УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2008 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі: головуючого: Червинської М.Є. суддів: Новодворської О.І., Висоцької B.C., Лоленко А.В., Біляєвої О.М.
розглянувши в судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського ЗAT "Дзеркальник", третя особа Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з каліцтвом на виробництві за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2005 року року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2005 року,
встановила:
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2005 року, зобов'язано адміністрацію підприємства ЗАТ „Дзеркальник" сформувати відносно ОСОБА_1 та передати її до робочого органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кіровограді, для нарахування їй соціальних виплат та суми одноразової допомоги, виходячи із середнього заробітку 285 грн. 80 коп. та починаючи з дня встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності -03.06.2003 року.
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на судові рішення.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про
№33ц-403кс-08
Головуючий у першій інстанції Кулікова С.В.
Доповідач Новодворська О.І.
скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір, місцевий суд посилався на те, що позивачка доповнила свої позовні вимоги та просила суд у зв'язку з установленням їй 03.06.2003 року висновком МСЕК втрати 15% професійної працездатності, зобов'язати адміністрацію підприємства сформувати справу відносно неї та передати до робочого органу Фонду за місцем знаходження підприємства для нарахування та проведення їй соціальних та страхових виплат з 2003 року .
Такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи.
Згідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З позовної заяви ОСОБА_1 (а.с. 3, 4) убачається, що позивачка просила стягнути з підприємства щомісячні платежі, одноразову допомогу, матеріальну та моральну шкоду, а з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України щомісячні платежі, починаючи з 01.04.2001 року, посилаючись на те, що в січні 1991 року вона була прийнята на роботу на завод "Червоний дзеркальник" м. Кіровограда полірувальником скла. 31 травня 1991 року при виконанні підготовчо-заключних робіт осколком розколотого скла була травмована її стопа на правій нозі.
З часу травмування і до 1992 року вона знаходилась на лікуванні в 3-й та 4-й міській лікарні.
Адміністрацією підприємства було складено акт по формі Н-1 від 3 червня 1991 року № 1. На той час, про що свідчить довідка, яка їй надана підприємством, її середній заробіток складав 285.80 грн.
Після нещасного випадку на виробництві вона неодноразово знаходилась на лікуванні, проте інвалідність не оформлювала. За станом здоров'я змушена була звільнитися з роботи.
На підставі вищезазначеного, просила суд задовольнити її позовні вимоги та відшкодувати їй також моральну шкоду.
Будь-яких інших вимог позивачкою у встановленому законом порядку не заявлялося, вони нею не змінювалися, заяв про відмову від частини позовних вимог позивачкою суду, також, не направлялося.
З огляду на це, частина вимог позивачки судом не була розглянута, висновки ж щодо них у резолютивній частині відсутні, а в мотивувальній частині рішення не наведені переконливі мотиви, що до обґрунтованості чи їх необґрунтованості, і навпаки вирішено вимоги, які в установленому порядку позивачкою не заявлялися.
Частиною 4 ст. 18 Закону України „ Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначено, що робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є їх управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення. Управління та відділення виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Відповідно до п. 1.8 Порядку призначення та здійснення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей), затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 7 від 31.01.2002 року ( який діяв на час розгляду справи), особова справа потерпілого (членів його сім'ї) формується у відділенні того району де знаходиться підприємство, з яким потерпілий був у трудових відносин та на якому стався нещасний випадок або професійне захворювання. Зазначене відділення призначає та проводить страхові виплати (одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого; щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну части втраченого заробітку потерпілого (щомісячну страхову виплату); одноразову допомогу в разі смерті потерпілого; щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого) потерпілому (членам його сім'ї) та після цього передає особову справу потерпілого (членів його сім'ї) за їх заявою відділенням за їх місцем проживання, згідно з інформаційним листом виконавчої дирекції Фонду № 17 „Про передачу особових справ потерпілих (членів їх сімей) за місцем їх проживання" від 17.05.2002 року № 02-471.
Незважаючи на це, та на зауваження представника Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України ( а.с. 17, 18) до участі у справі у якості третьої особи, а не і якості співвідповідача, була притягнута Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України, в той час як фактично обов'язки по нарахуванню страхових сум судом були покладені на робочий орган Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кіровограді, який участь у розгляді справи не приймав, тобто судом вирішено питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі.
Покладаючи на ЗAT „Дзеркальник" обов'язок з формування справи ОСОБА_1, суд не урахував того, що формування особової справи потерпілого (членів його сім'ї) проводиться у відділенні того району, де знаходиться підприємство, із яким потерпілий був у трудових відносин та на якому стався нещасний випадок або професійне захворювання.
Зробивши висновок про те, що при розрахунку соціальних і страхових виплат та сум одноразової допомоги слід виходити із середньомісячного заробітку в 285.80 грн., суд не навів у рішенні розрахунку та мотивів такого висновку. Це також стосується й висновку щодо права позивачки на отримання одноразової допомоги у зв'язку з каліцтвом.
Так, судом не ураховано, що вперше стійка втрата працездатності у зв'язку із травмою, яка мала місце 31 травня 1991 року, позивачці встановлена на підставі висновку ВКК від 13.02.1992 року, згідно до якого у неї встановлено 15 % втрати професійної працездатності з 1.01.1992 року до 1.01.1994 року із зарахуванням строку з 24.12.1991 року.
Апеляційним же судом не було надано цим обставинам відповідну оцінку.
За таких обставин, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції згідно зі ст. 335 ЦПК України не може встановлювати обставини, що не були встановлені судами чи відкинуті ними, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 332, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2005 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.0