АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-6591 Головуючий у 1-й інстанції: Коваль П.Ю.
2006 р. Суддя-доповідач: Приймак В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«13» листопада 2006 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М.
Суддів: Осоцького І.І.
Прокопенка О.Л.
При секретарі: Петровій О.Б.
За участю адвоката: ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3
на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «15» вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа по справі - ОСОБА_12, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права приватної власності на 48/100 частин квартири, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2006 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа по справі - ОСОБА_12, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права приватної власності на 48/100 частин квартири.
У позові зазначала, що у 1997 році, коли вона була ще неповнолітньою, її батьки вирішили придбати за гроші п'ятикімнатну квартиру у сім'ї ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1. Батьки не могли самостійно придбати вищевказану квартиру, тому звернулися до Орджонікідзевської районної адміністрації м. Запоріжжя з заявою, в якій просили дозволу на продаж акцій, які належали позивачці, з метою придбання для сім'ї п'ятикімнатної квартири. Розпорядженням НОМЕР_1 року Орджонікідзевська районна адміністрація м. Запоріжжя дала таку згоду. 12 вересня 2006 року її батьком був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за 36179,00 грн., з яких її гроші становлять 48/100 частки.
На підставіст.48.60 ЦК УРСР, ст.ст. 257, 261 ЦК України, ст.29 ЦПК України ст.ст. 11-13, 17 Закону України "Про власність" позивачка просила суд: визнати частково недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу квартири від 12.09.1997 року в частині запису покупців, та вважати, що покупцями є: ОСОБА_4 на 48/100 частин квартири, ОСОБА_3 - на 26/100 частин квартири та ОСОБА_5 - на 26/100 частин квартири; визнати за нею право приватної власності на 48/100 частин квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «15» вересня 2006 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 - представником ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправільного їх дослідження, неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог - відмовити у позові.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджені докази наявності у позивача права власності на акції та зарахування на банківський рахунок грошей від продажу акцій, не відповідає фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що розпорядженням НОМЕР_1 року Орджонікідзевської районної адміністрації м. Запоріжжя була дана згода на продаж акцій, що належали на праві приватної власності малолітній ОСОБА_4, з метою придбання для сім'ї п'ятикімнатної квартири. Згідно договору купівлі-продажу НОМЕР_2 належні позивачу акції були продані за 17 255, 00 грн. інвестиційній компанії „АвтоЗаЗІнвест " і на виконання п 2.2 зазначеного договору гроші були перераховані на рахунок НОМЕР_3 в АБ „Металург", відкритий на ім'я батька позивача -ОСОБА_3, відповідача по справі.
Відповідно до п. 2 зазначеного договору відповідач ОСОБА_3 розрахувався із сім'єю ОСОБА_11 за придбану у них квартиру безготівковим чином, гроші перерахував на їх банківський рахунок з свого рахунку, зазначеного вище, тобто з рахунку, на якому знаходились гроші позивача, виручені від продажу належних їй акцій.
Вищезазначені обставини та досліджені письмові докази відповідачем не були спростовані, у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України.
Підстави появи у позивача зазначених акцій взагалі не мають ніякого значення при вирішенні цієї справи.
Таким чином, судом було встановлено, що на купівлю спірної квартири були фактично витрачені кошти сім'ї ОСОБА_3, а саме: грошові кошти батьків та особисті грошові кошти позивача, отримані її батьками від продажу належних їй на праві власності акцій. Відповідно до ч.4 ст. 368 ЦК України, на яку посилається апелянт, але цитує її частково, зазначено, що „майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі". За таких обставин суд першої інстанції правомірно послався на ст. 17 Закону України „Про власність" визнаючи за позивачем право власності на частину квартири. Правомірним є також посилання суду першої інстанції при вирішенні справи на ст. 145 КпШС України, згідно якої батьки мали право без дозволу органу опіки та піклування придбавати у власність неповнолітніх дітей будь-яке майно. Разом з тим, Закон забороняв розпоряджатися, проводити відчуження майна дітей без згоди органів опіки та піклування. Обставини справи свідчать про те, що відповідач ОСОБА_3 мав можливість, але не мав бажання оформити на ім'я позивача частини придбаної квартири.
Посилання апелянта у скарзі на ст. 78 КпШС України є недоречним, оскільки вказана норма не регулює спірні правовідносини стосовно купівлі майна на ім'я дітей, а стосується тільки управління наявним у дітей майном.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_3 в момент купівлі спірної квартири діяв також і від імені позивача, заснований на ст.60 КпШС України, за якою батьки в інтересах дітей діють без спеціальних на то повноважень.
Доводи апеляційної скарги, щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права спростовуються матеріалами справи.
Постановляючи судові рішення суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін, правильно з'ясував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.
Оскільки рішення суду відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам, підстав для його скасування колегія судів не вбачає.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313,314, 315 ЦПК України, колегія суддів. -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «15» вересня 2006 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, проте може бути оскаржена у касаційному
порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня її
проголошення.