Головуючий у 1 інстанції – Шальєва В.А. Суддя-доповідач – Нікулін О.А.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
Іменем України
04 вересня 2008 року справа № 22-а-8629/08
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого суддіНікуліна О.А.
суддів
при секретарі
за участі позивача
представника відповідачаСіваченка І.В., Горбенко К.П.
Денисенко К.С.
Мормуль О.В.
Остапова С.В.
розглянувши у відкритомусудовому засіданні
апеляційну скаргуУправління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від12 червня 2008 року
по справі№ 2-а-5551/08
за позовомОСОБА_1
доУправління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області
проВизнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И Л А :
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області (далі – УПФУ) про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії задоволені частково: визнані протиправними дії УПФУ щодо відмови з 01 лютого 2008 року в перерахунку пенсії у відповідності до вимог ст. ст. 49, 50, 54, 60, 70 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідача зобов’язано перерахувати та виплатити позивачеві пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з 01 лютого 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і постановити нову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував позивач.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, і встановила наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 6), є інвалідом 3 групи, причина інвалідності пов’язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Оскільки 22 травня 2008 року рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими з 01 січня 2008 року були внесені зміни зокрема до ст. ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, перерахунок пенсії повинний бути здійснений з урахуванням мінімальної пенсії за віком. Тобто судом першої інстанції правильно застосовані норми Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (надалі спеціальний закон), оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Розділ 8 даного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Нормами статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до категорії 1.
Частина перша та друга даної статті передбачає призначення пенсії за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але у всіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у наведених роках не може перевищувати 3,0 тис. грн.
Частина третя зазначеної статті (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3108-4 від 17 листопада 2005 року) визначає, що обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (загальний закон), у якому призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4.
Зазначене посвідчує, що після внесення змін у частину 3 статті 54 спеціального закону (17 листопада 2005 року), обчислення і призначення пенсії по інвалідності здійснюється за правилами загального закону, внаслідок чого розмір пенсії по інвалідності поставлений в залежність від розміру пенсії за віком, обчисленої за нормами загального закону.
Колегія судів не приймає посилання відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, з огляду на те, що зазначена стаття частиною третьою доповнена Законом України № 2505 від 25 березня 2005 року (набрав чинності 31 березня 2005 року), тоді як частина третя статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” змінена Законом України від 17 листопада 2005 року № 3108–15 (набрав чинності 13 грудня 2005 року). Саме неврахування відповідачем зазначених змін стало однією з причин хибного висновку щодо неможливості застосування стосовно позивача норм абзацу 1 статті 28 загального закону в частини визначення мінімального розміру пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму.
Частина 4 статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3 групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком. Приписи зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1997 року № 523 (з наступними змінами та доповненнями).
Посилання відповідача на частину 5 статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою визначено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого відповідач керувався розміром 19 гривень 91 копійка, визначеним Кабінетом Міністрів України, зокрема постановою № 1 від 3 січня 2002 року „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету”, (а з 1 вересня 2004 року - 22 грн. 30 коп.), колегія судів не приймає, оскільки ототожнювати порядок і розмір в силу різного правового навантаження цих визначень неможливо.
Наведена частина статті викладена із змінами згідно із Законами України № 2532-12 від 1 липня 1992 року, та № 3285-12 від 17 червня 1993 року (в редакції Закону № 230/96 від 6 червня 1996 року), тоді як частина третя, яка визначає обчислення і призначення пенсії по інвалідності змінена Законом № 3108-15 від 17 листопада 2005 року (набрав чинності 13 грудня 2005 року) і регулює безпосередньо правила обчислення пенсій за нормами статті 54 спеціального закону.
Правовою підставою позовних вимог є частина 3 статті 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” якою зазначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України „Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-14. Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505–4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Обґрунтування відповідачем своєї позиції посиланням на застосування у межах спірних відносин постанов Кабінету Міністрів України, спростовується також приписами пункту першого та шостого статті 92 Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом другим преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини першої статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального Закону якими передбачено що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом (Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування), закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-3. Статтею 17 даного Закону до основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір пенсії за віком. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Стаття 19 зазначає, що виключно законами України визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 дійшов до висновку, що Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При апеляційному розгляді справи і постановленні судового рішення у даній справі колегія суддів виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування норм спеціального закону у межах спірних відносин законними та обґрунтованими, постанова суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, апеляційну скаргу необхідно залишити без змін.
В повному обсязі ухвала складена 05.09.2008 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2008 року - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2008 року у справі № 2-а-5551/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області «про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії» - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення її в повному обсязі.
Головуючий: О.А.Нікулін
Судді: І.В.Сіваченко
К.П.Горбенко