А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

25.06.2014 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів:

головуючого - Симаченко Л. І.,

суддів–Гошовського Г.М.,Дацківа В.В.,

з участю секретаря - Головець М. А.,

прокурора - Сирохман Л. І.,

обвинуваченого - ОСОБА_3,

його захисника - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №11-кп/777/199/14 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 24 березня 2014 року.

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Ужгорода Закарпатської області, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судимий,

визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України із призначенням покарання за ч. 2 ст. 191 КК України у виді обмеження волі строком на три роки, з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на один рік; за ч.1 ст. 366 КК України у виді обмеження волі на два роки з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на один рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно йому призначено покарання у виді обмеження волі строком на три роки з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на один рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком - один рік, з покладенням відповідно до вимог п. п. 2, 3 ст. 76 КК України обов'язків - не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 не обирався.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що, будучи приватним підприємцем і службовою особою, виконуючи роботи на підставі укладених між ним та Закарпатським КП «Будкомплектторг» договорів на виконання робіт по поточному ремонту дорожньої розмітки, достовірно знаючи, що витрати на заробітну плату інженерно-технічних працівників та відрахування на соціальні заходи ним не здійснюються, умисно, з метою незаконного заволодіння бюджетними коштами, шляхом зловживання своїм службовим становищем, в період часу з 1 квітня 2012 року по 31 березня 2013 року під час розрахунків загальновиробничих витрат об'єктів І та ІІ блоків вніс в акти прийому виконаних робіт завідомо неправдиві відомості щодо витрат на заробітну плату та відрахувань на соціальні заходи в сумі 14 364 гривень 92 копійки.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись на те, що він не є суб'єктом злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки не являється службовою особою. Вказує, що додаткове покарання у виді позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю йому за ч. 2 ст. 191 КК України призначено безпідставно, оскільки таке є одним із видів основного покарання, передбаченого санкцією статті. Просить врахувати, що щиро розкаявся у тому, що незаконно одержав державні кошти та повністю відшкодував заподіяну шкоду.

Заслухавши доповідь судді про зміст оскарженого судового рішення та вимоги апеляційної скарги, доводи ОСОБА_3 та його захисника про задоволення апеляційних вимог, викладених в змінах та доповненнях до апеляції; думку прокурора про відмову у задоволенні апеляції захисника; виступи учасників кримінального провадження в судових дебатах; останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що апеляція ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судовий розгляд відбувся в порушення вимог ч. 3 ст. 349 КУПК України щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню. Так, приймаючи рішення про недоцільність дослідження доказів, суд не прийняв до уваги, що таке рішення допустимо лише щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. З'ясовуючи питання про визнання винуватості, суд не перевірив, чи визнає обвинувачений винуватість саме за тих обставин, що зазначені в обвинувальному акті, чи правильно розуміє їх зміст й чи не висловлює заперечень щодо їх встановлення.

З журналу судового засідання та фонограми фіксації перебігу судового засідання вбачається, що ОСОБА_3 визнав винуватість і розкаявся у внесенні в акти прийому виконаних робіт неправдивих відомостей щодо витрат на заробітну плату інженерно - технічних працівників та відрахування на соціальні заходи. Обставину, що він є службовою особою, тобто суб'єктом злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_3 оспорює з посиланням на те, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру є фізичною особою - підприємцем.

Суд жодних питань з цього приводу йому не задав. Докази, що доводять характер та обсяг повноважень ОСОБА_3 і коло його службових обов'язків не дослідив. Суд не з'ясовував, хто виконував роботи, передбачені договорами підряду, чи залучались до виконання робіт наймані робітники, чи укладались з ними договори, тощо, тобто чи були пов'язані обов'язки ОСОБА_3 з виконанням організаційно - розпорядчих функцій і не перевірив його показання під час допиту в якості підозрюваного про залучення до робіт працівників ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7. ( т. 3 а. с. 239 - 240, 271 - 272 ).

Суд не звернув увагу, що на досудовому слідстві показання обвинуваченого в цій частині шляхом допиту вказаних осіб не перевірялись, хоча ОСОБА_3 обвинувачувався саме в тому, що, будучи приватним підприємцем та службовою особою, заволодів чужим майном шляхом зловживання службовим становищем та вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, тобто вчинив кримінальні правопорушення зі спеціальним суб'єктом - службовою особою.

Отже, обставини, що мали суттєве значення для вирішення питання про наявність, чи відсутність ознак, що характеризують суб'єктивну сторону кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, залишились поза дослідженням суду.

Незважаючи на це, суд постановив обвинувальний вирок, який є суперечливим за своїм змістом. З одного боку суд зазначає, що не досліджував докази в порядку ст. 349 КПК України, з іншого - посилається на докази, які не досліджував, при цьому без аналізу зазначених в них даних і не мотивуючи висновки з тих питань, що є обов'язковими при постановленні судового рішення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України. ( т. 4 а. с. 54 - 56 ).

Таким чином, вирок суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, згідно з якими обгрунтованим може вважатись тільки таке рішення, яке ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у відповідності до вимог статті 94 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи апелянта в частині незаконності вироку обґрунтованими. В решті апеляційні вимоги захисника задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах кримінального закону щодо правил призначення основного та додаткового покарання, закріпленим в розділі Х та в санкції статті 191 КК України.

З врахуванням зазначених вище вимог кримінального процесуального закону, ст. 129 Конституції України, практики Європейського суду з питань виконання ст. 6 Конвенції про захист прав і свобод людини щодо гарантій фактичного і закріпленого в законі доступу до суду та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів приходить до висновку про скасування вироку з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого суду необхідно всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини кримінального правопорушення, належним чином перевірити доводи апелянта, дати відповідну оцінку зібраним і дослідженим доказам у їх сукупності та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 412, 415, 418, 419 КПК України, апеляційний суд Закарпатської області

П О С Т А Н О В И В:

Апеляцію ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду від 24 березня 2014 року щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: