УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14 лютого 2008 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі: головуючого: Червинської М.Є. суддів: Новодворської О.І., Висоцької B.C., Лоленко А.В., Біляєвої О.М.

розглянувши в судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, 3-я особа: Новоселецький Георгій Борисович про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконним та скасування рішення VI позачергової конференції Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону від 29.07.2004 року, визнання недійсним наказу про звільнення за касаційною скаргою ОСОБА_1 рішення на Апеляційного суду м. Києва від   16 серпня 2006 року,

встановила:

У листопаді 2004 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись на те, що наказом керівника штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону за № 033 від 11 серпня 2004 року його, на підставі п.3 статті 40 КЗпП України було звільнено з посади першого заступника керівника вказаного вище штабу.

Вважає звільнення із займаної посади позивач безпідставним та незаконним. Свої обов'язки він виконував чесно та сумлінно, за що був неодноразово заохочений відзнаками МВС України та Київського міського Голови, і що дійсною причиною його звільнення було упереджене ставлення до нього керівника штабу.

Крім того, позивач посилався на те, що відповідачем були порушені норми законодавства Україна про працю, оскільки звільнення відбулося під час його тимчасової непрацездатності.

Прийняття конференцією рішення про його звільнення, відбулося у його відсутність, що позбавило його можливості реалізувати закріплене у статті 55 Конституції України право на захист своїх прав та інтересів від порушень та протиправних посягань і

Справа №33ц-395кс-08

Головуючий у першій інстанції Кухайлешвілі Ю.Л.

Доповідач Новодворська О.І.

особисто надати відповідні пояснення щодо неправомірності підстав для його звільнення, які були внесені відповідачем.

Позивач просив визнати незаконним рішення УІ позачергової конференції Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону від 29.07.04 року в частині звільнення його з посади першого заступника керівника КМГФ з ОГП, виключення зі складу штабу та членів цього формування, оскільки це рішення було прийняте під час його тимчасової непрацездатності, визнати незаконним наказ керівника штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону за № 033 від 11 серпня 2004 року, який був виданий на підставі рішення вказаної вище конференції, про його звільнення, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 29 липня 2004 року до дня постановки судом рішення по справі, та матеріальну компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 5000 грн..

Під час розгляду справи позивач надавав суду письмові зауваження, у яких посилався на те, що стягнення накладені на нього безпідставно, був порушений порядок їх накладення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.04.2006 року позов задоволено частково, поновлено позивача на посаді заступника керівника штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та стягнуто з відповідача на його користь за час вимушеного прогулу, з 29.07.2004 року до 04.04.2006 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 10582 грн., стягнуто у відшкодування моральної шкоди 1000грн.

Визнано незаконним та скасовано рішення VI позачергової конференції Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону від 29.07.2004р. в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, виведення його з складу штабу, виключення з членів указаного громадського формування Визнано недійсним наказ керівника штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону № 033 від 11.08.2004р. про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника, як такий, що було видано на підставі незаконного рішення конференції в частині звільнення з посади, виведення зі складу штабу та виключення з членів указаного громадського формування.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1084грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2006 року рішення, Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2006 року скасоване, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2006 року.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення апеляційної інстанції та залишення без зміни рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно вимог ст. 214 цього Кодексу - під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1)   чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)   чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Суд, в порушення положень ст. 214 ЦПК України не перевірив у повному обсязі доводи позивача щодо безпідставності накладення на нього дисциплінарних стягнень, причини пропуску позивачем, передбаченого ст. 233 КЗпП України, строку на звернення у суд із заявою про поновлення його порушених трудових прав.

Відповідно до положень п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівників може бути застосовано тільки одно з таких заходів стягнення: а) догана; 2) звільнення.

Згідно ч. 2 ст. 149 КЗпП України за кожне правопорушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Із матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції та апеляційної інстанції не з'ясували, яке саме допущене позивачем порушення трудової дисципліни стало причиною до звільнення його із займаної посади.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач був звільнений з роботи наказом № 033 від 11 серпня 2004 року, до суду ж із позовною заявою звернувся лише 22.11.2004 року, тобто за межами місячного строку. Незважаючи на це, суд не надав даним обставинам будь - якої оцінки, не з'ясував причину пропуску позивачем строку на звернення із заявою про вирішення трудового спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За таких обставин, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції згідно зі ст. 335 ЦПК України не може встановлювати обставини, що не були встановлені судами чи відкинуті ними, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2006 року скасувати, справу передати на новий  розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.