АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 542/809/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/2256/14

Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г.

Доповідач Дряниця Ю. В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді: Дряниці Ю.В.,

суддів: Карнауха П.М., Кривчун Т.О.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.,

з участю: представника позивача Коваленка Р.Й.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 червня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -

в с т а н о в и л а :

Позивач 07 травня 2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 34294,85 грн. та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 26 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено договір № PLXRRX03490439 про надання споживчого кредиту у розмірі 4860 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 58,32 грн. та одноразової винагороди у розмірі 810 грн., з кінцевим терміном повернення 26 березня 2010 року. Відповідно до умов договору, боржник зобов'язувався щомісячно здійснювати погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісії та інших витрат. Кредитні кошти відповідачем належним чином не поверталися, а тому, станом на 11 квітня 2013 року утворилась заборгованість на загальну суму 34294,85 грн.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 червня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість в сумі 9351,04 грн., з них: 4850 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят) грн. 18 коп. - заборгованість за кредитом; 636 (шістсот тридцять шість) грн. 98 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) грн. 72 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 529 (п'ятсот двадцять дев'ять ) грн. 88 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 (п'ятсот) грн. - штраф (фіксована частина); 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 28 коп. - (процентна складова);

- судові витрати в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн.40 коп. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що при ухваленні рішення судом дана неправильна оцінка встановленим обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з підстав, визначених п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що строк позовної давності, на застосуванні якого наполягала відповідачка до основної вимоги не сплинув, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, застосувавши спеціальний строк позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вірні та ґрунтуються на законі.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено договір № PLXRRX03490439 про надання споживчого кредиту у розмірі 4860 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 58,32 грн. та одноразової винагороди у розмірі 810 грн., з кінцевим терміном повернення 26 березня 2010 року.

Договір складається із Заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (СТАНДАРТ) та Тарифів, на що позичальником дана відповідна згода, яка власноручно підписана (а.с.4).

При зверненні до суду позивачем було надано Загальні положення, відповідно до яких сторонами погоджена тривалість позовної давності в 50 років.

Колегія суддів вважає, що Загальні положення, відповідно до яких сторонами погоджена тривалість позовної давності в 50 років, не заслуговують на увагу, оскільки надана банком роздруківка, фактично не має назви, містить лише Загальні положення та визначення термінів. Вказаний документ носить розпорядчий характер, жодним чином не відноситься до Умов споживчого кредитування фізичних осіб «Розстрочка», тому не може вважатись складовою частиною письмового договору, в якому сторони домовились збільшити строки позовної давності.

В подальшому суду першої інстанції позивачем були надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с.52-54), яким місцевий суд дав належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до норм ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, до уваги не беруться, виходячи з наступного.

Верховний Суд України зробив правовий висновок у справі № 6-126цс13 від 20.11.2013 року, відповідно до якого норми ЗУ «Про захист прав споживачів», якими кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Окрім того, не беруться до уваги доводи апелянта про те, що збільшення позовної давності не відбулося, оскільки вона не підписувала Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), оскільки зі змісту договору про надання споживчого кредиту, укладеного між сторонами, убачається, що позичальник ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які були надані йому у письмовій формі. Отже, окремо підписувати Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не є необхідним.

Відповідно до розділів 4 та 5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) визначено порядок розрахунків та відповідальність сторін.

Термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (п.5.5. Умов).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а спеціальна по позовній вимозі про стягнення пені - один рік (ст.ст. 257,258 ЦК України). Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У заяві на отримання кредиту вказано, що боржник ознайомилася та згодна із умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» (Стандарт), які були надані їй у письмовій формі, своїм підписом підтвердила факт про надану їй повну інформацію про умови кредитування. Згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років. З даним пунктом умов боржник погодився, про що свідчить його підпис на заяві та вказаний пункт недійсним не визнано.

При цьому, колегія суддів вважає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік, а п'ять років - це є лише збільшена позовна давність для звернення до суду.

ЦК України не передбачено заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Нормами статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з умов договору кінцевий строк його дії визначено до 26.03.2010 року. З позовом до суду позивач звернувся шляхом направлення документів засобами поштового зв'язку, які суд отримав 07 травня 2013 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги пред'явлені в межах збільшеного п'ятирічного строку позовної давності.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до норм статей 629, 610, 612, 625 ЦК України - договір є обов'язковим до виконання; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлений договором строк, як закріплено нормами статей 526, 530 ЦК України.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до принципу диспозитивності розгляду цивільної справи, суд має вирішувати справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів.

Будь-яких доказів на підтвердження стягнення заборгованості за кредитним договором іншими судовими рішеннями, які набрали законної сили, матеріали справи не містять та сторони не посилаються на наявність таких обставин.

Відповідно до п. 3.2.2. Умов, позичальник зобов'язується погашати кредит у порядку та строки відповідно до Заяви.

