Номер провадження: 22-ц/785/3626/14

Головуючий у першій інстанції Калінюк Р.Б.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Оверіної О.В..,

за участю секретаря судового засідання Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2014 року,

встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом, який було уточнено, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за договором позики грошей від 16.10.2009 року в розмірі 15033,00 доларів США, відповідно до курсу НБУ на день ухвалення рішення; стягнути з відповідача на свою користь суму відсотків за договором позики грошей від 16.10.2009 року в розмірі 8506,00 доларів США, відповідно до курсу НБУ на день ухвалення рішення; стягнути з відповідача на свою користь судовий збір в розмірі 656,00 гривень. Свої уточнені позовні вимоги позивач мотивував тим, що 16.10.2009 року між ним та відповідачем було укладено договір позики грошей, відповідно до якого ним було передано відповідачеві грошові кошти у сумі 199500,00 гривень для вирішення соціально-побутових питань. Згідно з умовами договору позики, основний борг за користування позикою відповідач повинен повернути в строк до 16.10.2010. У зазначений строк відповідач борг не повернув та порушив свої договірні зобов'язання, але почав повертати борг лише з 2012 року. Згідно виписки по рахунку ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" від 02.10.2013 року, відповідач повернув 9967,00 доларів США, отже залишок боргу складає 15033,00 доларів США. Крім того, в судовому засіданні було залучено до матеріалів справи розписку від 16.10.2009 року, написану особисто ОСОБА_3, за якою він зобов'язався щомісячно сплачувати ОСОБА_2 відсотки за користування грошовими коштами з суми 25000,00 доларів США в розмірі 1250,00 доларів США щомісячно. Зазначену розписку також підписала дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_5 Також, ОСОБА_5 16.11.2009 року сплатила відсотки за вказаним зобов'язанням в розмірі 1250,00 доларів США, та поставила особистий підпис.

Від відповідача до суду надійшло заперечення на уточнений позов ОСОБА_2, із якого вбачається, що відповідач проти уточнених позовних вимог заперечує в повному обсязі, вважає уточнені та первинні позовні вимоги безпідставними та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, а також суперечать наявним матеріалам справи з огляду на те, що відповідно п.3 нотаріально посвідченого договору позики грошей, "за домовленістю сторін позика є безпроцентною". Той факт, що більшість грошей було сплачено не на вказаний в договорі ОСОБА_2 рахунок (валютний) пояснюється тим, що більшість платежів здійснювались у гривнях його дружиною, яка не мала можливості відкрити валютний рахунок та сплачувати платежі у валюті. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2014 року позов задоволено в повному обсязі . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення районного суду ухвалити нове, яким у заловленні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Постановляючи рішення від 17 лютого 2014 року про задоволення позову, районний суд виходив з того, що 06.10.2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було посвідчено договір позики грошей, який було зареєстровано в реєстрі за №877, відповідно до якого позикодавець ( ОСОБА_2) передав у власність, а позичальник (ОСОБА_3) прийняв грошові кошти в сумі 199500,00 гривень, що еквівалентно 25000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 долар США = 7,98 гривень) з зобов'язанням повернути таку ж саму суму до шістнадцятого жовтня дві тисячі десятого року включно (а.с.7). Із п.6 вказаного договору вбачається, що сума позики має бути повернута рівними частками або одноразово. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця за наступними реквізитами: ПІБ отримувача: ОСОБА_2; № рахунку отримувача: НОМЕР_2; ідентифікаційний код отримувача: НОМЕР_1; банк отримувача "Райффайзен Банк Аваль"; МФО банку отримувача: 380805. В той же день, 16.10.2009 року ОСОБА_3 було складено розписку, відповідно до якої він зобов'язався щомісячно сплачувати відсотки за користування позиченими грошовими коштами - 25000,00 доларів США в розмірі 5% відсотків від суми залишку заборгованості та 16.11.2009 року дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було здійснено І-ий платіж в розмірі 1250,00 доларів США (а.с.23). Такі обставини призводять до висновку про хибність доводів відповідача в його запереченні щодо того, що розписка була написана 16.09.2009 року до моменту укладення нотаріально посвідченого договору позики та носила характер попередньої домовленості. Ухвалючи рішення судом першої інстанції виходив, з того що відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Також, частиною 2 статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тому в даному випадку суд вважав неспроможними доводи-припущення представника відповідача в судовому засіданні щодо того, що зазначена вище розписка про зобов'язання ОСОБА_3 щодо сплати відсотків могла бути вчинена ним під впливом певних негативних обставин, адже вона містить його власний підпис, підпис його дружини та повний обсяг та розмір зобов'язань. Виходячи з наведеного, суд вважав, що повернення позики було здійснено відповідачем в розмірі 9967,00 доларів США, що підтверджено письмовим доказом (а.с.8). Водночас, надані відповідачем квитанції (а.с.28-51) суд вважав підтвердженням часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань за розпискою про сплату відсотків за користування позикою (а.с.23), тому дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем становить: основна сума боргу - 15033,00 долари США; сума відсотків за користування позикою - 8506,00 доларів США. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У ст. 525 ЦК України зазначається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завданні простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Крім того, виходячи з положень ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Суд також прийшов до висновку, що відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року №496 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2003 року за №1094/8415, станом на 17.02.2014 року Національним банком України установлено офіційний курс гривні до долара США в розмірі 864,05 гривень за 100 доларів США. За таких обставин до стягнення підлягає сума боргу за договором позики в розмірі 129892,63 гривні та сума відсотків за користування позикою в розмірі 73496,09 гривень. Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення. Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК Украни, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді О.Г.Журавльов

О.В.Оверіна