Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в  судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління № 4, про зміну умов договору найму жилого приміщення, за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа  ОСОБА_2, про вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

В травні 2003 року ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4. про зміну умов договору найму жилого приміщення.

Зазначали, що жила площа в трикімнатній квартирі № АДРЕСА_1 в м. Черкасах, яка була  надана на їх сім'ю в 1973 р., складає 45,2 кв.м.

Оскільки відповідач припинив з ОСОБА_1. шлюбні стосунки і почав вести окреме господарство, позивачі просили змінити умови договору найму та зобов'язати житлово-експлуатаційну організацію відкрити на них окремий особовий рахунок на дві ізольовані кімнати площею 17,3 кв.м кожна.

В подальшому ОСОБА_1. пред'явила додатковий позов до ОСОБА_4. про вселення, посилаючись на те, що відповідач за час її відсутності на лікуванні за кордоном самовільно встановив порядок користування квартирою та став чинити їй перешкоди в користуванні квартирою.

ОСОБА_2. позови не визнав та пред'явив зустрічний позов про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

Зазначав, що його дружина ОСОБА_1. з червня 1998 р. виїхала за межі України в Грецію і не проживає в спірній квартирі понад 6 місяців без поважних причин. Дочка ОСОБА_3. в грудні 2000 р. переїхала на постійне проживання в квартиру свого чоловіка і також не проживає в спірній квартирі понад 6 місяців без поважних причин. Син ОСОБА_2., проживаючи в квартирі, не приймає участі в її оплаті та порушує правила співжиття, що робить неможливим спільне проживання з ним в одній квартирі.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 8.12.2003 р. прийнято відмову ОСОБА_3 від її позову та подальше провадження в цій частині справи закрито.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 17.12.2003 р. первісний позов задоволено частково. Визначено  порядок користування квартирою № АДРЕСА_1 у  м. Черкасах, а саме: виділено в користування ОСОБА_1 жилу кімнату площею 17, 3 кв.м з лоджією, ОСОБА_4 - жилу кімнату площею 17,3 кв.м без лоджії, ОСОБА_2 - жилу кімнату площею 10, 6 кв.м., а кухню, ванну, коридор та туалетну кімнату залишено в загальному користуванні сторін; зобов'язано Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління № 4 відкрити окремі особові рахунки, а в додатковому позові про вселення та в зустрічному позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 13.04.2004 р. рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким первісний і зустрічний позови задоволено частково. Визнано ОСОБА_1. та ОСОБА_3. такими, що втратили право на користування спірною квартирою; змінено договір найму жилого приміщення та встановлено порядок користування спірним  жилим приміщенням, за яким ОСОБА_2 виділено у користування жилу кімнату площею 17,3 кв.м з лоджією, а ОСОБА_4 -  2 жилі кімнати площею 17,3 кв.м без лоджії  та площею 10,6 кв.м; кухню, ванну, коридор та туалетну кімнату залишено в загальному користуванні; зобов'язано Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління № 4 відкрити окремі особові рахунки, а в позовах ОСОБА_1. відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. і ОСОБА_2. посилаються на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 ЦПК України 1963 року, який діяв на час розгляду справи,  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

      Згідно вимог ст. 202-1 цього Кодексу - при ухваленні рішення суд приймає рішення щодо:

           1) наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються;

            2) наявності інших фактичних даних (пропуск  строку  позовної давності тощо),  які мають значення для вирішення справи,  а також доказів на їх підтвердження.

При вирішенні справи місцевий суд виходив з того, що  квартира № АДРЕСА_1 у м. Черкасах була надана  ОСОБА_4 на сім'ю із 4-х осіб:  на нього, його дружину ОСОБА_1. та їх дітей ОСОБА_4. і ОСОБА_3.

У 1998 р. ОСОБА_1. виїхала на заробітки до Греції, періодично повертаючись до місця проживання у м. Черкаси. Після виявлення у неї в листопаді 2001 р. тяжкого захворювання їй в лікарні було зроблено операцію та проведено курс лікування. 

У лютому 2002 р. ОСОБА_1. знову виїхала до Греції з метою заробити кошти для подальшого лікування, повернулася в квітні 2003 р., а в червні того ж року знову виїхала на заробітки до Греції.

Задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи в додатковому позові про вселення та в зустрічному позовах, місцевий суд виходив з того, що позивач ОСОБА_2. проживає в спірній квартирі, ОСОБА_1. була відсутня у  квартирі з поважних причин, а після повернення додому отримала ключ від вхідних дверей квартири і користується нею. 

З урахуванням цього, місцевий суд визначив порядок користування спірною квартирою між ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1. не довела поважності причин відсутності в квартирі понад 6 місяців та що її відсутність за місцем проживання була пов'язана з роботою. Визнаючи ОСОБА_3. такою, що втратила право на користування спірною квартирою, апеляційний суд виходив з того, що вона фактично перейшла на постійне місце проживання до свого чоловіка в квартиру 68 по вул. Горького, 88 у м. Черкасах. Змінюючи умови договору найму жилого приміщення, апеляційний суд виходив із засад доцільності.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його  сім'ї  за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї  були  відсутні  з  поважних причин  понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього  може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що жиле приміщення  зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, також у випадку тимчасового  виїзду  з  постійного  місця  проживання  за умовами  і  характером  роботи, у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. на час розгляду судами справи перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, в листопаді 2001 р. її було прооперовано в зв'язку з тяжким захворюванням; в лютому 2002 р. вона виїхала на заробітки до Греції, звідки повернулася в квітні 2003 р. та стала проживати в квартирі.

Апеляційний суд, зосередивши увагу на доводах зустрічного позову, не перевірив належність доказів, якими ОСОБА_2. обґрунтовує свої вимоги та на ту обставину, що зустрічний позов ним було пред'явлено в червні 2003 року,  після повернення позивачки в квартиру.

В порушення вимог ст. 62 ЦПК України 1963 р. висновок суду апеляційної інстанції про непроживання ОСОБА_1. в квартирі понад 6 місяців без поважних причин, не обґрунтований, оскільки зроблений без наведення доказів, якими цей факт підтверджується.

Обґрунтування цього факту є необхідним для правильного вирішення справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про зміну умов договору найму жилого приміщення з виділенням у його користування жилої кімнати площею 17,3 кв.м з лоджією, а ОСОБА_4 -  2 жилих кімнат площею 17,3 кв.м без лоджії та площею 10,6 кв.м, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та не перевірив відповідність такої зміни умов договору вимогам ст. 104 ЖК України.

Крім того, покладаючи на  Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління № 4 обов'язок відкрити окремі особові рахунки на кожного із сторін, місцевий суд не врахував, що це підприємство є в справі третьою особою і не вирішив питання про його залучення до участі в справі як відповідача (в разі наявності у нього статусу юридичної особи). На це порушення закону не звернув уваги і апеляційний суд.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, допустили порушення норм процесуального права, що призвело до невірного застосування статей 71 та 104 ЖК України та неправильного вирішення справи.

За таких обставин,  з урахуванням того, що суд касаційної інстанції згідно ст. 335 ЦПК України не може встановлювати обставини, що не були  встановлені  судами чи відкинуті ними, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

 Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 17 грудня 2003 року та рішення  Апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2004 року  скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України: