КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р. Справа№ 910/2951/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від позивача: Головко П.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: Білобловський С.В. - представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014р.

у справі №910/2951/14 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

про стягнення 264 527 665,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2014р. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі-відповідач) про 264 527 6665,49 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.05.2011 року між ним та відповідачем було укладено генеральну депозитну угоду №83-Ф-11.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди на підставі яких продовжувалось розміщення безготівкових коштів та продовжувався строк їх розміщення.

Листами позивач звертався до відповідача про повернення банківського вкладу (частин), проте дані вимоги не були задоволені, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача 260 000 000,00 грн. неповернутої частини вкладу, пеню в розмірі 1 769 358,23 грн., несплачених процентів в розмірі 512 876,71 грн., процентів за безпідставне збереження грошей в розмірі 1 224 404,80 грн. та 1 021 025,74 грн. інфляційних.

У процесі розгляду даної справи позивачем неодноразово подавалися до суду першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог з останніх вбачається, що він просив стягнути з відповідача 267 000 000,00 грн. неповернутого вкладу, пеню в розмірі 2 057 746,04 грн., несплачених процентів в розмірі 2 896 767,12 грн., процентів за безпідставне збереження грошей в розмірі 1 436 032,46 грн. та 2 639 380,60 грн. інфляційних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2014р. у справі №910/2951/14 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на користь Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України суму неповернутого вкладу 267 000 000,00 грн., несплачених процентів в розмірі 2 896 767,12 грн., пеню в розмірі 2 057 746,04 грн., індекс інфляції в розмірі 1 761 200,00 грн.

Також, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в доход Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 73 080,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 15.04.2014р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду в частині стягнення несплачених процентів в розмірі 2 896 767,12 грн., пені в розмірі 2 057 746,04 грн., індексу інфляції в розмірі 1 761 200,00 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 267 000 000,00 грн. неповернутого вкладу та 1 514 219,18 грн. несплачених процентів.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.05.2011 року між сторонами була укладена генеральна депозитна угода №83-Ф-11 (далі-Угода).

У відповідності до ч.1 ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 1 статті 1060 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із п.1.1 глави 1 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" № 516 від 03.12.2003 року, вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;

У відповідності до п.1.1 Угоди позивач перераховує, а відповідач приймає тимчасово вільні кошти, у тому числі резервні кошти в національній валюті, далі - депозит, на депозитний рахунок відкритий на ім'я позивача на умовах, визначених цією Угодою та додатковими угодами до неї.

Згідно із п2.1 Угоди позивач на протязі всієї дії цієї Угоди може розміщувати на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти, у тому числі резервні кошти на строк від 10 днів до 12 місяців. При кожному поповненні (повному або частковому вилучені) грошових коштів на депозитному рахунку між відповідачем і позивачем складаються додаткові угоди, в яких обумовлюється: сума, строк розміщення коштів на депозитному рахунку і процентна ставка. Додаткові угоди є невід'ємною частиною цієї угоди.

Пунктом 2.3 Угоди передбачено, що процентні ставки встановлюються згідно додаткових угод до цієї Угоди в залежності від строків розміщення коштів у розмірі, не нижче запропонованих відповідачем у конкурсній пропозиції від 23.02.2011р.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до генеральної депозитної угоди №83-ф-11 від 04.05.2011 року.

Так, додатковою угодою № 34 від 25.11.2013 року позивач продовжив розміщення безготівкових грошових коштів на депозитному рахунку в сумі 267 000 000,00 грн. на строк до 24.12.2013 року. На суму вкладу відповідач нараховує проценти у розмірі 9,0% процентів річних.

Листами №1181-03-1 від 16.12.2013 року та №1203-03-1 від 19.12.2013 року позивач повідомив відповідача про часткове повернення вкладу в сумі 100 000 000,00 грн. 24.12.2013 року та надання додаткової угоди на продовження терміну розміщення безготівкових коштів позивача з урахуванням суми повернення.

24.12.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №35 до генеральної депозитної угоди №83-ф-11 від 04.05.2011 року, відповідно до умов якої вона діє до 31.12.2014 року. Сторони погодились продовжити термін розміщення безготівкових грошових коштів клієнта (позивача) на депозитному рахунку в сумі 167 000 000,00 грн. на строк до 24.01.2014 року, з нарахуванням на суму вкладу процентів в розмірі 9,0%.

Оскільки, відповідач всупереч умовам Угоди безготівкові кошти в розмірі 100 000 000,00 грн. позивачу не повернув, останній звернувся з претензією №919-06-13 від 26.12.2013 року.

У відповідь на вказану претензію відповідач листом №626/046 від 28.01.2014 року повідомив позивача про те, що питання повернення грошових коштів буде вирішено найближчим часом.

23.01.2014 року між сторонами укладено додаткову угоду №36 до генеральної депозитної угоди №83-ф-11 від 04.05.2011 року, відповідно до умов якої сторони погодились продовжити термін розміщення безготівкових грошових коштів клієнта (позивача) на депозитному рахунку в сумі 167 000 000,00 грн. на строк до 24.02.2014 року, з нарахуванням на суму вкладу процентів в розмірі 9,0%.

Листом №27-03-5 від 11.02.2014 року позивач звернувся до відповідача та зазначив, що станом на 11.02.2014 року кошти в сумі 100 000 000,00 грн. банком фонду не повернуті, та просив відповідача частково зменшити депозит на суму 160 000 000,00 грн. та повернути кошти 14.02.2014 року.

У відповідь на вищезазначений лист відповідач листом вих. №122/1/046-кв від 17.02.2014р. повідомив позивача про те, що питання щодо дострокового часткового повернення депозитних коштів розглядається керівництвом банку та щодо прийнятого рішення буде повідомлено.

18.02.2014 року позивачем направлено відповідачу претензію вих. №104-06-13 щодо повернення коштів у розмірі 260 000 000,00 грн.

Оскільки, п. 2 додаткової угоди №36 від 23.01.2014 року визначено, що датою повернення вкладу є 24.02.2014 року, тому позивач просить стягнути з відповідача всю суму вкладу в розмірі 267 000 000,00 грн.

У відповідності до п.2 ст.1060 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно із п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" № 516 від 03.12.2003 року банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ / заява про повернення коштів тощо) /далі - вимога/ банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком.

Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.

Пунктом 3.3.4 Угоди сторони погодили, що позивач має право достроково вимагати від відповідача всю суму вкладу або його частину, попередньо повідомивши Банк у письмовій формі за 3 (три) банківських дня до дня вимоги.

Відповідно до п.3.2.3 Угоди відповідач зобов'язаний своєчасно повертати суму депозиту згідно додаткової угоді на рахунок позивача, обумовлений у п.6.2 чинної Угоди.

Згідно із ч.1 ст.1061 Цивільного кодексу України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Пунктом 6.3 Угоди передбачено порядок нарахування та сплати процентів:

Проценти по депозиту нараховуються щомісячно у останній робочий день звітного місяця і перераховуються на рахунок позивача №37176100013764, у Державному Казначействі України, м. Київ, ЄДРПОУ 00013764, МФО: 820172, щомісячно не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, або у день закінчення додаткової угоди (п.6.3.1 Угоди).

Нараховані проценти на суму депозиту не додаються до суми депозиту і, відповідно, відсотки на них не нараховуються.

Нарахування банком процентів здійснюється методом факт/факт (п.6.3.2 Угоди ).

Нарахування процентів на депозит починається з наступного, після надходження від позивача грошових коштів, і закінчується в той день, який передує даті повернення грошових коштів (п.6.3.3).

У відповідності до ч.3 ст.1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із ч.1 ст.1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі постанови Правління Національного банку України НБУ № 107 від 28.02.2014 року "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 28.02.2014 року прийнято рішення №9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк".

Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 03 березня 2014 року по 02 червня 2014 року.

Відповідно до ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Пунктом 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідач визнав позов в частині наповнення вкладу, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення неповернутого вкладу в розмірі 267 000 000,00 грн. визнаються судовою колегією обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача несплачених проценти в розмірі 2 896 767,12 грн. за період з 01.02.2014 року по 17.03.2014 року., судова колегія зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідач визнає заборгованість по несплачених відсотках в розмірі 1 514 219,89 грн.

У відповідності до додаткової угоди № 34 від 25.11.2013 року на суму вкладу банк нараховує проценти у розмірі 9,0% процентів річних.

Як вбачається з банківської виписки по рахунку за 03.02.2014р., відповідачем позивачу було переховано 526 684,93 грн. відсотків згідно договору №83-Ф-11 від 04.05.2011р., за період з 24.01.2014 року по 31.01.2014 року.

Тобто, нараховано відсотки за 8 днів січня 2014 року на суму вкладу в розмірі 267 000 000,00 грн.

У зв'язку з вищезазначеним, судова колегія погоджується з розрахунком процентів за користування вкладом наданим позивачем та вважає вимогу щодо стягнення з відповідача несплачених процентів в розмірі 2 896 767,12 грн. за період з 01.02.2014 року по 17.03.2014 року обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 057 746,04 грн., а саме: 2 054 356,16 грн. пені за порушення зобов'язань з часткового повернення суми депозиту та 3 389,88 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів на депозит, судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

У відповідності до ч.1-2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 Угоди сторони погодили, що за порушення взятих на себе зобов'язань з повного або часткового повернення суми депозиту та своєчасності сплати процентів на депозит банк зобов'язується сплатити на користь клієнта пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка діяла на момент порушення від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Враховуючи вище викладене, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 2 057 746,04 грн., а саме: 2 054 356,16 грн. - пені за порушення зобов'язань з часткового повернення суми депозиту та 3 389,88 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів на депозит.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача індексу інфляції, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи встановлене прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок здійснений судом першої інстанції (а.с.102-103 т.1), судова колегія погоджується з висновком останнього щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 761 200,00 грн. індексу інфляції.

Судова колегія звертає увагу на те, що позивачем відповідачу нараховані штрафні санкції та індекс інфляції з моменту порушення зобов'язання до моменту прийняття Національним Банком України постанови від 28.02.2014р. №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних», тому порушення норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не мало місце при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 436 032,46 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, проценти за користуванням чужими грошовими коштами ним нараховані за той самий період що і несплачені проценти.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги, те що позивачем не доведено нарахування зазначених сум, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 436 032,46 грн.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014р. у справі №910/2951/14 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року у справі №910/2951/14 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/2951/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 14.07.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв