УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28 "лютого 2008 року
Колегія Суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Дикун С. І.
суддів - Ходоровського М. В., Демковича Ю.В.
при секретарі - Любчик Л. з участю - апелянта ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника апелянта ОСОБА_3 ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5, прокурора Коруни Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1; ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної і матеріальної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня 2007 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6437, 15 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_3 51 грн судового збору та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в дохід держави та 10, 62 грн на користь ОСОБА_1
Із апеляційними скаргами на рішення суду звернулися ОСОБА_1 і приватний підприємець ОСОБА_3
ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначила, що суд безпідставно відмовив у стягненні заробітку за січень-половину березня 2006 року та не прийняв до уваги покази свідків, котрі ствердили про її роботу у відповідача у спірний період. Крім того, що суд не дав належної оцінки факту, що її звільнення було проведене з порушенням вимог трудового законодавства, без остаточного розрахунку. При цьому суд невірно відмовив у стягненні 5000 грн
Справа № 22а-73 Головуючий у 1 -й інстанції - Галіян Л.Є.
Категорія - 19, 41 Доповідач - Дикун С. І.
моральної шкоди та 460, 61 грн на лікування.
В апеляційній скарзі приватний підприємець ОСОБА_3 просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким ОСОБА_1 у позові в частині стягнення 1264 грн заборгованості по заробітній платі відмовити за недоведеністю позовних вимог, а в частині вимог про стягнення 183, 15 грн компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітку, 4990 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити у зв'язку з пропуском без поважних причин тримісячного строку звернення за вирішенням трудового спору. При цьому зазначив, що суд безпідставно задовольнив вимоги ОСОБА_1 та не прийняв до уваги доказів про виплату їй заробітної плати, а також, що суд розглянув справу за відсутності його адвоката, чим порушив його право на захи ст.
Під час розгляду справи в апеляційному суді апелянти підтримали свої апеляційні скарги з мотивів, наведених у них; апеляційних скарг протилежної сторони не визнали.
Прокурор підтримує апеляційну скаргуОСОБА_6
Колегія Суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги слід відхилити, виходячи із наступних мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у приватного підприємця ОСОБА_3 продавцем магазину "Мелодія", що стверджується трудовим договором №1547 від 12.03.2005року. За умовами договору тривалість робочого часу позивачки становила 20 годин на тиждень по змінному графіку з оплатою 0, 5 мінімальної заробітної плати на місяць.
Відповідачем не виплачено ОСОБА_1 заробітної плати за відпрацьований період травень-грудень 2005 року.
При звільненні ОСОБА_1 з роботи відповідач не провів з нею розрахунку.
За нормою ч.2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закону) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 117 КзпП, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з тих обставин, що відповідач не виплатив їй 1264 грн заробітної плати за травень-грудень 2005 року і у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати позивачка має право на відповідну компенсацію від відповідача у сумі 183, 15 грн. Крім того, що відповідач не виплатив позивачці належних їй при звільненні сум, а тому остання має право на 4055, 52 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. А також, що
факту заподіяння відповідачем ОСОБА_1 моральної шкоди не доведено.
Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду, як із такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Оскільки відповідачем не дотримано вимог Закону щодо забезпечення достовірного обліку виконуваної ОСОБА_1 роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці, що стверджується даними територіальної державної інспекції праці в Тернопільській області №994/21 від 07.12.2006 року; а також ним не подано доказів виплати заробітної плати позивачці з представленням відповідних касових документів, посилання апелянта ОСОБА_3 на недоведеність вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі не заслуговують на увагу колегії суддів. При цьому колегія суддів вважає, що суд обгрунтовано не прийняв до уваги даних про розрахунок сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та показів свідків, що бачили підпис ОСОБА_1 у відомостях про виплату заробітної плати, так як зазначені обставини самі по собі не можуть бути достатніми доказами фактичної виплати заробітку позивачці.
Непроведения розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КзпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат, незалежно від тривалості затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи, що фактичний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 не було проведено, твердження апелянта про пропуск позивачкою тримісячного строку звернення до суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованими.
За вимогами ч.2 ст. 233 КзпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про пропущення позивачкою тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітку, колегія суддів до уваги не приймає.
Безпідставними є посилання ОСОБА_3 на порушення судом його права на захи ст. Як вбачається з матеріалів справи, по справі було призначено 16 судових засідань, неодноразово оголошувалась перерва за клопотаннями представника відповідача про неможливість брати участь у розгляді справи з різних причин, в тому числі - у зв'язку з хворобою адвоката. Про перерву у судовому засіданні до 23.10.2007 року відповідач та його представник були належно повідомлені. За таких обставин, суд, відповідно до вимог ст. 169 ЦПК, обгрунтовано закінчив розгляд справи за їх відсутності.
Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що суд неправильно відмовив у стягненні заробітку за січень-половину березня 2006 року та не прийняв до уваги покази свідків, котрі ствердили про зазначені обставини, не
заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки обставини роботи позивачки у спірний період, крім показів свідків, не були підтверджені іншими доказами та спростовані трудовим договором, а також даними Тернопільського міського центру зайнятості, згідно з якими трудовий договір №1547 від 12.052005 року знято з реєстрації 13.01.2006 року у зв'язку з його розірванням 31.12.2005 року
за ст. 36 п.1 КзпП за угодою сторін.
За вимогами ч.1 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Оскільки позивачкою не доведено факту заподіяння їй відповідачем моральної шкоди, а також, що дії відповідача спричинили виникнення у неї ряд захворювань, на лікування яких потрачено спірні кошти, суд підставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди та коштів на
лікування.
Колегія суддів, керуючись ст. ст. 307ч.1п.1, 308, 315 ЦПК України, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня 2007 року
залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.