ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року Справа № 907/1138/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.

суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.05.2014

у справі№907/1138/13 господарського суду Закарпатської області

за позовомПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" м. Київ в особі представництва ПАТ "Укрпрофоздоровниця" Закарпатської області

до1. Солочинської сільської ради, 2. ТОВ "Санаторій "Кришталеве джерело"

провизнання недійсним рішення 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007, яким вирішено передати в оренду Закритому акціонерному товариству "Кришталеве джерело" (перейменованого у Приватне акціонерне товариство "Кришталеве джерело") земельну ділянку площею 0,2232га в ур. Біласовиця с. Солочин Свалявського району, та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі 03.07.2008 за №2124085601-040807070002, укладеного між Солочинською сільською радою та ЗАТ "Кришталеве джерело" (перейменованого у Приватне акціонерне товариство "Кришталеве джерело")

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача : Лисенко Я.О. (дов. №30-06/01 від 30.06.2014);

від відповідача-1 : не з'явилися;

від відповідача-2 : Поврозник А.П. (дов. б/н від 12.12.2013)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 у справі №907/1138/13 (судді: Пригара Л.І., Івашкович І.В., Ушак І.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 (судді: Дякович О.В., Марко Р.І., Данко Л.С.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 у справі №907/1138/13 і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.19, 41 Конституції України, ст.16, ч.1 ст.21, ст.ст.203, 215, ч.1 ст.321, ст.ст.331, 332, ч.1 ст.393 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ч.3 ст.24, ч.1 ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.12 Земельного кодексу України, ст.ст.35, 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, очисні споруди, до складу яких, зокрема, входять і колодязі каналізаційного колектору, входять до цілісного майнового комплексу санаторію "Квітка Полонини" та належать на праві власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: свідоцтвом про право власності на будівлі санаторію "Квітка Полонини" від 14.02.2001, паспортизацією будівель санаторію "Квітка Полонини" від 1983р., технічним паспортом інженерних споруд від 20.03.1969, актом державного приймання будівель (споруд), затвердженим рішенням виконкому Мукачівської районної ради депутатів трудящих №535 від 24.12.1964; по-друге, висновки апеляційного господарського суду про відсутність інформації щодо переліку майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу санаторію "Квітка Полонини", не відповідають матеріалам справи, оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивачем було надано паспортизацію будівель санаторію "Квітка Полонини" від 1983р., яка містить перелік майна, що входить до цілісного майнового комплексу, зокрема, згідно з даним документом до складу санаторію входять 17 будівель, в тому числі очисні споруди (п.п.12 п. II), на які позивачем надано технічний паспорт; по-третє, при укладенні з ТОВ "Кришталеве джерело" договору оренди земельної ділянки (на якій розміщені належні позивачу колодязі каналізаційного колектору очисних споруд) відповідачі порушили права і охоронювані законом інтереси позивача

Відповідач-1 не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

18.10.2007 Солочинською сільською радою Свалявського району Закарпатської області прийнято рішення "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки", згідно з яким вирішено затвердити ЗАТ "Кришталеве джерело" проект відведення земельної ділянки площею 0,2232га, яка розташована за адресою с.Солочин, ур. "Біласовиця", для розширення бази санаторію; віднести згадану земельну ділянку площею 0,2232га до земель оздоровчого призначення; передати ЗАТ "Кришталеве джерело" в оренду земельну ділянку загальною площею 0,2232га строком на 49 років за адресою с.Солочин ур. "Біласовиця" для розширення бази санаторію; встановити орендну плату у розмірі 5% грошової оцінки; ЗАТ "Кришталеве джерело" у 10-денний термін заключити договір оренди земельної ділянки з Солочинською сільською радою та подати його на державну реєстрацію.

На підставі вказаного рішення 24.03.2008 між Солочинською сільською радою (орендодавець) та ЗАТ "Кришталеве джерело" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає на підставі рішення двадцять першої сесії 3 скликання Солочинської сільської ради Закарпатської області від 18.10.2007 в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: с.Солочин, урочище "Біласовиця" Свалявського району Закарпатської області для розширення бази санаторію.

