22-ц/775/1008/2014(м)

238/2869/13-ц

Головуючий у 1-й інстанції Безрук Т.В.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 53

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

15 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення індексації, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 12 травня 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

26 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, який в подальшому змінила та доповнила, в остаточній редакції позову просила стягнути з відповідача на її користь індексацію заробітної плати за період роботи з 29.07.2010 р. по 30.10.2013 р. в сумі 8873,00грн., компенсацію заробітної плати за цей же період в сумі 1673,32 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8718,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 29.07.2010 року по 30.10.2013 року на підставі трудового договору, зареєстрованого у Новоазовському центрі зайнятості 30.07.2010 року за № 05711000237, вона працювала у відповідача продавцем непродовольчих товарів в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» з окладом 1400 гривень на місяць. За час роботи відповідачем порушувалися вимоги трудового законодавства в частині виплати індексації та компенсації заробітної плати. Враховуючи, що сума індексації та компенсації заробітної плати не була виплачена їй при звільненні, вважає, що ці суми підлягають стягненню з відповідача, а також на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України підлягає стягненню з відповідача і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 12 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення індексації, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість з індексації заробітної плати та компенсації за затримку її виплати за період з 31.07.2009 року по 30.10.2013 року в розмірі 3967,26 грн., середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні у розмірі 3182,50 грн., а всього стягнуто 7149,76 грн. з утриманням відповідачем з вказаних сум при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів.

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Також стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку та судового збору, відповідач ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, в апеляційній скарзі просить змінити рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судового збору і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі не більше ніж 911,15 грн., а судовий збір - в дохід держави в передбаченому ст.88 ЦПК України порядку.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судового виклику рекомендованим листом з повідомленням про вручення та телефонограмами, зареєстрованими у встановленому порядку в журналі телефонограм за №№1723,1724,1725, витяг якого долучено до справи. Позивачка та відповідач подали до суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутності. За таких обставин, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у відсутності сторін без фіксації судового засідання технічними засобами фіксації згідно з вимогами ч.2 ст.197 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи та не оспорювалось сторонами, що протягом часу з 29.07.2010 року по 30.10.2013 року на підставі трудового договору, зареєстрованого у Новоазовському центрі зайнятості 30.07.2010 року, ОСОБА_2 працювала у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 продавцем непродовольчих товарів в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованому в с.Седово Новоазовського району Донецької області, з окладом 1400 грн. на місяць.

За вказаний період позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, але протягом періоду роботи позивачу не була нарахована і виплачена індексація заробітної плати та компенсація у зв'язку з порушенням термінів її виплати, що не оспорювалось сторонами.

За таких обставин, виходячи з того, що відповідно до наданого відповідачем розрахунку сума індексації заробітної плати ОСОБА_2 становить 3936,17грн., сума компенсації - 31,09грн., суд першої інстанції дійшов до висновку, що ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки і позов задовольнив частково.

В даній частині рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується, тому, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах апеляційного оскарження, у апеляційного суду відсутні підстави для перегляду законності рішення суду в цій частині.

Вирішуючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що індексація та компенсація заробітної плати входять в склад заробітної плати, а тому, у зв'язку з тим, що при звільнені позивачці дані суми не були нараховані та виплачені, суд дійшов до висновку про обгрунтованість вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка звільнена з роботи з 31.10.2013 року, тому по день ухвалення рішення їй належить середній заробіток за 133 робочих дні. З урахуванням середньоденного заробітку 63,64грн., за цей період сума середнього заробітку становить 8464,12грн. Враховуючи те, що позивачка заявила вимоги щодо стягнення індексації та компенсації на 10546,32грн., а позов задоволено частково та стягнуто суму індексації з компенсацією у розмірі 3967,26грн., що від заявлених вимог становить 37,6%, суд визначив, що пропорційно задоволеним вимогам середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає 3182,50грн. і цю суму стягнув з відповідача на користь позивачки.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погодитись не може, оскільки вони випливають з матеріалів справи та відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з положеннями ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі справи вбачається, що трудовий договір з позивачкою був розірваний 30.10.2013 року. В Новоазовському центрі зайнятості Донецької області розірвання договору зареєстровано 14.11.2013 року (а.с.28).

З табелів обліку робочого часу вбачається, що позивачка 30.10.2013 року працювала, а 31.10.2013 року у неї був вихідним днем, з 01.11.2013 року на роботу не виходила (а.с.68-69).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст.116 КЗпП України правильно визначив, що середній заробіток за час затримки при звільненні підлягає стягненню з 31.10.2013 року, оскільки позивачка була звільнена з роботи 30.10.2013 року і в цей день була на роботі, тому з нею повинен був бути проведений повний розрахунок 30.10.2013 року, а оскільки такий розрахунок не був проведений в день звільнення, то відповідач на підставі ст.117 КЗпП України зобов'язаний сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку з 31.10.2013 року по день ухвалення рішення.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в Новоазовському центрі зайнятості розірвання трудового договору було зареєстровано 14.11.2013 року, що позивачка з 31.10.2013 року з невідомих причин не виходила на роботу, тому середній заробіток повинен нараховуватися з 14.11.2013 року, є безпідставними, оскільки вони не грунтуються на вимогах закону та суперечать трудовому договору, з якого вбачається, що днем звільнення є 30.10.2013 року, який був робочим днем позивачки. Сам по собі факт реєстрації розірвання трудового договору в центрі зайнятості правового значення для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені не має.

Помилкове посилання суду першої інстанції в рішенні на те, що трудовий договір між сторонами розірвано 31.10.2013 року не призвело до неправильного вирішення справи, а тому не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Також безпідставними колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про неправильне нарахування судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку пропорційно задоволеним вимогам, оскільки, як вбачається зі справи в остаточній редакції позовних вимог, з урахуванням уточнення згідно заяви представника позивачки на підставі розрахунку спеціаліста від 12.05.2014 року (а.с.214, 216-218) до відповідача заявлено вимоги про стягнення суми індексації у розмірі 8873,00грн., суми компенсації у розмірі 1673,32грн., що становить 10546,32грн., а від решти позовних вимог позивачка та її представник відмовились. Тому, з урахуванням того, що позов задоволено частково і з відповідача на користь позивача стягнуто суму індексації заробітної плати та компенсацію у розмірі 3967,26грн., яка від заявлених вимог становить 37,6%, суд обґрунтовано та правильно визначив розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.10.2013 року по день ухвалення рішення, тобто, по 12.05.2014 року, у розмірі 3182,50грн.

Зарахування в суму заявлених вимог тих вимог, які були залишенні судом без розгляду, та розрахунок пропорції від загальної суми первісно заявлених і збільшених позовних вимог у розмірі 34074,61грн., як про це просить відповідач в апеляційній скарзі, є неправильним.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків суду першої інстанції та давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки, та нових доказів не надано. Тому, доводи апеляційної скарги про неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд неправильно у порушення вимог ст.88 ЦПК України стягнув з нього судовий збір у повному розмірі без врахування пропорційності до задоволених вимог, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки, як вбачається зі справи, при частковому задоволені позову на суму 7149,76грн. суд стягнув з відповідача на користь держави мінімальний розмір судового збору з вимог матеріального характеру, який був визначений Законом України «Про судовий збір» на час пред'явлення позову до суду у розмірі 229,40грн. Тому підстав для зменшення цього розміру судового збору колегія суддів не вбачає.

З огляду на наведене, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду в оскаржуваній частині, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 12 травня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Баркова Л.Л.

Гаврилова Г.Л.