Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
08 липня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кожух О.А., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іршавського районного суду від 23 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, -
в с т а н о в и л а :
У грудні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вимоги Банк мотивував тим, що 30.05.2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № MKА0GА0000000013.
Згідно умов цього договору позичальник отримав від Банку кредит в сумі 10421 доларів США (далі: $), який зобов'язався повернути до 30.05.2018 року і сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
В забезпечення зобов'язання за цим кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_3 30.05.2008 року був укладений договір іпотеки, за яким останній передав у іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Вартість будинку - 69339 грн.
Позичальник умов кредитного договору належним чином не виконував і станом на 12.12.2013 року має перед Банком заборгованість на суму $25306,83.
Посилаючись на дані обставини Банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки, а також виселити відповідача та інших мешканців із житлового будинку.
У лютому 2014 року відповідач ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до Банку про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.
Вимоги мотивував тим, що при укладенні кредитного договору Банком було порушено його права як споживача фінансових послуг. Зокрема, зазначав, що умови договору є несправедливими. Банк в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед підписанням кредитного договору не повідомив його в письмовій формі про правила та умови кредитування, не попередив його про можливі валютні ризики у разі зміни курсу долара США. При збільшенні розміру процентної ставки, що було передбачено умовами договору, Банк не надіслав йому відповідного повідомлення.
Посилаючись на дані обставини просив визнати кредитний договір та договір іпотеки недійсними.
Ухвалою Іршавського районного суду від 12.02.2014 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
Ухвалою Іршавського районного суду від 23.05.2014 року позов Банку залишено без розгляду.
Рішенням Іршавського районного суду від 23 квітня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Банку про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності апелянта, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Заслухавши представника апелянта та представника Банку, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене рішення у справі не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що його позов обґрунтований та доведений, однак не може бути задоволений у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.
За змістом Глави 19 ЦК України (ст.ст.256-268) позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 575 та ч.1 ст. 577 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави (іпотеки) підлягає нотаріальному посвідченню.
По справі встановлено, що 30.05.2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № MKА0GА0000000013.
Згідно умов цього договору позичальник отримав від Банку кредит в сумі $10421, який зобов'язався повернути до 30.05.2018 року і сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
В забезпечення зобов'язання за цим кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_3 30.05.2008 року був укладений договір іпотеки, за яким останній передав у іпотеку належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. Вартість будинку сторони договору визначили у 69339 грн.
Кредитний договір та договір іпотеки укладені 30.05.2008 року між Банком та ОСОБА_3 за своєю формою і змістом відповідають вимогам закону.
Відповідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина третя цієї статті передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
При вирішенні спору про визнання угод недійсними позивач повинен довести, а суд встановити, наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: невідповідність змісту угоди вимогам закону; недодержання встановленої форми угоди; відсутність у сторін (сторони) угоди належного обсягу правоздатності; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В порушення цих вимог процесуального закону позивач не надав суду належних та допустимих доказів та не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.
Суд першої інстанції на це уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності.
Невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, відповідно до пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 за недоведеністю позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Іршавського районного суду від 23 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: