КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" липня 2014 р. Справа№ 910/1289/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Мальченко А.О.
при секретарі: Мельниченко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Мажара О.Є. ( за довіреністю від 25.03.2014 року)
від відповідача : Гончар Н.Б. (за довіреністю №22 від 26.12.2013 року), Гордієць С.С. (за довіреністю №33 від 26.12.2013 року), Коцар О.С. ( за довіреністю №24 від 21.02.2007 року)
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ БЛЕНД"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014р.
у справі № 910/1289/14 (суддя: Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ БЛЕНД"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав"
про визнання недійсним договору №15 від 30.06.2010р. про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 15/01-КР-8/2007 від 21.02.2007р
ВСТАНОВИВ:
У січні 2014 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" про визнання недійсним договору №15 від 30.06.2010 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №15/01-КР-8/2007 від 21.02.2007.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. по справі №910/1289/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави передбачені ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору №15 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 30.06.2010, оскільки останній не суперечить нормам чинного законодавства та укладений при вільному волевиявленні сторін та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Банком були виконані свої зобов'язання за кредитним договором та ще у 2007-2008 роках надано позивачу в користування кредитні кошти в загальній сумі еквівалентній 7 550 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ БЛЕНД" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що для підтримання виробничого процесу з метою недопущення зупинення господарської діяльності та запобігання банкрутству підприємства, потребував кошти, тому було укладено оскаржений договір на підвищення банківського відсотку на невигідних для себе умовах. Судом не було також взято до уваги, що позивач погодився на підвищення відсоткової ставки в сторону її збільшення через загрозу застосування п. 2.8.7 Кредитного договору, яким визначено право відповідача вимагати дострокового повернення кредитних коштів. Також судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у призначенні експертизи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ БЛЕНД" та призначено справу № 910/1289/14 до розгляду на 10.06.2014 р., у складі колегії суддів, головуючий суддя Руденко М.А., суддів: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О. від 10.06.2014 року, в зв'язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці, здійснити розгляд справи № 910/1289/14 у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., суддів: Дідиченко М.А., Мальченко А.О.
10.06.2014 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи.
10.06.2014 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 08.07.2014 року
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. від 08.07.2014 року, в зв'язку з виходом з відпустки судді Руденко М.А., здійснити розгляд справи № 910/1289/14 у складі: головуючий суддя Руденко М.А., суддів: Дідиченко М.А., Мальченко А.О.
08.07.2014 року представник позивача, у судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Окрім того, представник позивача підтримав своєї клопотання, просив призначити судову економічну експертизу у справі та в зв'язку з цим провадження у справі зупинити.
Представник відповідача у судовому засіданні вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для скасування відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено, судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.02.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Богуслав" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Богуслав") (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" (позичальник за договором) був укладений кредитний договір №15/01-КР-8/2007 (далі Кредитний договір) про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії в іноземній валюті.(т.1 а.с.8)
За умовами зазначеного договору, банк на умовах, передбачених цим договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 1 142 000 дол. США, в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти, для ведення статутної діяльності зі сплатою 14 процентів річних за користування сумою кредиту на строк з 21.02.2007 по 20.02.2009.( п. 1.1 Кредитного договору). Термін погашення кредиту - 20.02.2009 або термін, встановлений у відповідності з п. 2.8, 2.9 цього Договору.(п. 1.4 Кредитного договору)
В подальшому за період з 27.02.2007 по 30.06.2010 сторонами були внесені зміни та доповнення до Кредитного договору, та укладені відповідні договори №№1-15, якими змінювався п. 1.1. Кредитного договору, викладався в різних редакціях, яким змінювались та збільшувались проценти річних, змінювався ліміт кредитування, а також продовжувався строк кредитування (т.1 а.с.19-42).