Згідно з п.2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2232га.

Відповідно до п.3.1 договору його укладено строком на 49 років.

Згідно з п.3.2 договору він вступає в дію з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до п.5.1 договору земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння.

Вважаючи, що внаслідок прийняття Солочинською сільською радою 18.10.2007 рішення "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки" і укладення на його підставі між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 24.03.2008 було порушено права та охоронювані законом інтереси Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", останнє звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Солочинської сільської ради та ТОВ "Санаторій "Кришталеве джерело" про визнання недійсним рішення 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007, яким вирішено передати в оренду ЗАТ "Кришталеве джерело" земельну ділянку площею 0,2232га в ур.Біласовиця с.Солочин Свалявського району та укладеного між Солочинською сільською радою та ЗАТ "Кришталеве джерело" договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за №2124085601-0408070700002 03.07.2008.

Позовні вимоги обґрунтовано нормами ст.ст. 21, 203, 215, 393 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки Солочинська сільська рада при прийнятті спірного рішення і укладенні договору оренди спірної земельної ділянки з відповідачем-2 перевищила свої повноваження щодо передачі в оренду земельної ділянки, на якій розміщено очисні споруди (колодязі каналізаційного колектору очисних споруд), належні на праві власності позивачу, чим фактично розпорядилася відповідними очисними спорудами.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано належних і допустимих доказів в підтвердження набуття ним у встановленому законом порядку права власності на спірний об'єкт - колодязі каналізаційного колектору очисних споруд, оскільки: по-перше, позивач обґрунтовує набуття ним права власності на спірний об'єкт колодязі каналізаційного колектору очисних споруд на підставі акту приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ "Укрпрофоздоровниця", в т.ч. цілісного майнового комплексу санаторно-лікувального закладу "Квітка Полонини" від 24.01.1994, однак при цьому відповідні первинні документи, в т.ч. сам акт приймання-передачі майна від 24.01.1994 (який би достовірно підтверджував, що до статутного фонду позивача увійшов спірний об'єкт (колодязі каналізаційного колектору очисних споруд) у складі цілісного майнового комплексу санаторію "Квітка Полонини" та що їх вартість врахована у загальній вартісній оцінці майна товариства) позивач не надав; по-друге, оскільки саме акт приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1994 є первинним документом, що підтверджує набуття позивачем права власності на передане до його статутного фонду майно, посилання позивача на наявність технічної документації стосовно очисних споруд, а саме колодязів каналізаційного колектору очисних споруд (акт державного приймання будівель (споруд) від 25.12.1964 року, паспортизацію будівель санаторію "Квітка Полонини" від 1983р. (згідно з якою до складу санаторію входять 17 будівель, в тому числі очисні споруди (/пп.12 п. II/ каналізація/ пп.15 п.II), технічний паспорт інженерних споруд від 20.03.1969, технічний паспорт на станцію біологічної очистки від 30.12.2013 та інвентарну справу на очисні споруди №1680), а також свідоцтво про право власності на будівлі санаторію "Квітка Полонини" від 14.02.2001 судом до уваги не приймаються.

Залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що: по-перше, позивач не подав належних і допустимих доказів в підтвердження набуття ним в установленому законом порядку права власності на колодязі каналізаційного колектору очисних споруд; по-друге, подана до господарського суду апеляційної інстанції копія акту від 24.01.1992 приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність позивача не приймається апеляційним господарським судом, оскільки в порушення ст.101 Господарського процесуального кодексу України позивач не навів жодних обґрунтувань неможливості подання вказаного доказу до господарського суду першої інстанції; крім того, вказаний акт не спростовує висновків господарського суду першої інстанції, оскільки не містить інформації щодо переліку майна, яке входило до складу цілісного майнового комплексу санаторію "Квітка Полонини" на дату складання такого акту; по-третє, посилаючись на акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 22.11.2005 (реконструкції очисних споруд), позивач не надав до суду належних доказів реєстрації права власності на створене майно; по-четверте, подана позивачем технічна документація на очисні споруди (акт державного приймання будівель (споруд) від 25.12.1964, паспортизація будівель санаторію „Квітка Полонини" від 1983р. (згідно якого до складу санаторію входять 17 будівель, в тому числі очисні споруди (/пп.12 п. II/ каналізація/ пп.15 п.II), технічний паспорт інженерних споруд від 20.03.1969, технічний паспорт на станцію біологічної очистки від 30.12.2013 року та інвентарна справа на очисні споруди №1680), а також свідоцтво про право власності на будівлі санаторію "Квітка Полонини" від 14.02.2001 не підтверджують факт оформлення та реєстрації права власності на колодязі каналізаційного колектору очисних споруд.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним рішення 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007, яким вирішено передати в оренду ЗАТ "Кришталеве джерело" земельну ділянку площею 0,2232га в ур.Біласовиця с.Солочин Свалявського району та укладеного між Солочинською сільською радою та ЗАТ "Кришталеве джерело" договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за №2124085601-0408070700002 03.07.2008.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів; права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до суду не лише за захистом порушених прав, а і за захистом охоронюваних законом інтересів.

Однак, обмежившись в підтвердження висновків про відсутність підстав для задоволення позову посиланням на недоведення позивачем за допомогою належних і допустимих доказів факту оформлення і реєстрації в установленому законом порядку права власності на колодязі каналізаційного колектору очисних споруд і, як наслідок, факту порушення його прав в результаті передачі в оренду відповідачу-2 земельної ділянки, на якій розташовані вищевказані колодязі, господарські суди не встановили обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, не надали оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що обґрунтування позовних вимог свідчить, що в даному спорі позивач захищає не тільки свої порушені права як власника колодязів каналізаційного колектору очисних споруд, а й легітимний інтерес, який він вбачає порушеним через втрату, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2, можливості належно оформити правовідносини користування земельною ділянкою (яка необхідна позивачу для обслуговування колодязів каналізаційного колектору очисних споруд).

Слід зазначити, що легітимний інтерес позивача стосовно визнання недійсним рішення відповідача-1 та договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного між відповідачами, є законним, не суперечить Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі №1-10/2004.

Однак, для правильного вирішення спору господарським судам необхідно дослідити наявні у справі докази і встановити, зокрема, на якій земельній ділянці знаходяться колодязі каналізаційного колектору очисних споруд : на земельній ділянці, переданій відповідачу-2 в оренду згідно з оскаржуваним договором оренди земельної ділянки від 24.03.2008, чи на земельній ділянці, переданій ДП "Санаторій "Квітка Полонини" за договором оренди земельної ділянки від 31.12.2004 (згідно з п.1 якого санаторію "Квітка Полонини" було передано в оренду земельну ділянку для обслуговування санаторію та очисних споруд - а.с. 186, т.1).

Крім того, господарськими судами не надано належної оцінки свідоцтву про право власності на будівлі санаторію "Квітка Полонини" від 14.02.2001 (а.с. 35, т.1), згідно з яким позивачу належать на праві колективної власності 17 будівель згідно інвентаризаційної справи, не витребувано у компетентних органів вищевказану інвентаризаційну справу з метою встановлення переліку об'єктів, на які позивач набув право власності.

Крім того, господарські суди не надали оцінки наявній в матеріалах справи копії інвентаризаційної справи №1680 на очисні споруди ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (згідно з якою до зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд санаторію "Квітка Полонини" включено колодязі - а.с. 208, т.1).

Викладене свідчить, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до частини першої статті 4-7 ГПК судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст.111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 у справі №907/1138/13 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 у справі №907/1138/13 та рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 у справі №907/1138/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий К. Грейц

Судді: С. Бакуліна

О. Глос