Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 липня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Бондаренка Ю.О., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, що діє у власних інтересах та інтересах ОСОБА_5 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, кожен з них є власником 4/24 часток домоволодіння по АДРЕСА_1, згідно укладеного між ними та ОСОБА_11 договору дарування від 10.09.2013 року.

ОСОБА_11, в свою чергу, був власником 8/24 часток цього домоволодіння на підставі укладеного між ним та ОСОБА_12 договору дарування від 03.05.2013 року, а ОСОБА_12 був власником цієї частки домоволодіння на підставі договору дарування від 13.03.2013 року укладеного між ним та ОСОБА_8 (відповідачем по справі).

Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,4556 га, яка була передана відповідачам, у тому числі ОСОБА_8, у спільну сумісну власність рішенням Мукачівської міської ради від 27.03.2008 року.

Зазначали, що згідно виданого відповідачам державного акту на право власності на земельну ділянку від 26.05.2008 року серії ЯЕ № 446128 ділянка досі належить відповідачам і ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності.

Вказували, що з відчуженням своєї частки житлового будинку право власності на земельну ділянку ОСОБА_8, як і наступних власників (ОСОБА_12 і ОСОБА_11) припинилося та перейшло до позивачів.

Досягти домовленості з іншими співвласниками щодо розподілу часток у спільній сумісній власності позивачі не можуть.

Посилаючись на дані обставини позивачі просили суд визнати за ними (ОСОБА_6 та ОСОБА_13) право власності по 4/24 частки земельної ділянки загальною площею 0,4556 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року позов задоволено.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, що діє у власних інтересах та інтересах ОСОБА_5, посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивачі подали заперечення на апеляційну скаргу в якому просять апеляцію відхилити, а рішення суду, яке на їх думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності позивача ОСОБА_6 та відповідачів ОСОБА_14, ОСОБА_5 та ОСОБА_10, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене рішення у справі не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є власниками по 4/24 часток домоволодіння по АДРЕСА_1, згідно укладеного між ними та ОСОБА_11 договору дарування від 10.09.2013 року. ОСОБА_11, в свою чергу, був власником 8/24 часток цього домоволодіння на підставі укладеного між ним та ОСОБА_12 договору дарування від 03.05.2013 року, а ОСОБА_12 був власником цієї частки домоволодіння на підставі договору дарування від 13.03.2013 року укладеного між ним та ОСОБА_8 (відповідачем по справі).

Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,4556 га, яка була передана відповідачам у спільну сумісну власність рішенням Мукачівської міської ради від 27.03.2008 року.

На підставі цього рішення відповідачам, у тому числі ОСОБА_8, було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 26.05.2008 року серії ЯЕ № 446128.

Згідно ч.1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 120 ЗК України розмір земельної ділянки, на яку має право особа, до якої перейшло право власності на частину будівлі або споруди, має бути визначений пропорційно частці цієї особи у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Отже з укладенням договору дарування від 10.09.2013 року до позивачів перейшло право спільної сумісної власності на частину земельної ділянки на якій розміщені 8/24 частки житлового будинку.

Разом з тим поняття спільної сумісної власності викладено в ст. 368 ЦК України як власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Відповідно до частин 1,2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Припинення спільної сумісної власності можливе шляхом виділу частки у натурі (ст. 370 ЦК України) та поділу майна між співвласниками (ст. 372 ЦК України).

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Оскільки законом прямо передбачені способи припинення спільної сумісної власності (виділ частки у натурі або поділу майна між співвласниками) колегія суддів вважає, що позивачі, пред'явивши позов про визнання права власності на частину земельної ділянки (спільної часткової власності), обрали неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув, а тому дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Крім цього, суд при постановленні рішення порушив норми матеріального та процесуального права і ці порушення призвели до неправильного вирішення справи.

Визначивши частки позивачів у праві власності на земельну ділянку суд не визначив межі та розміри цих часток та не припинив право спільної сумісної власності відповідачів на цю земельну ділянку.

Дані обставини, відповідно до вимог пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з обранням позивачами неналежного способу захисту цивільних прав та інтересів.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

У задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину земельної ділянки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: