16 січня 2007 року колегія суддів Судової палати у цивільних

справах Верховного Суду України в складі:

               Левченка Є.Ф.,  Романюка Я.М.,  Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки із спільної власності,  за касаційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3  на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва  від 31 травня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2002 р. ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2. і ОСОБА_3. про виділ частки із спільної власності.

Рішенням  Шевченківського районного суду м. Києва  від 27.01.2005 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва  від 31.05.2005 р., позов  задоволено: за відповідачами і їх неповнолітнім сином визнано право власності на квартиру № АДРЕСА_1 в м. Києві із стягненням з відповідачів на користь позивача грошової компенсації за його частку в спірній квартирі в сумі 71125,13 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. і ОСОБА_3.  просять судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неврахування судами важливих обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Задовольняючи  позов, місцевий  суд  виходив з того,  що виділ належної позивачеві  частки  квартири в натурі або встановлення порядку користування нею є неможливим, а тому позивачеві, як власнику, що виділяється, за його згодою була присуджена грошова компенсація.  Розмір грошової компенсації визначено судом по дійсній вартості квартири на час розгляду справи, під якою розуміється грошова сума, за яку квартира може бути продана в даному населеному пункті  чи  місцевості, що була визначена шляхом проведення експертизи.

Апеляційний суд  погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням судами норм матеріального та процесуального права, а також відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва  від 31 травня 2005 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :