Номер провадження: 22-ц/785/4695/14

Номер справи місцевого суду: 495/9026/13-ц

Головуючий у першій інстанції Мишко В. В.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Мартинової К.П., Оверіної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Білгород-Дністровської центральної районної лікарні, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Пенсійний фонд України у м. Білгород-Дністровському та у Білгород-Дністровському районі Одеської області про видачу належним чином оформленої трудової книжки та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.03.2014 року,

встановила:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що в період з 04.12.1998 року по 01.02.1999 року працював у Б-Дністровській ЦМЛ на посаді інженера ГО, але при звільненні належним чином оформленої трудової книжки не отримав. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.03.2014 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.03.2014 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. Сторонни в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями. Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи, а тому справа розглянута за відсутності сторін.

Справа розглянута судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 т. 305 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Відповідно до ст. 303 ЦПК Украни суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Постановляючи рішення від 13 листопада 2013 року про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, міськрайонний суд виходив з того, що позивача було прийнято 04.12.1998 року на посаду інженера ГО адмінгоспперсоналу родильного дому на 0,5 ставки з окладом 46 грн. на підставі заяви ОСОБА_2 від 27.11.1998 року, про що свідчить витяг з наказу № 150-ок від 04.12.1998 року. Судом встановлено, позивачем не спростовано, що відповідно до витягу з наказу № 6-ок від 01.12.1999 року, ОСОБА_2 - інженера ГО адмінгоспперсоналу родильного дому з 0,5 ставки було звільнено за власним бажанням, згідно із ст. 38 КЗпП України, з 01.02.1999 року на підставі заяви ОСОБА_2 від 21.01.1999 року. Доручено бухгалтерії здійснити грошову компенсацію за невикористані ОСОБА_2 дні щорічної відпустки за відпрацьований період з 04.12.1998 року по 01.02.1999 року із розрахунку 31 кал. дня за 1 м-ц 27 днів - 5 кал. дня. Дані обставини підтверджуються особовою карткою ОСОБА_2 та книгою наказів по Б-Дністровській ЦМЛ. Згідно із оглянутою в судовому засіданні книгою обліку трудових книжок, у вказаній книзі по лікарні та по першій книзі обліку трудових книжок по пологовому будинку ОСОБА_2 не значиться. Згідно із оглянутою в судовому засіданні другою книгою обліку трудових книжок по пологовому будинку (з 20.08.1981 року), ОСОБА_2 отримав трудову книжку перший раз 23.04.1991 року, другий - 12.05.1996 року. Останній раз ОСОБА_2 здавав трудову книжку до лікарні при прийомі на роботу та отримав її при черговому звільненні 05.10.1998 року згідно його підпису в особовій картці. Після цього, 04.12.1998 року, ОСОБА_2 був знов прийнятий на 0,5 ставки інженера ГО пологового будинку, за сумісництвом, та трудову книжку не надав, що підтверджується зазначеними вище книгами обліку трудовик книжок (а.с. 34-38). 01.02.1999 року ОСОБА_2 був звільнений з лікарні, але продовжував одночасно працювати на декількох підприємствах, що підтверджується наданою ним індивідуальною відомістю з Пенсійного фонду за формою ОК-5 (а.с.3,4). Так у 1999 році ОСОБА_2 одночасно працював: в січні-лютому - в лікарні, після чого звільнився; в січні-вересні - на «Медико-інструментальному заводі»; в січні-березні - на державному підприємстві «Сергіївський енергорайон»; в січні-вересні - на підприємстві «Медицина МІЗ»; в серпні-жовтні - в дитячому санаторії «Сергіївка»; в червні та липні - на підприємстві «Медапарат». Порядок оформлення прийняття, звільнення з роботи, ведення трудових книжок регулюються зокрема пунктом 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів від 28.06.1993 року № 43, відповідно якого працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред'явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. Крім того згідно із частиною третьою пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року № 58, на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Запис про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника і зазначається у трудовій книжці окремим рядком (пункт 2.14 Інструкції). Тому при прийнятті на роботу за сумісництвом працівник зобов'язаний пред'явити роботодавцю паспорт, оскільки трудова книжка знаходиться за місцем основної роботи. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 року «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» встановлено, що основною роботою вважається та робота на якій знаходиться трудова книжка. Таким чином, ОСОБА_2 в січні-лютому 1999 року працював на чотирьох підприємствах, одне з яких було основним його місцем роботи. Трудову книжку, після її отримання в жовтні 1998 року, до лікарні не здавав, працював в лікарні за сумісництвом і надав для цього лише свій паспорт. Крім цього, запис про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника і зазначається у його трудовій книжці окремим рядком. В свою чергу, матеріали справи свідчать про той факт, що ОСОБА_2 в період з 04.12.1998 року по 01.02.1999 року працював у Б-Дністровській ЦМЛ на посаді інженера ГО на 0,5 ставки, за сумісництвом та трудову книжку до підприємства не здавав. Отже, відсутні будь-які підстави для зобов'язання Б-Дністровської ЦМЛ видати ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку та стягнення з Б-Дністровської ЦМЛ на користь ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Перевіривши у сукупності представлені сторонами докази, міськрайонний суд прийшов до висновку про те що ОСОБА_2 працював у Б-Дністровській ЦМЛ на посаді інженера ГО на 0,5 ставки, за сумісництвом та трудову книжку до підприємства не здавав, відсутні будь-які належні та допустимі докази про порушення відповідачем прав позивача, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Колегія суду погоджується з такими висновками міськрайонного суду. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання апелянта на те що висновки міськрайонного суду щодо праці ОСОБА_2 за сумісництвом, а також того що трудову книжка ним не здавалась, зроблені на припущеннях спростовується матеріалами справи, а саме копіями книг обліку трудовик книжок, (а.с. 34-38), копією індивідуальної відомісті з Пенсійного фонду за формою ОК-5 (а.с.3,4). Позивач в порушення ст.10, 60 ЦПК України, не надав жодного належного та допустимого доказу для обґрунтування як позовних вимог так і апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків районного суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права спростовуються матеріалами справи, дослідженими в засіданні судової колегії та не підтверджені належними доказами. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303,307,308,313,317 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.03.2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді К.П.Мартинова

О.В.Оверіна