Справа № 22ц-6723\06 Головуючий у суді І інстанції: Антонюк А.А.
Категорія 32 Доповідач: Перцова В.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2006 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді: Перцової В.А.
Суддів: Козлова С.П., Повєткіна В.В.
При секретарі: Білоус A.M.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, житлово-комунальне підприємство "Побєда-сервіс" про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення, визначення порядку користування жилим приміщенням, стягнення матеріальних збитків, відшкодування моральної шкоди та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи -ОСОБА_1, ОСОБА_2, житлово-комунальне підприємство "Побєда-сервіс" про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням , -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними заявами до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 і просив зобов'язати їх не чинити йому перешкод в користуванні квартирою НОМЕР_1 буд. АДРЕСА_1, передати йому дублікат ключів від цієї квартири, стягнути з них на його користь на відшкодування моральної шкоди по 5000 грн. та судові витрати і витрати на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог він посилався на те, що зазначена квартира належить йому і ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 1998 року. Проживали в цій квартирі його син - ОСОБА_4 і дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_2, які перебували у фактичних шлюбних відносинах. У 2003 році вони припинили ці відносини, син вимушений був піти з квартири, а ОСОБА_2, яка не зареєстрована в цій квартирі, у 2004 році поміняла замки на вхідних дверях і перешкоджає сину і йому, як власнику квартири користуватись нею. ОСОБА_3 не приймає ніяких заходів до дочки, яка не пускає його в квартиру. Своїми діями відповідачки спричинили йому моральну шкоду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 також просив вселити його в спірну квартиру.
ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 і просила визнати його таким, що втратив право користування спірною квартирою, посилаючись на те, що він 15 червня 2003 року пішов з цієї квартири і більше туди не повертався. Ні вона ні її дочка не чинили йому ніяких перешкод в користуванні квартирою, замки на дверях вона поміняла лише 25 лютого 2004 року, після численних телефонних дзвінків і погроз з боку ОСОБА_4 та його родичів, які вимагали, щоб вона викупила частину квартири, яка належить його батькові. ОСОБА_4 не проживає в квартирі більше шести місяців без поважних причин.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2006 року, ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі НОМЕР_1 буд. АДРЕСА_1; зобов'язано її та ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою ОСОБА_1, передати йому дублікат ключів від квартири; вселено ОСОБА_1 в зазначену квартиру; стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 солідарно державне мито в сумі 59 грн.50 коп., витрати на правову допомогу адвоката - 2000 грн. і моральну шкоду -2000 грн.; в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до апеляційного суду із апеляційними скаргами і просять скасувати зазначене рішення, посилаючись на необґрунтованість висновків суду про порушення прав ОСОБА_1, як власника квартири, а також на те, що суд не дав належної оцінки доказам, безпідставно стягнув на його користь моральну шкоду і витрати на допомогу адвоката, не розглянув всі позовні вимоги ОСОБА_1, не з'ясував в повному обсязі обставини щодо непроживання в спірній квартирі ОСОБА_4
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що двокімнатна квартира НОМЕР_1 у будинкуАДРЕСА_1 належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 1998 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 У вказаній квартирі проживали син ОСОБА_1- ОСОБА_4 і дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_2, які перебували у фактичних шлюбних відносинах. Зареєстрований в даній квартирі тільки ОСОБА_4.
На початку 2003 року між ними виникли конфліктні стосунки і ОСОБА_4 вимушений був піти із спірної квартири. Неодноразово він та його батько, який є власником квартири намагались потрапити в квартиру, але ОСОБА_2 та її мати перешкоджали їм в цьому; в 2004 році вони поміняли замки на вхідних дверях, ключі від яких їм не надали.
Зазначені обставини підтверджуються поясненнями самих сторін, даними про їх звернення до органів міліції з приводу перешкод в користуванні квартирою і конфліктних відносин, актом державного виконавця про неможливість доступу у квартиру.
Даних про те, що ОСОБА_4 вибув на інше постійне місце проживання в матеріалах справи не має.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що районний суд обґрунтовано, виходячи з вимог ст. 4 Закону України "Про власність", задовольнив позов ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні ним квартирою, належною йому на праві власності, а також, відмовив в задоволенні позову про визнання таким, що втратив право користування спірною квартирою ОСОБА_4, який вселився і проживав в квартирі, яка є приватною власністю, із згоди її власників, як член сім'ї одного із власників.
Доводи в апеляційних скаргах про те що суд не з'ясував час та причини не проживання ОСОБА_4 в спірній квартирі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, він не може бути визнаний таким, що втратив право на користування житловою площею на підставі ст. 71 ЖК України , так як вселився і проживав в квартирі не як наймач або член сім'ї наймача.
Не є підставою для скасування рішення і посилання в скаргах на те, що суд не розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, так як таких конкретних позовних вимог він не заявляв і це не перешкоджає при заявлені цих вимог розглянути їх в іншому провадженні.
Посилання в апеляційних скаргах на безпідставність висновків суду про наявність перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою і спричинення йому моральної шкоди не відповідають фактичним обставинам справи; як зазначено в позовній заяві ОСОБА_3 і що підтвердила ОСОБА_2, вони поміняли замки на вхідних дверях, ключі ОСОБА_1 не давали. Порушивши права власника, вони спричинили ОСОБА_1 моральну шкоду.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що суд безпідставно зависив розмір відшкодування моральної шкоди і вважає за необхідне з урахуванням конкретних обставин справи, характеру і ступеню спричинених моральних переживань, зменшити цей розмір до 500 грн., змінивши в цій частині рішення суду і частково задовольнивши апеляційні скарги..
Апеляційний суд також вважає за необхідне зменшити розмір стягнутих на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу адвоката, оскільки, згідно наданої довідки (а.с. 192) він оплатив за ці послуги 1000 грн., а також з урахуванням часткового задоволення його позову, до 500 грн.
В решті апеляційні скарги слід відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Керуючись ст.ст. 307-309 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2006 року змінити в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши її розмір з 2000 грн. до 500 (п'ятисот) грн. і в частині стягнення витрат на правову допомогу, зменшивши їх розмір з 2000 грн. до 500 (п'ятисот) грн.
В решті рішення суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.