Згідно заяви позичальника (а.с.4), боржник зобов'язувався щомісячно здійснювати погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісії та інших витрат. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 25 по 30 число кожного місяця позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 287,48 грн.

Відповідно до Заяви позичальника та п. 3.3.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), погашення заборгованості здійснюється шляхом внесення коштів на картку клієнтом або шляхом списання коштів з поточних рахунків позичальника, згідно п. 3.2.5., при настанні строків платежів, передбачених цими Умовами та Заявою, у межах належних до сплати Банку сум.

Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу та обраховуватися по кожному черговому платежу окремо.

Зазначена правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13.

Із наданої позивачем виписки по рахунку заборгованості (а.с.45-47,50-51) вбачається, що боржник взагалі не здійснювала погашення заборгованості в період дії договору. При цьому в квітні та травні 2010 року було здійснено зарахування банком коштів на погашення заборгованості по тілу кредиту - 26.04.2010 року в сумі 9,41 грн. та 18.05.2010 року - в сумі 0,41 грн.

Відповідно до розрахунку позовних вимог (а.с.3) вбачається, що Банком визначена заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 11.04.2013 року у загальному розмірі 34294,85 грн., у тому числі:

- заборгованість за основною сумою кредиту - у розмірі 4850,18 грн.;

- заборгованість за процентами за користування кредитом - у розмірі 636,98 грн.;

- заборгованість по комісії за користування кредитом - 1224,72 грн.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань - 25473,69 грн.;

- штраф за порушення строків платежів (фіксована частина) - 500 грн. та процентна складова - 1609,28 грн.

Перевіривши розмір стягнутої судом заборгованості (по тілу кредиту, відсоткам за користування кредитними коштами та комісії), колегія суддів вважає, що судом першої інстанції була врахована правова позиція ВСУ від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13 та стягнення цих складових заборгованості проведено в межах п'ятирічного строку, починаючи з травня 2008 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (постанова ВСУ від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13).

Місцевий суд, застосовуючи наслідки спливу спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені, врахував правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові у справі № 6-101цс12 від 21.11.2012 року, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення рішення судом першої інстанції.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення пені, прийшов до висновку, що пеня повинна бути стягнута на останні 12 місяців перед зверненням до суду та зменшив її розмір до 529,88 грн.

Таким чином, доводи апелянта про те, що суд лише частково застосував спеціальну позовну давність по вимогам про стягнення пені не відповідають дійсності.

Сам розмір пені, допущений судом до стягнення, сторонами не оспорюється.

Доводи апелянта про те, що судом безпідставно не було застосовано спеціальну позову давність щодо нарахованих штрафів не беруть до уваги.

Так, відповідно до п. 5.1. Умов, при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених заявою та п.п. 3.2.2., 3.2.3 даних Умов, Банк має право нараховувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки платежу.

Згідно п.5.3. Умов, при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

Таким чином, природа нарахування пені та штрафів відповідно до Умов є різною.

Тобто, характер нарахування штрафів є відмінним від характеру нарахування пені, а відтак спеціальний строк позовної давності по вимогам про стягнення штрафів не пропущений.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду в частині розміру задоволеного до стягнення штрафу (процентної складової), з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Пунктом 5.3. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) закріплено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості (а.с.54).

Розрахунок процентної складової штрафу (1609,28 грн.) здійснювався Банком виходячи із сукупних величин заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом та пені, що в свою чергу суперечить ч. 2 ст. 550 ЦК України, яка визначає, що проценти на неустойку не нараховуються. Колегія суддів вважає, що нарахування відсотків на пеню є безпідставним, оскільки фактично неустойка у вигляді штрафу була нарахована на неустойку у вигляді пені, що суперечить нормам чинного законодавства.

Таким чином, стягненню підлягає процентна складова штрафу 5% (на сукупні складові заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом) в розмірі 335,59 грн. ((4850,18+636,98+1224,72)х5%=335,59).

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині розміру стягнутого штрафу (процентна складова) з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї вимоги із зміною визначеного судом розміру загальної суми заборгованості.

Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.4, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 червня 2014 року - скасувати в частині стягнутого розміру штрафу (процентна складова) та загальної суми заборгованості.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення штрафу (процентна складова) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» штраф (процентна складова) за договором № PLXRRX03490439 від 26.03.2008 року в сумі 335,59 гривень.

Зазначити загальну суму заборгованості, що підлягає стягненню за договором № PLXRRX03490439 від 26.03.2008 року в сумі 8077 грн. 35 коп. (вісім тисяч сімдесят сім гривень 35 коп.).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) Дряниця Ю.В.

Судді: (підпис) Карнаух П.М.

(підпис) Кривчун Т.О.

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Дряниця Ю.В.