Справа № 22 ц - 2999/ 2006 р.   Головуючий у 1 -й інстанції Кісілевич П.І.

Категорія                               Доповідач Мережко М.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2006 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Дьоміної О.О.

Суддів          - Мережко М.В., Данілова О.М.

При секретарі - Колесник Н.І.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ліквідаційної комісії Державної спеціальної ( воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС України  на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної спеціальної ( воєнізованої) аварійно-рятувальної служби Міністерства з надзвичайних ситуацій України, ліквідаційної комісії Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби Міністерства з надзвичайних ситуацій України, 3-я особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів за листами непрацездатності, перерахунку посадового окладу, надання чергових та додаткових відпусток, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін    , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-

Встановила:                                                                     

21 квітня 2006 р . ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом  до Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС України (надалі ДСВАРС) . Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 01 серпня 1986 року він працює в системі аварійно- рятувальної служби. У вересні 2005 року він був призначений на посаду заступника начальника - начальника штабу оперативного реагування Головного управління Державної спеціальної ( воєнізованої) аварійно-рятувальної служби ДСВАРС МНС України   і з ним був укладений контракт. З грудня 2005 року розпочались заходи по ліквідації установи і попереджено про наступне звільнення у зв"язку із скороченням штату.

У січні 2006 року позивач звертався з заявою про надання чергової відпустки, виплати допомоги на оздоровлення. Наказом НОМЕР_1 йому була надана відпустка -11 днів основної відпустки та 3 дні додаткової замість 24 днів основної та 7 днів додаткової. Матеріальна допомога на оздоровлення видана пропорційно наданій відпустці, хоча за контрактом має право на допомогу в розмірі посадового окладу.

В день виходу з відпустки, 13 лютого 2006 року був виданий наказ НОМЕР_2 про тимчасове переведення на іншу роботу, не обумовлену контрактом, без його згоди та виробничої необхідності.

З метою подальшого його звільнення 03 березня 2006 року, від нього почали вимагати пояснення, створили обстановку для дискредитації позивача, внаслідок чого у нього погіршився стан здоров"я і позивач був госпіталізований.

22 березня 2006 року позивач, під час знаходження на лікарняному, отримав повідомлення, що наказом ОСОБА_3 він був звільнений з роботи без вказівки підстав звільнення.

Позивач вважає ,що його було незаконно звільнено, просить поновити його на роботі, надати невикористану відпустку. Крім того , позивач посилається на те, що в листопаді 2005 року з нього незаконно було утримано 1032 грн.83 коп за телефонні розмови, недоплачено за жовтень 2005 року 431 грн.41 коп по листках непрацездатності.

3 01 січня 2006 року позивачу не проведений перерахунок його посадового окладу в зв"язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати на державному рівні, в зв"язку з чим недоплата становить 436 грн.24 коп.

Просить стягнути 2 426 грн. 50 коп недоплаченої допомоги на оздоровлення , а також стягнути за листками непрацездатності з 03 березня по 18 квітня 2006 року 7 522 грн,50 коп., а також кошти витрачені на лікування - 733 грн.26 коп., моральної шкоди 50 000 грн.

В подальшому позивач доповнив свої вимоги - просив визнати незаконним наказ про його звільнення з роботи, вважати його звільненим по п.1 ст. 40 КЗпПП України у зв"язку з ліквідацією установи з дня постановления рішення,, виплатити йому 10 620 грн по листках непрацездатності за період з 03 березня по 16 травня 2006 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2006 року по день постановления рішення.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2006 р. позов задоволено частково. Визнаний незаконним наказ ОСОБА_3, в зв"язку з ліквідацією установи ДСВАРС ,вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника начальника - начальника штабу оперативного реагування ГУ ДСВАРС  з 11 липня 2006 року по п.1 ст. 40 КЗпП України, зобов"язано ліквідаційну комісію ДСВАРС виплатити ОСОБА_1 10 620 грн за період з 03 березня по 16 травня 2006 року за листами непрацездатності, за час вимушеного прогулу з 17 травня по 11 липня 2006 року - 9 106 гр50 коп, в зв"язку з перерахунком посадового окладу - 436 гр.24 коп, матеріальної допомоги на оздоровлення- 2 426 грн 50 коп , відшкодування моральної шкоди - 5000 грн., внести відповідні записи про підстави звільнення в трудову книжку ОСОБА_1

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, посилаючись на його незаконність, та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 01 серпня 1986 року працює в системі аварійно- рятувальної служби. У вересні 2005 року він був призначений на посаду заступника начальника - начальника штабу оперативного реагування Головного управління Державної спеціальної ( воєнізованої) аварійно-рятувальної служби ДСВАРС МНС України   і з ним був укладений контракт . З грудня 2005 року розпочались заходи по ліквідації установи і попереджено про наступне звільнення у зв"язку із скороченням штату.

