ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
17 грудня 2008 р. |
№ 9/80/08 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого судді |
Губенко Н.М. |
|
суддів: |
Барицької Т.Л., Подоляк О.А. |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
Дочірнього підприємства "Торжок" Відкритого акціонерного товариства "КИТ-Кєпитал" |
|
на рішення та на постанову |
господарського суду Миколаївської області від 24.03.2008 Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2008 |
|
у справі |
№ 9/80/08 |
|
за позовом |
Дочірнього підприємства "Торжок" Відкритого акціонерного товариства "КИТ-Кєпитал" |
|
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Водній мир" 2. Субєкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта" 4. Закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в особі філії "Миколаївське регіональне управління" |
|
|
пророзірвання договору оренди, визнання недійсними договорів оренди та суборенди, виселення |
|
|
та за зустрічним позовом |
Товариства з обмеженою відповідальністю "Водній мир" |
|
до |
Дочірнього підприємства "Торжок" Відкритого акціонерного товариства "КИТ-Кєпитал" |
|
про |
визнання додаткової угоди дійсною |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Дмітрієв В.В. (дов. № 10 від 15.09.2008)
відповідача-1: Ткаленко Г.І. (дов. № 1 від 10.10.2008)
відповідача-2: не з'явився
відповідача-3: не з'явився
відповідача-4: не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24.03.2008 у справі № 9/80/08 у задоволенні первісного позову відмовлено; задоволено зустрічний позов: визнано дійсною додаткову угоду № 2 від 17.02.2006 до договору оренди № 6-ТЦ від 19.11.2004, укладену між Дочірнім підприємством "Торжок" Відкритого акціонерного товариства "КИТ-Кепитал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водній мир".
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2008 у справі № 9/80/08 рішення господарського суду Миколаївської області від 24.03.2008 у справі № 9/80/08 залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
На вказані судові рішення позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу та пояснення, в яких просить їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме статей 202, 640, 793 ЦК України та статті 34 ГПК України. В обґрунтування скарги посилається на те, що висновки судів не відповідають обставинам справи; суди попередніх інстанцій не мали приймати до уваги як доказ додаткову угоду № 2 від 17.03.2006; не задовольнили його клопотання щодо дослідження дат нанесення підписів та текстів додаткової угоди № 2 та листа ОСОБА_2 від 19.03.2008.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами першої та апеляційної інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини:
- 19.11.2004 між ДП "Торжок" (позивач) та ТОВ "Водній мир" (відповідач-1) укладено договір оренди № 6-ТЦ, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу у тимчасове платне володіння та користування частину будівлі торгового комплексу площею 3331,42 кв.м, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. М.Морська, 108;
- пунктом 12.1 договору передбачений обов'язок орендаря (відповідача-1) сплачувати орендну плату за користування приміщенням в розмірах та у строки, передбачені цим договором; орендна плата нараховується з моменту підписання сторонами акту;
- пункт 12.4.2 встановлює, що орендна ставка переглядається після двох років оренди з моменту підписання сторонами акту згідно з п. 4.2 договору в односторонньому порядку;
- відповідно до пункту 12.4.3 орендна ставка може бути змінена орендодавцем (позивачем) в односторонньому порядку за умови повідомлення орендаря не менше ніж за 10 днів до оплати авансу згідно з п. 12.5 договору;
- підпунктом 2 пункту 40.4.2 та пунктом 40.4.3 договору оренди закріплено право орендодавця в односторонньому порядку розірвати договір оренди у випадках, якщо орендар здає приміщення (повністю або частково) в піднайом чи на інших підставах в користування іншій фізичній чи юридичній особі без письмової згоди на це орендодавця; у орендаря виникла заборгованість по орендній платі більше трьох місяців;
- додатковою угодою № 1 від 27.01.2006 сторони доповнили договір пунктом 1.6;
- сторонами за договором оренди № 6-ТЦ укладено до нього додаткову угоду № 2 від 17.03.2006, в якій передбачили, що розмір орендної плати може бути переглянутий сторонами виключно за їх згодою та закріплено право орендаря здавати приміщення в суборенду;
- в липні 2007 року укладено договір суборенди між ТОВ "Водній мир" та приватним підприємцем ОСОБА_1, який в свою чергу уклав договори оренди в серпні 2007 № 4/07 з ТОВ "Комерційний банк "Дельта" та в січні 2008 року з Миколаївським регіональним управлінням ЗАТ КБ "Приватбанк";
- оскільки відповідач-1 сплачував орендну плату в розмірі, передбаченому договором, а позивач безумовно приймав ці суми, то посилання позивача на статтю 782 ЦК України, як на підставу розірвання договору оренди суперечить фактичним обставинам справи;
- позивач відповідно до пункту 46.2 договору оренди направляв відповідачу-1 повідомлення про збільшення розміру орендної плати в грудні 2006 року та січні 2007 року, але на цей час вже була укладено додаткова угода № 2, відповідно до якої орендна ставка переглядається після двох років оренди з моменту підписання сторонами акту, відповідно до пункту 4.2 договору за письмовим погодженням сторін, та виключено пункт 12.4.3, яким дозволялось орендодавцю змінювати орендну ставку в односторонньому порядку;
- договір суборенди та договори оренди з ТОВ "КБ "Дельта" та Миколаївським регіональним управлінням ЗАТ КБ "Приватбанк" укладені після підписання додаткової угоди № 2, згідно з пунктом 5.8 якої орендар має право здавати приміщення (повністю або частково) в піднайом чи на інших підставах в користування іншій фізичній чи юридичній особі, без зміни цільового призначення, визначеного договором, тобто фактично позивач дозволив відповідачу-1 укладати договори оренди з третіми особами;
- відповідач-1 звертався до позивача з листами з метою нотаріального посвідчення додаткової угоди № 2, але позивач ухилявся від відповідей та не надавав необхідних документів відповідачу-1, як і у випадку з ухилянням від посвідчення самого договору оренди, дійсність якого визнана рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.03.2005 у справі № 9/84.
На підставі встановлених обставин господарський суд першої інстанції, керуючись приписами статей 215, 220, 526, 530, 774 ЦК України, дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом суперечать умовам договору оренди з урахуванням положень додаткової угоди № 2 від 17.03.2006, а тому не підлягають задоволенню, а зустрічний позов слід задовольнити.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, прийшов до висновку, що господарський суд повно і всебічно дослідив подані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку, на підставі чого виніс законне і обґрунтоване рішення, яке повністю відповідає вимогам законодавства. При цьому, апеляційний господарський суд відхилив доводи апеляційної скарги з підстав їх необґрунтованості, а також відхилив клопотання позивача про проведення судової експертизи для визначення справжності підпису директора позивача ОСОБА_2 та відбитку печатки підприємства на примірнику додаткової угоди № 2.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що відповідають даним вимогам, враховуючи таке.
Господарськими судами вірно обрано норми законодавства, які підлягають застосуванню до правовідносин, які склалися між сторонами по даному спору.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, а також підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем-1 укладено договір оренди № 6-ТЦ від 19.11.2004; за рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.03.2005 у справі № 9/84 договір оренди № 6-ТЦ від 19.11.2004 визнаний дійсним; сторони до вказаного договору оренди уклали додаткові угоди № 1 від 27.01.2006 та № 2 від 17.03.2006, які є невід'ємними частинами договору оренди № 6-ТЦ від 19.11.2004, вступили в силу в момент їх підписання сторонами та діють до закінчення строку дії основного договору; зазначені додаткові угоди є чинними та не були визнані недійсними в судовому порядку.
Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що договір суборенди та договори оренди з ТОВ "КБ "Дельта" та Миколаївським регіональним управлінням ЗАТ КБ "Приватбанк" укладені після підписання додаткової угоди № 2, згідно з пунктом 5.8 якої орендар має право здавати приміщення (повністю або частково) в піднайом чи на інших підставах в користування іншій фізичній чи юридичній особі, без зміни цільового призначення, визначеного договором, тобто фактично позивач дозволив відповідачу-1 укладати договори оренди з третіми особами.
Судами також вірно встановлено, що на звернення відповідача-1 позивач ухилявся від нотаріального посвідчення як договору оренди № 6-ТЦ від 19.11.2004, так і додаткової угоди № 2 від 17.03.2006 до нього.
За приписами статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі статтею 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Статтею 774 ЦК України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму відповідно до пункту 2 статті 783 ЦК України якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.
Виходячи із наведених норм, та встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, Вищий господарський суд України, перевіривши правильність застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права, якими необхідно було керуватися при встановленні тих чи інших обставин справи, прийшов до висновку, що зроблені судами висновки ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи, при детальному аналізі норм законодавства, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин сторін, та правильному його застосуванні.
За приписами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Разом з тим доводи відповідача щодо неналежної оцінки місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом наявних у матеріалах справи доказів, встановлення обставин не на підставі достовірних доказів, не можуть бути підставами для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів не погоджується з твердженням скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було дано оцінки та з невідомих причин не задоволено його клопотання про дослідження підписів директора підприємства ОСОБА_2 і відбитку печатки підприємства на примірнику додаткової угоди № 2, та з цього приводу вважає необхідним зауважити, що апеляційний господарський суд правомірно відхилив зазначене клопотання позивача з тих підстав, що, оскільки в матеріалах справи містяться висновки технічного дослідження реквізитів документів, якими встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 на додатковій угоді № 2 виконаний без технічних засобів та самою ОСОБА_2; відбиток печатки підприємства на документі нанесений печаткою ДП "Торжок"; дана експертиза проведена за ініціативою представника позивача. Отже, позивач не надав судам першої та апеляційної інстанцій переконливих аргументів щодо доцільності проведення такої експертизи.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДП "Торжок" ВАТ "КИТ-Кєпитал" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2008 у справі № 9/80/08 та рішення господарського суду Миколаївської області від 24.03.2008 у справі № 9/80/08 залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
О.А. Подоляк