У Х В А Л А

Іменем України

08 липня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2, при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Берегівського районного суду від 28 березня 2014 року по справі за поданням державного виконавця про визначення частки майна боржника ОСОБА_4 у спільній сумісній власності подружжя, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року заступник начальника відділу ДВС Берегівського районного управління юстиції (далі - державний виконавець) звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_4 у спільній сумісній власності подружжя, а саме будинку АДРЕСА_1.

Вказував, що на виконанні у відділі ДВС Берегівського РУЮ (далі -відділ ДВС) перебуває зведене виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 21.05.2013 року про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу в розмірі 509878,94 грн. та двох вимог управління Пенсійного фонду України у Берегівському районі про сплату 539,54 грн. боргу та 1187,77 грн. недоїмки.

Боржник добровільно заборгованість не сплачує, а вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення результатів не дали.

Зазначав, що ОСОБА_4 за час шлюбу із ОСОБА_3 придбав будинок, що перебуває у їх спільній сумісній власності.

Посилаючись на дані обставини просив визначити частку ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Берегівського районного суду від 28.03.2014 року подання державного виконавця задоволено. Визначено, що ОСОБА_4 належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1, яким він володіє спільно із ОСОБА_3

Не погодившись із цією ухвалою, заінтересована особа - ОСОБА_3 оскаржила її в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні подання державного виконавця.

Зокрема, апелянт зазначає, що боржник ОСОБА_4 вже тривалий час не користується будинком, оскільки на підставі договору про виділ майна подружжя від 11.09.2013 року, укладеним між нею та її колишнім чоловіком, вона є одноосібним власником будинку.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності представника відділу ДВС, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Заслухавши апелянта, його представника, представників стягувача та боржника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що на виконанні у відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 21.05.2013 року про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу в розмірі 509878,94 грн. та двох вимог управління Пенсійного фонду України у Берегівському районі про стягнення боргу та недоїмки.

Також встановлено, що період з 04.06.1994 року по 09.11.2011 року боржник ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3

З час шлюбу ОСОБА_3, згідно договору купівлі-продажу від 06.06.2006 року, придбала житловий будинок АДРЕСА_1.

На підставі цього договору за ОСОБА_3 одноосібно зареєстровано право власності на будинок в цілому (т. 1 а.с. 207).

Відповідно до ч. 1 ст. 64 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Договором про виділ майна подружжя від 11.09.2013 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визначено їх домовленість, що будинок АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_3, а ОСОБА_4 отримав від колишньої дружини грошову компенсацію в розмірі 20000 грн. (т. 1 а.с. 80, т.2 а.с. 35).

Даним договором, який на даний час є чинним і щодо якого діє презумпція правомірності (ст. 204 ЦК України), колишнє подружжя ОСОБА_4 реалізувало своє право на розподіл спільного майна за взаємною згодою.

Задовольняючи подання державного виконавця, місцевий суд доводи заінтересованої особи - ОСОБА_3 та боржника ОСОБА_4 про розподіл будинку за взаємною згодою до уваги не прийняв, а договір про виділ майна подружжя від 11.09.2013 року не визнав належним доказом, оскільки не було здійснено державну реєстрацію цього правочину і такий був укладений в період дії постанови державного виконавця про накладення арешту на все майно ОСОБА_4

Проте з таким висновком місцевого суду погодитись не можна.

Згідно ст. 379 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

Поясненнями заінтересованої особи (ОСОБА_3) і боржника ОСОБА_4 та матеріалами справи (зокрема, рішенням Берегівського районного суду від 09.11.2011 року про розірвання шлюбу, яке в порядку ч. 3 ст. 61 ЦПК України має силу преюдиції) встановлено, що подружжя ОСОБА_4, принаймі починаючи з початку 2011 року, разом не проживають (живуть за різними адресами), а тому спільно не володіють житловим будинком АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 34).

Ця обставина та наявність чинної, нотаріально посвідченої, угоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ спільного майна спростовує доводи державного виконавця викладені в поданні.

Оскільки спірний будинок ще з 2006 року зареєстрований на ім'я ОСОБА_3, як на власника будинку в цілому, потреби повторної перереєстрації права власності на будинок на того ж власника після укладення договору про виділ майна подружжя, на думку колегії суддів, немає.

Відсутність державної реєстрації правочину укладеного колишнім подружжям ОСОБА_3 обумовлена припиненням дії реєстру правочинів , який діяв на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів» і чинність якої була втрачена у зв'язку прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 5 вересня 2012 р. N 824 про «Деякі питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушення норм процесуального права, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нової ухвали про відмову в задоволенні подання державного виконавця.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Берегівського районного суду від 28 березня 2014 року скасувати.

У задоволенні подання державного виконавця відділу ДВС Берегівського районного управління юстиції про визначення частки майна боржника ОСОБА_4 у спільній сумісній власності подружжя відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: