Номер провадження: 22-ц/785/6490/14

Головуючий у першій інстанції Грубіян Л. І.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Оверіної О.В., Журавльова О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до директора музею ім. О.В.Суворова Гончаренко Лариси Федорівни, Ізмаїльського історичного музею ім. О.В.Суворова, про встановлення факту правопорушення, завдання шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2014 року,

встановила:

26.09.2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив 20.01.2014 року в якому просить визнати неправомірними дії відповідачів в частині виконання перевірки по його заяві про можливе правопорушення, встановити факт порушення відповідачами ст. 43,49 КЗпП України, ст. 25 ЗУ «Про відпустки», визнати не законними накази №85 від 21.06.2010р., №64-к від 07.09.2010р., визнати недійсними записи в трудовій книжці, внесених на підставі наказів №56-к від 18.08.2010р., №61-к від 30.08.2010р., №64 від 07.09.2010р., стягнути 6000 грн. моральної та 6000 грн. матеріальної шкоди. В обґрунтування свого позову ОСОБА_2, вказував, що працював сторожем будівлі Діорами - відділу музею їм. О.В. Суворова, наказом №64-к від 07.09.2010р., був звільнений з роботи за ст.40 п.1 КЗпП України за скороченням штату, перед звільненням було видано ряд інших наказів які він вважає незаконними та просить скасувати, оскільки вони записані в трудовій книжці просить зобов'язати відповідача видати йому новий дублікат трудової книжки. В зв'язку з неправомірними діями адміністрації музею він тривалий час не працював, тому просить стягнути на його користь стягнути 6000 грн. моральної та 6000 грн. матеріальної шкоди. Вважає, що вказана справа має розглядатись не як трудовий спір, а по ЦПК України про встановлення факту порушення відповідачем його прав. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення міськрайонного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення норм процесуального права та не правильне застосування матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями. Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи. Справа розглянута судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 т. 305 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судом встановлено, що в Ізмаїльському історичному музеї ім. О.В.Суворова було введена воєнізована охорона, що стало підставою для скорочення 4-х одиниць сторожів, в зв'язку з чим було видано наказ про звільнення у тому числі і позивача. ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про поновлення на роботі однак рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області йому було відмовлено. Допитані в судовому засіданні свідки пояснили: ОСОБА_5 він також був звільнений наказами які оспорює ОСОБА_2 вважає їх незаконними, так порушено трудове законодавство, але сам особисто їх не оскаржував. ОСОБА_6 пояснила, що вона є головою профкому, але на засідання профкому ОСОБА_2 запрошувався усно, не прийшов і профком надав згоду на його звільнення, на судовому засіданні при поновлені на роботу це питання не обговорювалось. Свідок ОСОБА_7 пояснив, що можливо давав директору музею незначні консультації про порядок вивільнення працівників і про порядок внесення записів в трудову книжку і ці консультації були у відповідності з інструкцією. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги з якими звернувся позивач пов'язані з трудовими відносинами, тому суд не може застосувати норми Цивільного законодавства про визнанні наказів незаконними. З оскаржуваними наказами позивач був ознайомлений в день винесення наказів, про що свідчить його підпис в наказі про ознайомлення. Всі накази видавались в серпні - вересні 2010 року, з позовом про поновлення на роботі позивач звернувся вчасно, а з наявним позовом до суду позивач звернувся 25.09.2013 року, тобто за с плином майже трьох років. Суд вбачав, при звільненні позивача та при внесенні записів в трудову книжку порушення норм права, однак оскільки позивач звернувся до суду з пропуском передбачених законом строків, то вирішив відмовити у задоволенні позову. Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволення позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Так, стаття 1 Кодексу законів про працю України, вказує, що даний кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 233 КЗпП України встановлено строк протягом якого можна звернутися з заявою до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк, з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. На підтвердження своєї позиції апелент не подав жодного доказу, як в суді першої так і апеляційної інстанції. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення. Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді О.В.Оверіна

О.Г.Журавльов