ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2014 рокусправа № 0870/7229/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергетична кампанія "Східенергомережа" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергетична кампанія "Східенергомережа" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя про про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002032302 від 08.11.2011р., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просить визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002032302 від 08.11.2011 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що до перевірки надано документи, що підтверджують придбання товару позивачем у ПП «СПЕЦСТАНКОСТРОЙ», ПП «ВОСХОД», TOB «ВІМакс Европа Лтд», ПП «ЗОВ», TзOB «ТУБЕС Інтернешнл ТОВ».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що придбання товару позивачем у контрагентів останнього не відбувалось, кошти перераховувались без мети реального настання правових наслідків, а тому суми податку ТОВ «Енергетична компанія «Східенергомережа» безпідставно віднесені до податкового кредиту.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі позивач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що контрагентами позивача було укладено договори поставки, а не перевезення, зобов'язання щодо доставки товару, згідно з умовами договорів, було покладено на постачальників, які свої зобов'язання за договором виконали. Товар малогабаритний, застосування вантажного транспорту не потрібує, тому й вантажний транспорт постачальниками не використовувався, а, отже, норми, що регулюють правили вантажних перевезень не мають ніякого відношення до договорів поставки, їх укладання та виконання. Укладені договори є договорами постачання і є двосторонніми угодами між постачальниками та покупцем. Також зазначає, що податковий орган не наділений повноваженнями на оцінку відповідності обставин господарської діяльності підприємства діючому цивільному законодавству, у зв'язку з чим позивач вважає, що судження чи міркування податкового органу щодо нікчемності цивільно-правових договорів є неприпустимими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, з 19.10.2011 по 25.10.2011 податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.05.2011 по 31.05.2011, про що складено акт № 4647/23/34067885 від 01.11.2011.

В акті зазначено, що на порушення п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено завищення суми податкового кредиту за травень 2011 року на загальну суму 626537 гривень. 08.11.2011 ДПІ на підставі цього акту було винесено податкове повідомлення-рішення №0002032302 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість - 626 538 гривень, в т.ч. 626 537 гривень основного платежу та однієї гривні штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції в своєму рішенні обґрунтовує відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на норми цивільного законодавства, що регулюють договірні відносини з перевезення вантажу та їх документальне оформлення, а саме ст.ст. 908-909 Цивільного кодексу України, Наказу Мінтрансу та Міністерства статистики України від 29.12.1995р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Однак, колегія суддів зазначає, що приймаючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення послугували висновки податкового органу щодо нікчемності договорів поставки товару, а не перевезення.

Так, 01 квітня 2011 року між позивачем та ПП «Спецстанкострой» було укладено договір поставки № 11/11 від 01.04.2011р., згідно якого ПП «Спецстанкострой» як постачальник зобов'язувався поставити ТОВ «ЕК енергомережа» (покупець) товар, згідно специфікацій.

На виконання умов договору поставки ПП «Спецстанкострой» було поставлено на адресу позивача товар, номенклатуру якого, згідно умов договору вказано у специфікаціях. Постачальником на суму поставки виписано податкові накладні, видаткові накладні. ТОВ «ЕК «Східенергомережа» розрахувалося із постачальником за поставлений товар у строки, передбачені умовами договору, про що свідчать банківські виписки.

Згідно умов договору, транспортування товару здійснюється за рахунок постачальника та/або транспортом постачальника. У специфікаціях та видаткових накладнихних у номенклатурі товару вказано його об'єм в міліметрах, кількість у штуках, Ущільнення є малогабаритним, оскільки виготовляється із полімерів. Об'єм партії товару (розміри, вага), отриманого позивачем у ПП «Спецстанкострой» не потребує використання вантажного транспорту, та, як наслідок, наявності товарно-транспортних накладних. Постачальником було доставлено товар на адресу позивача. Оскільки постачання здійснювалося за рахунок ПП «Спецстанковстрой», товаро-транспортні накладні, позивачем не вимагалися. Станом на травень 2011р. ПП «Спецстанкострой» мав статус юридичної особи, платника ПДВ, подавав звітність та задекларував податкові зобов'язання, що виникли взаємовідносинах із позивачем по справі.

18 березня 2011року між ТОВ «ЕК «Східенергомежа» та ПП «ВСХОД» укладено договір поставки № 6/11П. Згідно умов вказаного договору ПП «ВОСХОД» - постачальник зобов'язується поставити товар власним транспортом та/або за власний кошти покупцю - ТОВ «ЕК «Східенергомережа» згідно номенклатури, вказаній у специфікаціях.

На виконання умов договору ПП «ВОСХОД» було поставлено продукцію згідно специфікацій, виписано податкові та видаткові накладні. За поставлену продукцію ТОВ «Східенергомережа» розрахувалося шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно умов договору.

Згідно матеріалів документальної позапланової перевірки ПП «ВОСХОД» з питань дотримання податкового законодавства за травень 2011 року документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин з контрагентами, встановлено відображення у податковому обліку господарських операцій з контрагентами за травень. Незважаючи на зазначене, відповідачем у акті перевірки, з чим помилково і погодився суд першої інстанції, зроблено висновок про нікчемність вказаного договору.

Так, 01 травня 2011 року між позивачем та ТОВ «ВІМАКС ЄВРОПА ЛТД» було укладено договір поставки № 4/11П. Згідно вказаного договору ТОВ «ВІМАКС ЄВРОПА ЛТД» як постачальник зобов'язується поставити ТОВ «ЕК «Східенергомережа» (покупець) товар, згідно специфікацій.

На виконання умов договору постачання ТОВ «ВІМАКС ЄВРОПА ЛТД» було поставлено на адресу позивача товар, номенклатуру якого, згідно умов договору вказано у специфікаціях. Постачальником на суму поставки виписано податкові накладні, видаткові накладні. ТОВ «ЕК «Східенергомережа» розрахувалося із постачальником за поставлений товар у строки, передбачені умовами договору, про що свідчать банківські виписки.

Згідно умов договору, транспортування товару здійснюється за рахунок постачальника та/або транспортом постачальника. У специфікаціях та видаткових накладних у номенклатурі товару вказано його об'єм в міліметрах, кількість у штуках. Ущільнення є малогабаритним, оскільки виготовляється із полімерів. Об'єм партії товару (розміри, вага), отриманого позивачем у ТОВ «ВІМАКС ЄВРОПА ЛТД» не потребує використання вантажного транспорту, та, як наслідок, наявності товарно-транспортних накладних. Постачальником було доставлено товар на адресу позивача, в акті перевірки відображено товарно-транспортні накладні, що підтверджують транспортування придбаного позивачем товару за вказаним договором із посиланням на відповідні видаткові накладні, вказано пункт розвантаження: юридична та фактична адреса позивача.

Всупереч наявним документам та фактичним обставинам, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «ВІМАКС ЄВРОПА ЛТД».

29 квітня 2011 року між позивачем та ПП «ЗОВ» було укладено договір поставки гумовотехнічних виробів, згідно якого ПП «ЗОВ» (постачальник) зобов'язується поставити на адресу позивача товар, згідно специфікацій. Умови постачання - покупець забирає товар зі складу постачальника у м. Запоріжжя. Продукцію було отримано у постачальника разом із видатковими та податковими накладними.

При цьому, колегія суддів зазначає, що висновки податкового органу щодо неможливості провести перевірку постачальника станом на жовтень 2011 року не впливають на можливість здійснення поставок у травні 2011 року.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «ТУБЕС ІНТЕРНЕШНЛ». Договір поставки не укладався, постачання товару здійснювалося за рахунками-фактурами. Зустрічною звіркою ТОВ «ТУБЕС ІНТЕРНЕШНЛ», згідно акту перевірки, підтверджено взаємовідносини з ТОВ «ЕК «Східенергомережа» та встановлено факт придбання ТОВ «ТУБЕС ІНТЕРНЕШНЛ» реалізованого позивачу товару.

Відносно встановлених актом перевірки та вказаних у оскаржуваному податковому повідомленню - рішенні порушень норм податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

В п. 4 акту перевірки вказано, що встановлено порушення п. 198.3 п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за квітень 2011 р. на суму 19 266,67.

Відповідно до 198.3. ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що під час проведення перевірки, що знайшло своє відображення у акті перевірки, ДПІ у Ленінському районі було досліджено податкові накладні, надані позивачу його постачальниками. Зауважень щодо їх оформлення в акті перевірки не міститься. Не міститься висновків щодо відсутності чи невірного оформлення податкових накладних і у рішенні суду першої інстанції, тобто відсутній факт не підтвердження податкового кредиту податковими накладними.

Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України у частині обов'язку суду встановити обставини справи із посиланням на докази, а також обов'язку відображення у мотивувальній частині рішення мотивів неврахування певних доказів.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем було надано засвідчені копії та оригінали документів для огляду, що підтверджують придбання товару останнім у вказаних постачальників. Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору. Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Так, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно (товар) у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Щодо документів на транспортування товарів, придбаних позивачем, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено, позивачем було укладено договори поставки, а не перевезення, зобов'язання щодо доставки товару, згідно умов договорів було покладено на постачальників, які свої зобов'язання за договором виконали. Товар малогабаритний, застосування вантажного транспорту не потрібне, тому й не використовувався постачальниками позивача вантажний транспорт, а, отже, норми, що регулюють правила вантажних перевезень не мають ніякого відношення до договорів поставки, їх укладання та виконання. Укладені позивачем договори - є договорами поставки і є двосторонніми угодами між постачальниками та покупцем.

До того ж, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо обов'язку покупця вимагати від постачальника документів, не передбачених нормами чинного законодавства та умовами договору поставки. Так, ч. 2 ст. 662 ЦК України встановлено обов'язок продавця передати одночасно з товаром документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Надання первинних документів закріплено у Податковому кодексі України . Жодним з цих законодавчих актів не встановлено обв'язку продавця надати, а покупця вимагати від продавця товарно-транспортні накладні, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Відповідно до п. 14.1.18, п. 14.1.181 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПКУ). Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПКУ). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПКУ). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8. ст. 201 ПКУ). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПКУ).

Підпунктом 198.6 п. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 10.1. Наказу ДПАУ № 1002 від 24.12.2010 р. «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення» зазначено, що придбання або виготовлення товарів/послуг та придбання (будівництво, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) на митній території України відображається на підставі податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, а також інших подібних документів.

Отже, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платником податків-покупцем. Лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку-покупця, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, безспірно позбавляють покупця права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Інших умов для формування податкового кредиту у Податковому кодексі України не передбачено.

Таким чином, податковий кредит формується за умови списання платником податків грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг)/отримання ним товару, та повинен підтверджуватися податковою накладною.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що притягнення до відповідальності платника податків має відбуватись виключно за порушення норм податкового законодавства, оскільки така відповідальність передбачена спеціальними нормами і є самостійним видом юридичної відповідальності, яка застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності і незалежно від того, чи визнані відповідні угоди недійсними або є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Виходячи з положень Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

В даному випадку, виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин вважав, що відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, внаслідок чого відповідач з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину взаємовідносин у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є неприпустимими.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства № 984 акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства.

За таких підстав, податковий орган не наділений повноваженнями на оцінку відповідності обставин господарської діяльності підприємства діючому цивільному законодавству, у зв'язку з чим судження чи міркування податкового органу щодо нікчемності цивільно-правових договорів є неприпустимими та такими, що ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються первинними документами.

Таким чином, підстава для винесення спірного податкового повідомлення- рішення - порушення ТОВ «ЕК «Східенергомережа» п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України ґрунтується на припущеннях, не підтверджується документально та спростовується наявними документами та нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що обов'язок доказування покладається на позивача.

Таким чином, суд першої інстанції при винесенні спірної постанови не повно дослідив докази, наявні в матеріалах справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст. 202 КАС України - є підставою для скасування останньої.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 161, 195, 198, 202, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергетична кампанія "Східенергомережа" - задовольнити повністю.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергетична кампанія "Східенергомережа" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002032302 від 08.11.2011 року - скасувати та прияняти нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Енергетична кампанія "Східенергомережа" - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 08.11.2011 року № 0002032302.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енергетична кампанія "Східенергомережа" судовий збір у сумі 2146, 00 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай