22-ц/775/872/2014(м)

2-1425/11

Головуючий у 1-й інстанції Шатілова Л.Г.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 5

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Сорока Г.П.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Баркової Л.Л.,

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-22», про визнання права приватної власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 березня 2011 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

01 лютого 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що дану кооперативну квартиру вони з відповідачем придбали в період шлюбу, повністю сплатили пайовий внесок, але право власності не оформили, після припинення шлюбних відносин поділили спільне майно, квартира залишалась їй і відповідач вибув з квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 01 березня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на житлову квартиру АДРЕСА_1.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати за ним право власності на ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-22» в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, подав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності. Тому, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким визнати за позивачкою та відповідачем право власності на ? частину спірної квартири за кожним, заперечення позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що під час зареєстрованого шлюбу сторони набули право власності на кооперативну двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, житловою площею 27,4 кв.м., але відповідач не заперечував проти визнання права власності на квартиру за позивачкою.

З такими висновками суду колегія суддів не може не погодитись.

Так, відповідно до положень ст.146 ЖК України, ст.ст.15,16 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року, чинного до 27.04.2007 року, п.43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в підпункті «а» п.6 постанови від 18.09.1987 року №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» та підпункті «а» п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набуває права власності на це майно. У випадку сплати паю в житлово-будівельний кооператив подружжям у період їх спільного проживання за рахунок спільних коштів квартира після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном.

Згідно зі ст.384 ЦК України член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.11.1977 року, який розірвано 02.12.2010 року (а.с.10,11).

Спірну двокімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, житловою площею 27,4 кв.м., колишнім подружжям було придбано в період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти, пайовий внесок сплачено у повному обсязі (а.с.6,9), тому квартира є спільною власністю подружжя. В 2010 році шлюб між сторонами розірвано, відповідач знявся з реєстраційного обліку в квартирі та вибув з неї на інше постійне місце проживання в м.Донецьк, зареєстрував шлюб з іншою жінкою. Дані обставини не оспорюються сторонами та їх представниками.

Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка в позовній заяві посилалась на те, що повністю пайовий внесок за квартиру був сплачений в 1990 році, з 2000 року вона проживає в квартирі з донькою ОСОБА_6, оскільки з відповідачем сімейні відносини припинили, добровільно поділили спільне майно, квартира залишилась їй, де вона проживає з донькою постійно та за свої особисті кошти несе витрати на утримання квартири, житлово-комунальні платежі та ремонтні роботи. Відповідач з 2000 в квартирі не проживає, вивіз усе своє майно, в квартиру не повертався та ніяких витрат на утримання квартири не несе.

Відповідач в суді першої інстанції позов визнав та не оспорював наведені нею обставини, про що надав суду письмову заяву (а.с.23).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач підтвердив, що заяву про визнання позову писав особисто та добровільно відмовився від своєї частки квартири у зв'язку з тим, що в квартирі залишалась проживати його донька, а у нього була інша сім'я та інше житло, тому був згоден, щоб право власності на квартиру було оформлено на позивачку.

Відповідно до ст.174 ЦПК України відповідач може визнати позов протягом усього часу розгляду справи, зробивши усну заяву або направивши до суду письмову заяву.

У разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з ч.4 ст.130 ЦПК України у разі визнання позову суд ухвалює рішення у попередньому судовому засіданні.

З огляду на наведене, виходячи з того, що відповідач визнав позов і таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, та, враховуючи, що згідно з ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, суд першої інстанції обґрунтовано у попередньому судовому засіданні відповідно до вимог ст.ст.130,174 ЦПК України дійшов до висновку про задоволення позову.

Крім того, слід звернути увагу на те, що, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачка в апеляційному суді стверджувала, що після фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем та добровільного поділу майна приблизно в 2002 році вона передала відповідачу в рахунок компенсації вартості його частки у спільній квартирі 2000 доларів США, потім ще 700 доларів США, а після оформлення розірвання шлюбу при узгодженні з відповідачем питання про оформлення права власності на квартиру на її ім'я погасила за відповідача кредит в сумі 8000грн. Відповідач знявся з реєстраційного обліку з квартири, за його особистою заявою вибув з членства житлово-будівельного кооперативу, а вона замість нього вступила в члени кооперативу, оформила технічний паспорт на квартиру, документи щодо членства в кооперативі оформляли одночасно, також разом з нею відповідач ходив до суду та особисто писав заяву про згоду на оформлення права власності на квартиру на її ім'я.

Відповідач в судовому засіданні апеляційного суду визнав, що тривалий час не проживав в квартирі, добровільно вибув з членства кооперативу та замість нього в кооператив вступила його дружина, був згоден на оформлення права власності на квартиру на ім'я позивачки, від своєї частки квартири відмовився, що разом з позивачкою з власної волі ходив до суду та подавав письмову заяву про визнання позову, що отримував від позивачки в 2002 році грошові кошти в сумі 2000 доларів США та 500 доларів США, що в 2010 році вона погасила за нього кредит в сумі 8000грн. Також пояснив, що на той час він фактично проживав з іншою жінкою в м.Донецьку, з якою в 2011 році зареєстрував шлюб та в квартирі якої зареєструвався і проживав до 2014 року, на підтвердження чого надав суду для огляду паспорт з відповідними відмітками про реєстрацію та розірвання шлюбу, реєстрацію місця проживання.

Відповідно до положень ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, вважаються встановленими та доказуванню не підлягають.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки встановлені обставини свідчать про те, що сторони добровільно після припинення шлюбних відносин поділили спільне майно, у тому числі кооперативну квартиру. Посилання відповідача на те, що гроші у позивачки він брав у борг, ніякими доказами не підтверджено.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 березня 2011 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Гаврилова Г.Л.

Баркова Л.Л.