Номер провадження: 22-ц/785/5680/14

Головуючий у першій інстанції Смірнова І. О.

Доповідач Доценко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Доценко Л.І.,

суддів - Процик М.В., Гірняк Л.А.,

за участю секретаря - Булгак Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та процентів за користування позикою, у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА :

09.10.2013року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому посилалась на те, що 08 квітня 2011року уклала з відповідачем письмовий договір позики, за яким позичила відповідачеві кошти в сумі 420000 гривень.

У відповідності до умов позики, що зазначено у розписці, ОСОБА_3 зобов'язався повернути грошові кошти у строк до 20 липня 2011 року, а в разі неповернення боргу в строк, він зобов'язався сплатити позивачу пеню в розмірі 1% від загальної суми позики за кожен день прострочення.

Під час розгляду справи позивачка збільшила свої позовні вимоги в частині грошових сум, посилаючись на те, що відповідач продовжує порушувати умови договору позики (а.с.62-64) та просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором позики у розмірі 328400 гривень; пеню за несвоєчасне повернення грошей - 3038024,00 гривень; 3 % річних - 116493 гривень 14 копійок; проценти за користування грошима - 68127 гривень 84 копійку та судові витрати - 3441 гривню.

В подальшому представник позивача надала ще одні пояснення за позовною заявою (а.с.86-89), в яких посилалася на те, що договір позики був укладений внаслідок новації первісного зобов'язання, яке виникло між сторонами на підставі договору про спільну діяльність (просте товариство).

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала, просила задовольнити тому, що невиконання контракту по сільськогосподарській продукції з вини відповідача є підставою для написання розписки. Відповідач власноруч написав вказану розписку, для

погашення боргу, передав частково гроші у сумі 300000 гривень, тому визнавав свої зобов'язання повертаючи борг, як новацію. Відповідно даним державної служби статистики України, збір урожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду в регіонах України за 2011 рік, в Одеській області вродив ріпак озимий (а.с. 200 -203). Відповідач та свідки не довели суду, що ріпак, який був засіяний на кошти, в тому числі і чоловіка позивачки, загинув. Вирощений ріпак та його продаж могли не пройти через статзвітність району.

Відповідач та його представник позов не визнали, пояснили суду, що невиконання контракту по сільськогосподарської продукціїї по вирощуванню ріпаку пов'язано з погодними умовами. На прохання ОСОБА_4 та чоловіка позивачки ОСОБА_6 він погодився вирощувати у себе в господарстві ріпак. Чоловік позивачки вніс на виконання контракту 280000 гривень, а ОСОБА_4 тільки 40000 гривень. У зв'язку з невиконанням всіх умов інвестицій, він, замість 1000 га, засіяв тільки 500 га ріпаком. У березні 2011 року ОСОБА_4 та чоловік позивачки, бачили поле із загиблим ріпаком . У зв'язку з чим, у квітні 2011 року дане поле було пересіяно і засаджене ячменем. Ніякої реалізації ріпаку у 2011 році не було, статзвітність по господарству правдива.

Позивачка ніяких грошей 08 квітня 2011 року йому не давала. Він на прохання її чоловіка переписав розписку з написанного тексту і погодився повернути йому внесені гроші за контрактом. Він добровільно повернув чоловіку позивачки 300000 гривень. Про новацію йому нічого не було відомо і він про це дізнався з даного позову.

Третя особа ОСОБА_4 пояснив суду, що у зв'язку із загибеллю посівів ріпаку, який вони мали намір виростити та поділити між собою, сторони у договорі простого товариства, а саме: він, чоловік позивачки ОСОБА_6 та відповідач відмовилися від виконання умов цього договору в лютому-березні 2011 року. В грудні 2011 року відповідач добровільно повернув йому кошти, які він вклав у спільну діяльність.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду оскаржує представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.2 ст.1141 ЦК України ОСОБА_3 повернув ОСОБА_2 та ОСОБА_4, учасникам договору про спільну діяльність, вкладені ними грошові кошти, правовідносин, що виникають із договору позики між сторонами укладено не було, оскільки ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 420000грн. ОСОБА_3 не передавала, а він їх за договором позики не отримував.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.05.2010року між ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладений договір про спільну діяльність ( просте товариство) з вирощування сільськогосподарської культури - ріпаку.

За умовами договору ОСОБА_4 і ОСОБА_2 надавали ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 340000гривень, а ОСОБА_3 надавав земельну ділянку у розмірі 1000га, необхідні машини для обробки землі та посівний матеріал. Сторони договору мали на меті отримати прибуток з вирощування ріпаку та розподілити вирощений врожай, відповідно до умов договору.

Для вирощування ріпаку ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 40000гривень, а чоловік позивачки ОСОБА_2, який не був стороною у договорі про спільну діяльність передав ОСОБА_3 280000гривень.

Дані обставини визнані в судовому засіданні сторонами, у зв;язку з чим відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Згідно до ч.1 ст.1130,1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони ( учасники) зобов;язуються спільно діяти без створення юридичної особи для створення певної мети, що не суперечить законові.

У разі припинення договору простого товариства , речі, передані у спільне володіння та ( або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін- ч.2 ст.1141 ЦК України.

У зв;язку з несприятними умовами, які були взимку 2011року, весь посіяний сторонами у справі ріпак вимерз, в результаті чого весною 2011 року сторони договору про спільну діяльність вирішили припинити спільну діяльність з вирощування ріпаку і дійшли згоди про те, що ОСОБА_3 поверне їм грошові кошти, отримані ним для ведення спільної діяльності.

Факт відсутності реалізації ріпаку по господарству ППСФ « Агро КСОД» у 2011році підтверджується даними державної звітності по району.

Відповідно до ч.2 ст.1141 ЦК України відповідач ОСОБА_3 свої зобов;язання виконав, повернувши сторонам у договорі про спільну діяльність вкладені ними грошові кошти, а саме ОСОБА_4 40000гривень, ОСОБА_2- 300000гривень.

Дані обставини сторони визнали в судовому засіданні, у зв;язку з чим відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що між сторонами виникли та існували правовідносини, пов;язані з веденням спільної діяльності і відповідач взяв на себе зобов;язання повернути позивачу та третій особі вкладені ними у спільну діяльність грошові кошти, що ним і було зроблено.

Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції не встановлено, що між сторонами було укладено договір позики, оскільки при написані розписки від 08.04.2011року ОСОБА_2 не передавала ОСОБА_3 420000гривень, що вона також підтвердила в суді апеляційної інстанції, а ОСОБА_3 не брав в борг 420000гривень.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що сторони погодили змінити одне зобов;язання іншим тобто мало місце новація зобов;язання, передбачена ч.2 ст.604 ЦК України колегія суддів не приймає до уваги, оскільки для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов;язання, яке діяло раніше, і заміну його новим зобов;язанням, але в розписці сторони не зазначили, що має місце новація зобов;язання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1п.1, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Л.І. Доценко

Судді М.В. Процик

Л.А. Гірняк