10 січня 2006 року позивач був ознайомлений з наказом від 14 грудня

2005 року про реорганізацію шляхом ліквідації установи і попереджений про

наступне звільнення по скороченню штатів.

За наказом від 26 січня 2006 року позивачу була надана відпустка строком на 14 днів, та виплачена матеріальна допомога в сумі 1819 грн.

Наказом від 13 лютого 2006 року ОСОБА_1 був тимчасово переведений на роботу, не обумовлену контрактом, без його згоди, без виробничої необхідності.

З 03 березня по 16 травня 2006 року позивач перебував на лікуванні, що підтверджується листами непрацездатності.

Наказом ОСОБА_3, в період знаходження на лікуванні, позивач був звільнений з роботи по п.8 ст.36 КЗпП України за неналежне виконання своїх службових обов"язків.  В наказі не зазначено, яке саме неналежне виконання своїх службових обов'язків допустив ОСОБА_1. Копія наказу про звільнення позивачу не направлялася і не була вручена.

Згідно наказів ДСВАС МНС України від 14 грудня 2005 року № 183 та № 185   виданих на виконання вимог наказів МНС України від 18 жовтня 2005 року № 272 „ Про удосконалення структури ДСВАС МНС України" та інших , була утворена комісія для здійснення процедури припинення юридичної особи ДСВАРС, що реорганізується.

 Як вбачається з наказу Штабу ДСВАРС НОМЕР_3, який став підставою для наказу ОСОБА_3 , вказано на те, що ОСОБА_1 порушив ст.. 139 КЗпП України та п.2 ст.8 розділу 1 Статуту про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб : належно виконувати свої професійні обов'язки, передбачені статутами, положеннями , трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку. В наказі іде мова про те,що ОСОБА_1 не виконав завдання щодо розробки до 27 лютого 2006 року проекту взаємодій аварійно -рятувальних формувань ДСВАРС при ліквідації НС. Однак при цьому ж зазначається , що 24 лютого 2006 року ОСОБА_1 надав такий план.

Відповідно чЗ.ст. 40 КЗпП України до допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці".

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише в разі скорочення чисельності або штату працівників (п.1.ст. 40 КЗпП України).

У тих випадках, коли працівника було звільнено без законних підстав або з порушенням установленого порядку, а поновити його на роботі неможливо у зв"язку з припиненням діяльності установи, суд згідно зі ст.. 240 -1 КЗпП України зобов"язує ліквідаційну комісію або власника( орган, уповноважений управляти майном ліквідованої установи ,а у відповідних випадках -правонаступника) виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно працівник визнається таким, якого було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України у зв"язку з ліквідацією установи. Таке рішення суд приймає як у разі зміни позивачем вимог, так і тоді, коли вони не змінювалися - відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що на час видання наказу про переведення на іншу роботу ОСОБА_1, в зв"язку з виробничою необхідністю (загроза стихійного лиха, загроза життю людей), така виробнича необхідність була відсутність, що підтверджується відсутністю відповідних наказів про залучення основного та допоміжного особового складу Штабу ДСВАРС для виконання своїх службових обв"язків у зв"язку з виїздом чергових підрозділів на аварійно-рятувальні роботи, що обумовлено п. 2.35 Колективного договору, тому суд дійшов правильного висновку про незаконне переведення ОСОБА_1 на іншу роботу, не обумовлену контрактом, тому і доводи відповідача про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх службових обв"язків є необгрунтованими і безпідставними .Також суд дійшов правильного висновку про незаконне звільнення ОСОБА_1, і оскільки в даний час установа знаходиться в стадії ліквідації, звільнив його відповідно до вимог закону по п.1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до вимог, при звільненні працівників по п.1 ст. 40 КЗпП України, суд згідно зі ст.. 240 -1 КЗпП України зобов"язує ліквідаційну комісію або власника( орган, уповноважений управляти майном ліквідованої установи ,а у відповідних випадках -правонаступника) виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Правильними є висновки суду про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині стягнення недоплаченої матеріальної допомоги , перерахунку посадового окладу, стягнення моральної шкоди.

За таких обставин, викладені в апеляційній скарзі доводи , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони матеріалами справи не підтверджуються, не грунтуються на вимогах закону і не спростовують висновків суду.

Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи , постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.209, 303, 307, 308, 313, 315, 317,319  ЦПК України, колегія суддів,-

Ухвалила

Апеляційну скаргу ліквідаційної комісії Державної спеціальної ( воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС України   - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2006 р. - залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.