підрядних робіт, в якій позивач не ставив питання про вартість виконаних ним у січні 2007 року робіт, а навпаки погодився про зменшення вартості виконаних робіт на 6 775,2 грн., що ще раз підтверджує відсутність невиконаних грошових зобов'язань відповідача перед позивачем.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що як оскаржувана постанова господарського суду апеляційної інстанції, так і рішення господарського суду першої інстанції таким вимогам не відповідають, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судами попередніх судових інстанції, між позивачем та відповідачем укладено договір закупівлі робіт №127-ЮР/06, який за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.

За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати в установлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт (ч.1 ст. 875 ЦК України).

Частиною 1 ст. 318 Господарського кодексу України встановлено, що за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Порядок укладання та виконання договорів підряду на проведення робіт, зокрема, з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель, споруд, а також окремих комплексів чи видів робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів, регулюється і Загальними умовами укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 №688 (надалі Загальні умови) відповідно до Цивільного та Господарського кодексів.

Відповідно до п. 3 Загальних умов проектною документацією є текстові та графічні матеріали, затверджені в установленому порядку, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, а також кошториси об'єкта будівництва; кошторисною документацією є  кошториси та інші документи, пов'язані із складанням (розрахунки, обґрунтування, пояснення, відомості про ресурси тощо), і необхідні для визначення кошторисної вартості будівництва та договірної ціни.

З системного аналізу наведених приписів норм права вбачається, що затвердження проектно-кошторисної документації є обов'язковою умовою договору будівельного підряду, що визначає обсяг, зміст та ціну роботи.

Проте, в матеріалах справи відсутня проектно-кошторисна документація до договору закупівлі робіт №127-ЮР/06 від 10.10.2006; ні суд першої інстанції, задовольняючи позов та стягуючи з відповідача заборгованість за виконані позивачем у січні 2007 року роботи у сумі 83 288,40 грн., ні суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не витребували у сторін у справі зазначених документів, незважаючи на те, що про їх обов'язковість свідчать як наведені норми, так і умови вказаного договору, зокрема, п.п. 4.3.1, 4.3.10, 6.1, 6.2, на що, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції уваги не звернули; в матеріалах справи міститься лише додаткова угода до договору №1 від 22.12.2006, якою сторони змінили обсяг робіт, що підлягає виконанню в 2006 році до 344,50 тис. грн.

При цьому, суди попередніх судових інстанцій не звернули увагу на п. 7.1. договору, яким передбачено, що розрахунки за фактично виконані роботи з генпідрядником здійснюються після підписання акту приймання виконаних підрядних робіт (ФКБ-2В та КБ-3), складених згідно з проектно-кошторисною документацією та діючими ДБН.

Отже, при вирішенні даного спору попередні судові інстанції мали з'ясувати чи були вказані в поданих позивачем актах приймання виконаних робіт за січень 2007 року роботи передбачені проектно-кошторисною документацією та чи співпадала вартість в зазначених актах робіт вартості цих робіт відповідно до проектно-кошторисної документації, проте, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції цього не зробив.

Частиною 1 ст. 47 ГПК України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально, - більшістю голосів суддів.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, судами попередніх судових інстанцій не були з'ясовані наведені обставини (факти), що мають безпосереднє відношення до спірних правовідносин та мають значення для вирішення справи, що призвело до ухвалення судових рішень при неповному дослідження судами усіх обставин справи та є порушенням наведених норм.

Крім того, суд касаційної інстанції не може погодитися ні з висновками, які були покладені в основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, ні з висновками суду першої інстанції, які були покладені в основу рішення господарського суду першої інстанції, а саме.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в оскаржуваній постанові про те, що спір про стягнення заборгованості між тими сторонами, і стосовно того ж предмету спору вирішувався господарським судом у жовтні 2007 року у справі №16/315, не врахував, що предметом розгляду справи №16/315 було стягнення грошових коштів з відповідача у сумі 140 24,80 грн. за виконані позивачем роботи за інший період ніж січень 2007 року, про що зазначено в постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду: "Виконання позивачем договірних зобов'язань підтверджується доданими до матеріалів справи актами виконаних підрядних робіт за жовтень, листопад та грудень 2006 року ФКБ-2в та КБ-3 та довідками про вартість виконаних робіт з урахуванням коригування в сумі 6 775,2 гривень".

Крім того, є поспішними посилання суду апеляційної інстанції як на одну з підстав для відмови в задоволенні позову на порушення строків направлення позивачем відповідачу актів виконаних робіт (в травні 2007 року, а не до 28 січня 2007 року, як це передбачено п. 7.2. договору) оскільки, лише сам факт прострочення направлення (передання) генпідрядником замовнику актів виконаних робіт не може свідчити про відсутність обов'язку останнього сплатити генпідряднику за виконані роботи у разі їх дійсного виконання генпідрядником.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків; у зв'язку із чим, посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на акт звірки взаєморозрахунків, складений позивачем та відповідачем 09.10.2007, також як на один із доказів відсутності невиконаних відповідачем грошових обов'язків перед позивачем є поспішним.

Стосовно рішення господарського суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 99 Загальних правил розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються та підписуються підрядником та передаються замовнику.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною; акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Як встановлено судом першої інстанції, умовами договору №127/ЮР передбачений обов'язок генпідрядника (позивача) підготувати і передати для підписання уповноваженому представнику замовника (відповідача) акти виконаних робіт форми КБ-2В за фактично виконані роботи та використані матеріали з копіями товарно-транспортних накладних і оплачених матеріалів та документами, що підтверджують якість виконаних робіт.

Отже наведеними нормами та положеннями договору встановлено, що генпідрядник зобов'язаний скласти та підписати акти виконаних робіт, та разом з підтверджуючими якість та вартість виконаних робіт документами передати їх на підпис замовнику; у разі ж відмови замовника підписати подані генпідрядником та підписані ним акти, суд може визнати їх недійсними за умови визнання судом підстав не підписання їх замовником обґрунтованими.

Статтею 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, прийнявши як доказ виконання позивачем робіт за договором №127-ЮР додані позивачем до позовної заяви акти форми КБ-2В, які містяться в матеріалах справи, не врахував, що ці акти не підписані взагалі навіть генпідрядником, як це передбачено вищенаведеними нормами та не звернув увагу на те, що дані документи не відповідають вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України, оскільки не є належним чином засвідченими стороною, яка подає їх для залучення до матеріалів справи.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою приписи п. 7.2. договору, в якому передбачено, що акти виконаних робіт передаються генпідрядником замовнику разом з копіями товарно-транспортних накладних і оплачених матеріалів та документами, що підтверджують якість робіт; в матеріалах справи, які подавалися до суду першої інстанції та були предметом дослідження судом першої інстанції, відсутні передбачені вказаним положенням договору документи.

Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу суду апеляційної інстанції позивач надав документи (накладні, товарні накладні, видаткові накладні тощо, а.с. 107- 127, том І), проте, суд апеляційної інстанції надані позивачем документи не дослідив, та не дав їм будь-якої оцінки.

Крім того, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції зазначаючи про те, що умовами договору №127/ЮР (п. 8.1) встановлено, що здача-приймання робіт після закінчення будівництва об'єкту здійснюється відповідно до чинного порядку та оформлюється актом державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, не дослідили той факт, чи оформлювався такий акт, адже в матеріалах справи міститься лише акт робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі, споруди, приміщення від 16.02.2007.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України визнає, що спір розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття судових рішень з помилковим застосуванням норм права.

Враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись  ст. ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Полтавського виробничо-торгового підприємства "БУДСЕРВІС" ЗАТ "ПМК № 64" задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.09.2008 та рішення господарського суду Полтавської області від 22.05.2008 у справі №14/155  скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Головуюча                                                                                 Н.М. ГУБЕНКО

Судді                                                                                           Т.Л.БАРИЦЬКА

                                                                                          Б.М. ГРЕК