Так, відповідно до спірного Договору №15 від 30.06.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору (т.1 а.с.42), сторони дійшли згоди викласти п.1.1 Кредитного договору у наступній редакції:
"1.1.Банк на умовах, передбачених цим Договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію, з можливістю одночасного кредитування в національній валюті України - гривні та іноземній валюті - доларах США, з лімітами в сумі, які на день фактичної видачі не можуть перевищувати:
- 1 279 520,00 грн. при кредитуванні в національній валюті - гривні, та
- 1 232 000,00 дол. США при кредитуванні в іноземній валюті - доларах США, в межах яких надає позичальнику в користування грошові кошти, на поповнення обігових коштів, зі сплатою 19,5 % річних за користування сумою кредиту, отриманого позичальником в національній валюті - гривні та 15,27 % відсотків річних за користування сумою кредиту, отриманого позичальником в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до пунктів 2,3 Договору № 15 від 30.06.2010, всі інші умови Кредитного договору залишаються без змін. Він набирає чинності з дати його підписання сторонами, є невід'ємною частиною договору та діє до виконання позичальником в повному розмірі взятих зобов'язань за Договором.
Пунктом 4 договору №15 передбачено, що сторони домовились, що підписання цього Договору не є новацією умов Кредитного договору.
Позивач, посилаючись , що вищевказаний договір про внесення змін № 15 був укладений на вкрай невигідних умовах, звернувся з позовом до суду про визнання його недійсним.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що фінансове становище позивача з 2009 року не змінилось та дозволяє йому проводити активну господарську діяльність, отримувати кредити як у відповідача так і в інших банках України. Вказав, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного фінансового становища, внаслідок якого спірний договір № 15 був укладений на вкрай невигідних умовах
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Пунктом 3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.
Таким чином, для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Апелянт на підтвердження свого доводу про скрутний фінансовий стан підприємства надає баланс за 2009 та 2010 роки, звіти про фінансові результати за 2009 і 2010 роки.
Колегія суддів не приймає до уваги вищезазначені докази, вважає їх необґрунтованими, оскільки договірні зобов'язання базуються на принципі вільного волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.
Разом з тим вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що на момент укладення спірного Договору позичальник перебував у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалось у відсутності коштів для нормального ведення господарської діяльності, чи для нього існувала загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин.
Відповідно до ст. ст. 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Як видно з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, документи (банківські виписки наявні в матеріалах справи), які свідчать про оплату кредиту та відсотків за користування кредитом, підтверджують фінансову спроможність позивача виконувати свої грошові зобов'язання за Кредитним договором. Оскільки, позивач отримав кредитні кошти за договором та вчинив дії по виконанню зобов'язань за договором, зазначене свідчить про визнання та схвалення позивачем укладеного договору.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі, на наявність невигідних умов спірного договору під підвищений банківський відсоток, колегія суддів також вважає необґрунтованими та непідтвердженими, оскільки, відповідно до ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (в редакції станом на 30.06.2010), надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.
Також відповідно до ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку , що погодження на підвищення відсоткової ставки за кредитним договором було зроблено за вибором позивача, а не через загрозу застосування наслідків, передбачених п. 2.8.7 кредитного договору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсними договору №15 від 30.06.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 21.02.2007 №15/01-КР-8/2007.
Крім того, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи. Також, представник позивача в суді апеляційної інстанції заявив клопотання про призначення судової економічної експертизи, в якій просив поставити на вирішення експертизи питання з метою визначення економічних показників (ліквідності, платоспроможності та прибутковості) господарсько-фінансової діяльності ТОВ "БМБ Бленд" станом на 30.06.2010 та як вказані показники вплинули на результати господарсько-фінансової діяльності ТОВ "БМБ Бленд"; визначити фінансове становище товариства з метою встановлення ознак неплатоспроможності станом на 30.06.2010.
Дослідивши матеріали справи та клопотання апелянта, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.
Згідно п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, оскільки відсутні підстави для призначення судової експертизи.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року у справі № 910/1289/14, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ БЛЕНД" на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року у справі № 910/1289/14 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року у справі № 910/1289/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/1289/14 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
А.О. Мальченко