АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа №645/1822/13-ц Головуючий
Провадження№22-ц/790/4199/2014 1-ї інстанції: Федорова О.В. Категорія: поділ майна Доповідач: Трішкова І.Ю.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого -Трішкової І.Ю.,
суддів: - Кірсанової Л.І., Борової С.А.,
при секретарі - Костенко Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами, визнання права власності на Ѕ частину облицювальної цегли, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, орган опіки та піклування Фрунзенського району про визнання майна особистою власністю, стягнення компенсації за Ѕ частину придбаного спільного автомобілю та стягнення Ѕ частини банківського вкладу,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просила суд:
встановити факт спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 11 липня 2002 року до 14 березня 2003 року;
визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2;
визнати за нею право власності на 1/2 частину облицювальної цегли, загальною вартістю 27863,40 грн.
врахувати при визначенні часток у праві спільної власності заборгованість за споживчим кредитом у розмірі 9010,12 грн., яка на сьогодні не погашена.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2001 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 почали проживати однією сім'єю, а 14.03.2003 року між ними був зареєстрований шлюб. 16.05.2003 року за спільні кошти позивача та відповідача був придбаний будинок АДРЕСА_2, в якому за час подружнього життя сторін за особисті кошти позивача було залито фундамент для прибудови, проведено воду, каналізацію, збудовано паркан, піднято стелю в будинку, на що було витрачено велику кількість грошових коштів. Крім того, на території домоволодіння знаходиться облицювальна цегла, яка була придбана нею для здійснення добудови будинку на загальну суму 24591,10 грн.. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2013 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розірвано.
ОСОБА_5 проти позову заперечував, подав зустрічний позов, в якому просив суд:
визнати домоволодіння АДРЕСА_2 його особистою приватною власністю, такою, що не підлягає розподілу, як спільно набуте майно подружжя;
стягнути з відповідачки компенсацію за 1/2 частину спільно придбаного автомобіля ВАЗ 21114, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, - грошову суму в розмірі 23819,26 грн.;
стягнути з відповідачки 1/2 частину банківського вкладу Приват - вклад SAMDN 010007227 81651, - грошову суму у розмірі 4384,12 доларів СІІІА, та 1/2 частину банківського вкладу "Мультивалютний" на 3 місці - грошову суму у розмірі 24,65 доларів США по курсу НБУ станом на 22.04.2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний будинок був придбаний ним 16.05.2003 року за власні кошти та кошти, які подарували йому батьки, а не за спільні кошти подружжя. Позивач за зустрічним позовом наголосив, що шлюб з відповідачкою він уклав 14.03.2003 року, тобто за два місяці до придбання будинку, та зазначив, що на той час ані він, ані відповідачка не мали постійного місця роботи та доходів.
Крім того, позивач за зустрічним позовом наголосив, що сторонами під час подружнього життя був придбаний автомобіль ВАЗ 21114, 2008 року випуску, та вкладено в банківську установу сімейні заощадження, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідачки компенсацію за 1/2 частину спільно придбаного автомобіля та 1/2 частину банківських вкладів на його користь.
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 квітня 2014 року позови задоволені частково.
Встановлений факт спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 11 липня 2002 року до 14 березня 2003 року.
За ОСОБА_6 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2.
За ОСОБА_6 визнано право власності на 1/2 частину облицювальної цегли на суму 13931,70 грн..
З ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору в сумі 254,01 грн., а на користь держави судовий збір у сумі 262,35 грн.
З ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнуто 1/2 частину банківського вкладу "Мультивалютний" у сумі 24,65 доларів США по курсу НБУ станом на 22.04.2014 року становить 277,31 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 2,77 грн.
В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання житлового будинку особистою власністю скасувати і в цій частині постановити нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального пава.
ОСОБА_6 рішення суду не оскаржила.
Судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В судовому засіданні встановлено, що сторони з 14 березня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
З договору купівлі-продажу від 16 травня 2003 року вбачається, що ОСОБА_5 придбав жилий будинок АДРЕСА_2. Згідно з п. З вказаного договору, продаж будинку здійснено за 52470 гривень.
ОСОБА_5 стверджує, що вказаний житловий будинок був придбаний за його власні кошти та кошти, які подарували йому батьки.
Кошти на купівлю спірного будинку він та його батьки отримали від продажу належної їм квартири АДРЕСА_1, про що свідчить договір купівлі-продажу квартири від 16 грудня 2002 року, копія якого міститься в матеріалах справи. Продаж вказаної квартири вчинено за 79400 гривень.
З вказаної суми одержаних від продажу квартири грошових коштів його частка разом з неповнолітнім сином ОСОБА_9, законним представником якого він являється, становила 39700,00 грн., іншу частину грошей від продажу квартири в розмірі 39700,00 грн. йому подарували батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_7, на підтвердження чого надав суду оригінал договору дарування грошей від 17.12.2002 року.
Частиною 1 статті 244 ЦК України 1963 року передбачено, що договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ст. 59 УПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на зазначене суд правильно визначив, що договір дарування грошей від 17.12.2002 року є недопустимим доказом у зв'язку з невідповідністю його формі, встановленій законом та відсутністю нотаріального посвідчення вказаного договору.
Згідно зі ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
ОСОБА_5 не довів у судовому засіданні, що спірний будинок є його особистою власністю.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв до 1 січня 2004 року, та був чинний на час набуття сторонами частини спірного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, і користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших І поважних причин не мав самостійного заробітку.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 є спільною власністю подружжя, а тому правильно визнав за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину зазначеного будинку.
Доводи в цій частині не спростовують висновків суду.
Підстав для скасування чи змін рішення в цій частині не має.
Частиною 3 ст.303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
В своїх поясненнях представник ОСОБА_5 звернув увагу судової колегії на те, що суд грубо порушив норми матеріального і процесуального права, встановивши факт спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 11.07.2002 року до 14.03.2003 року.
Відповідно до ст.234 ЦПК України суд може встановити юридичний факт, що має значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Як пояснив представник ОСОБА_6, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу необхідно для визначення обсягу майна, що підлягає поділу.
Стаття 74 Сімейного кодексу України. яка передбачає право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, введена у дію з 01 січня 2004 року.
Таким чином, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 01.01.2004 року не має ніякого правового значення.
Оскільки, встановивши вищезазначений факт, суд порушив норми матеріального та процесуального права, судова колегія вважає за необхідне скасувати рішення суду в цій частині і відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог.
В інший частині рішення суду не оспорювалось.
Керуючись ст.ст.303,307,308,314, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 квітня 2014 року в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_5 однією сім'єю з 2002 по 2003 рік скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_6 в зазначеній частині відмовити.
В інший частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення рішення.
Головуючий:
Судді: